Розділ 19 «Вилікую твоє серце»

— І як же мені з ним бачитися? Давай якось чесно. Будеш йти його вигулювати й ходитимеш зустрічатися зі мною.

 — Вигулювати кота, хехе, це тільки ти до такого можеш додуматися? 

— А що не так? Якщо треба буде, я ще і тебе вигуляю, не переживай і до тебе черга дійде. Ну чесно, я сумую за котиком, він і мій теж. В будь-якому разі принесеш мені його. Зараз зроблю тобі заспокійливого чаю.

— Ти моє заспокійливе, мені й чай не потрібен. — Дивився прямо і закохано в очі дівчини. 

Вона усміхнулася і пішла заварювати чай. Вони лягли обіймаючись на ліжко. Дівчина накрила зверху хлопця. А він ніжно обіймав її. І тут вона притулила руку на його шрам після поранення і говорить: 

— Скажи мені, тебе тут болить? 

— Ні, не болить. 

Тоді притулила на інший шрам.

— А тут болить? 

— Не болить.

Поклала руку на серце 

— А ось тут болить?

 — Хлопець мовчав, дивлячись на неї. Каже, — болить.

 — А що треба зробити, щоб не боліло? 

— Вилікувати, любити.

 Дівчина поцілувала його там, де билося серце.

Принесла пластир, бинт.

— Дивись уважно. Я твоя лікарка. Зараз вилікую твоє серце. Обіцяю, боліти не буде. З часом загоїться або ти просто звикнеш.  Хлопець все усміхався з неї, навіть в такі важкі часи вона додумається до такого, що не можливо стримати усмішку. Притулила, поклавши свою голову йому на серце, буцімто послухати як воно б'ється, щоб краще полікувати. Обережно зняла з нього кофту, легко перемотала частину тулуба бинтом і на серце приліпила два пластирі хрестиком. Тоді запитала:

— А тепер, все ще болить?

 Хлопець усміхнувся, поцілував її руку і промовив:

— Дякую, лікарю. Ні, тепер не болить, все пройшло.

 — Отже, тепер потрібен лише гарячий чай, який якраз охолов, відпочинок і сон. 

Вони лягли в ліжко, обіймаючи цілували один одного. Дівчина як ангелочок дивилася на нього, постійно намагаючись зарадити його болю і втраті, дивом в неї це виходило.

Настав світлий сонячний ранок, пташки вже щебетали після холодної зими. За вікном цвіли пахучі квіти. І кохання в серцях у прекрасних людей. З самого ранку до Назара дзвонить Даня, весь на нервах, лише недавно дізнався про те, що Олег помер. Хлопцю було так добре лежати з дівчиною в обнімку, на якусь мить всі проблеми розчинялися в повітрі. Він не хотів будити Емілію, одягнувся і вийшов на двір.

— Пробач! Пробач мені, я не знав в якому ти стані, ми не спілкувалися, ти нічого не говорив. Де ж була моя підтримка коли тобі це так треба було? То може я зайду, ми поговоримо на одинці.

— Не зараз, йди додому.

— Та не гнівайся, пробач мені, як ти? Тримаєшся ще? Потрібно допомогти з компанією? Я знайду дизайнерів, дозволь мені допомогти.

— Мені не потрібна твоя допомога.

— Чому ти мене проганяєш?

  Назар стояв перекриваючи вхід до свого дому, а Даня лише заглядав і намагався зрозуміти що коїться.

— Дякую за співчуття, я зараз не в настрої, говорити, не хочу, будь ласка, давай не будемо. Що сталося, те сталося. 

— Як ти можеш так говорити, тобі наче байдуже, я от ледь стримую сльози, хоча він мені по факту чужа людина. Піду я його провідаю на могилу.

— Думай що говориш, ти наче не той хто з самого дитинства зі мною дружить.

 Даня пішов на цвинтар, підходячи до тієї могили згадував дитячі роки, коли мама Олена не впускала його, а Олег завжди поважав вибір сина. Та згодом і його мама мене полюбила, так було завжди, а як тепер буде? Мій друг, ми тепер не діти. Ми все ще найкращі друзі. Так шкода, так страшно, коли-небудь і я лежатиму тут.

Для чого я сюди прийшов? Ви ж абсолютно чужа мені людина, але ж ні, в серці ви ближній. Я також ріс на ваших очах, коли мій батько важко працював на роботі, а мами вже не було на цьому світі. Мами...А ось тут лежить моя мама... Мамо, знаєш як мені тебе бракує? В мене теж не було нормального дитинства, але я щасливий, що в мене був і є такий друг, як Назар. Так боляче зараз бачити його в такому стані. Як би я хотів знову тебе обійняти, як останній раз ще в початковій школі. Я досі не знаю причину твоєї смерті. Подивись на свого сина, я не живу бідно, я маю гроші. Я добився всього знаєш завдяки кому? Завдяки цьому батьку Олегу, якого забрала хвороба, — крізь сльози промовляв хлопець. 

Емілія прокинулася і побачила, що коханий кудись пішов, чула якісь крики й пішла запитати.

— Що тут відбувалося? 

— Та це так, Даня приходив, лише недавно дізнався за батька.

— А ти як? Сьогодні краще?

— Поряд з тобою завжди краще. 

— О, якійсь цікаві книги, що це?

 — Це все мої книги й романи, — усміхнувся хлопець.

— Можна мені один взяти прочитати? 

— Бери хоч всі, а я піду поки сніданок приготую.

І тут з книги випала якась записка. І ще на поличці стояв блокнот, в ньому хлопець записав свої думки, роздуми, почуття. Емілія намагалася щось прочитати. Але іноді все так складно, закладено метафорами, що вона не до кінця розуміла про що йде мова. На багатьох сторінках здавалося було щось сказано про неї. Все так красиво афоризмами прописано. Вона відкрила ще першу сторінку якогось роману. Там головні герої проходять через різні випробування. Яку би книжку в руки не взяла, аж затягує її читати. Цікаво як розвиватиметься сюжет, їхні перші поцілунки. Як вони виборюють своє кохання і на що йдуть, щоб покохати. Різні життєві ситуації кохання. Тут приходить Назар, вона йому розповідає свої враження від його романів, ще з перших прочитаних сторінок. А він відповідає:

— У жодній моїй книзі не буде такого красивого роману, як наш з тобою, — і цілує дівчину. 

Вона ніжно дивиться в його закохані, милі очі й говорить:

— Я хочу, щоб твої слова чув весь світ, — ззаду витягає блокнот, — ходімо розпишемо ними життя і кожен хто буде йти повз прочитає, задумається, усміхнеться і житиме! Твої книги мало продаються, чому? Чому ти не стараєшся для цього, ти ж багатий, невже ти не хочеш, щоб ці шедеври ще хтось читав?