Розділ 14 «Наші неможливі почуття»

До дівчини подзвонили батьки, сказали що в них справи, не можуть ночувати в дома. 

— Алло, Ніко, сестричко, а ти хочеш залишитися ночувати в подруги? Залишся, батьків не буде дома.

— О, тоді нехай вона до мене прийде, зараз я їй скажу.

— Ні, тут не можна, нічого не хочу чути, зрозуміла мене!— Та добре, — повісила трубку.

— (Подумки) Ох, ця Емілія знову в неї щось відбувається, так цікаво буде подивитися, можливо піти? Але я не така, не видам сестру. Ну і нехай собі розважається. О, цей телепень дзвонить, що ж він в мене хоче? — Алло, що тобі на цей раз? 

— Гуляти хочу.

— То йди гуляй.

— З тобою хочу.

— Хочи собі, хто взагалі так говорить? Негідник.

— Що я вже не так зробив? Поважна принцесо запрошую вас на побачення в ресторані, все що побажаєте, тільки скажіть «так».

— О, ресторан, це вже інша історія, хм.. ну нехай. Чекай мене о 16:30, я буду на тому місці яке назвеш. 

— Якщо так подумати, їй хлопців додому приводити, а мені значить ні? Ну і нехай, хоч в ресторані побуваю. 

— Така смачна їжа, правда ж?

 — Мм, смакота, пальчики оближеш, гей, собако, ти що таке заказав? Чи ти не бачиш, що я навіть дивитися на це не можу. Пес би його не їв!

— По моєму все смачно, ти навіть не спробувала, на, спробуй.

— Фу, я не збираюся цю гидоту їсти, що це? Ніжка восьминога, Аа, я його боюся, жах, це що равлик? Ти.. ти взагалі? Де тут нормальна їжа!? 

— А ти не знаєш? Це делікатес.

— Тьфу на тебе і той твій клятий делікатес, в мене делікатес то шоколадний пудинг.

— Заказати пудинг? Офіціанте, підійдіть сюди!

— Собі подвійного восьминога закажи краще, а я піду звідси, ото думала нормально посидимо.

— Стій! — хапає її за руку.

— Що ще тобі? Ти порвав всю мою надію, — дівчина обертається, а там стоїть офіціант, з її улюбленими справами, а поруч з ним кур'єр, який приніс квіти, вона при відкрила рота усміхнулася і говорить:

— Це мені? Невже ти на таке здатен? Гаразд, даю тобі ще один шанс.

— Знаєш, ти не проста дівчина, власне цими своїми приколами мене і притягуєш. Дівчина дивилася в його очі рівномірно, її серце билося швидше ніж зазвичай. Подумки щось шептало, а може? Може він той самий? Вона не витримала підійшла й обійняла його, в моменті їй здалося, що занадто грубо з ним поводиться. Хлопець несподівано глянув на неї очима, ці обійми були такими теплими.

— Яка смачна їжа, що ж тут є: і картопля, піца, салатик, і найголовніше пудинг. А ще в моїх руках запашні білі троянди. Такі ж колючі, якою буваю іноді я. І вони навіть не червоні, їх не так багато, як червоних. Значить і таких як я не сильно багато. Знаєш, Бодь, що б я тобі ще не наговорила в майбутньому просто знай, я ціную кожен вчинок, все аналізуючи. Для мене це все важливо. Хлопець трохи ніяковів, він не очікував такого від Ніки, що дівчина отака різностороння виявляється. Вона ще більше почала його притягувати. Вони смачно поїли й пішли трішки гуляти. 

— Хочеш, я покажу тобі свій дім, моїх батьків і так не буде дома, вони на роботі цілими днями. Глянь, це місце де я живу; не бізнесмен, не заможній, я звичайна людина. Ось звичайна квартира, хоча не дуже прибрана. В мене повно справ, а я лише чекаю можливість побачитися з тобою, Ніко. Дівчина трішки застигла на місці, їй нічого було додати.

— То ти, звичайна людина кажеш? Я б так не сказала, ти особливий, не схожий на всіх 

— Я такий щасливий! Давай це відсвяткуємо, в мене є вино, хоч раз в житті, я не п'яний, я просто закоханий. Ніка не змогла відмовити, вони сиділи в нього дома, дивилися якийсь фільм жахів, розмовляти й святкували зізнання своїх почуттів.

 — Ми тепер пара? 

— Ні! Хто тобі таке сказав? 

— Налий ще вина, в мене депресія. 

— Вистачить вже з тебе, ти й так досить випив.

 Наступав вечір: 

Ніка збиралася йти до подруги ночувати. Та заснула на дивані в домі хлопця. Коли той побачив відніс її на руках в іншу кімнату. Сів поруч дивлячись на неї, гладячи її по голові.

— Яка ж ти красива. Яка ж ти вродлива і пити не треба, сп'янію від твоєї краси, а яка ж на мене схожа. В тобі я бачу себе, свою жіночу версію. Я знаю, що не ідеальний, поводжуся дивно, та я схоже кохаю тебе. Та невже я вперше когось кохаю? Дійсно кохаю. Гаразд, спи моя рідненька. — Обернувшись пішов теж відпочивати в іншу кімнату, та думки його не покидали про неї.

 Серед ночі дівчина прокинулася:

— Яка! Яка година?! Де я? Що це? Мене викрали, не сильно пам'ятаю, я ж мала йти до подруги, що я тут ще роблю? Третя ночі. О, вікно. Вилізу зараз якось обережно. Своїми криками розбудила Богдана.

 — Що це ти затіяла? Куди тікаєш? Думаєш серед ночі на лавочці спати? 

— Краще вже на лавочці, чим з тобою. 

— Ти зі мною не спала, ти спала окремо.

— Ти...ти як тільки я дізнаюся, що ти хоч лежав поруч зі мною. Що за вино мені дав? Що туди підписав? Чого я заснула? 

— Звідки я знаю, ти могла не пити, як бачиш я не спав, значить не в вині справа.

— Я тобі волосся повисмикую. Добраніч! — зі злістю вигукувала вона.

Гримнувши дверима, зрозуміла що не перелізе так просто через це вікно, а двері зачинені. Дівчині дуже хотілося спати.

— Приляжу на кілька хвилин і піду ламати вікно, краще на лавці спатиму ніж тут. Зранку прокинулася:

— О, ні я заснула, як це так? Вже ранок. Ааа, що я скажу сестрі? Спокійно, я спала в подруги, ніхто не дізнається. Тут заходить Богдан зі сніданком в руках.

 — До чорта твій сніданок, для чого, дурепа, я тоді з тобою пішла? — Виходить з кімнати перекидаючи тарілку, все падає і розбивається.

— Стій, ти куди?

 Мовчки вийшла дівчина з його дому і побігла до парку.

 Емілія та Назар в захваті, того дня проводили свою ніч в кімнаті, де все прикрашено кульками й святковим настроєм. Легко і весело спілкуючись. Знову було добре, як ніколи. Тут додому прибігає Ніка, зла і розлючена.