Розділ 8 «Романтика свята»

Сьогодні мав настати день Святого Валентина. Емі розуміла, що Назар надто багато для неї робить і почувалася не комфортно, бо вона навіть маленького сюрпризу йому по факту не може зробити. Завжди їй щось мішає і зупиняє. Тому сьогодні вона надумала зробити йому незабутній вечір вдома, приготувати їжу. Їй здалось розумним взяти одну кімнату, прикрасити тільки її, в цьому випадку кухню вона закрила на ключ. Це було щось незабутнє. Вона приготувала багато їжі, накрила шикарний столик, навколо були романтичні свічки. Дівчина знала, що він пише вірші, тому заради нього постаралась скласти щось своє, навіть якщо рими там не ідеальні. Написала йому листа зі своїми почуттями. Гірляндою на підлозі виклала серце, з дому привезла повітряні кульки, з якогось дня народження. Вони були якраз червоні в вигляді сердець. Розпечатала їхні спільні фото з Назаром. В неї дуже чітке розуміння дизайну, все виглядало так красиво, аж до захвату.

Як не дивно, Назар тим часом сказав, що зайнятий, щоб та не заходила в кімнату, також закрив її на ключ. В його руках була спальня, він купив шикарний букет троянд, написав на ліжко і підлогу трохи пелюстків з одної квітки. Також запалив багато романтичних свічок. Ліжко виглядало як у фільмі, все ідеально чисто. З боку стояли подарунки, м'яка подушка в вигляді сердечка, коробочка цукерок і головний подарунок: дороге намисто в вигляді сердечка. 

Емілія тим часом приготувала подарунки по дешевше, вона купила йому гаманець, парфуми й найдорожчий подарунок це частинка її серця.

І звісно вони купили валентинку один одному.

Коли настав вечір, вони обоє збентежені підійшли один до одного і дивитися вічі в вічі, з хвилюванням і шаленими почуттями. Тоді лагідно і схвильовано промовляє дівчина:

— Давай я, або якщо хочеш залишимо мій сюрприз наостанок.

— Ну що? Хто перший? 

— Добре, ти перший.

— Тоді ходімо, моя кохана леді.

Він ніжно закрив їй очі руками, щоб та нічого не бачила і повів її в спальню. Тоді повільно відкривав. В дівчини відірвало мову. Все було настільки шикарно, наче в казці. Це все мені? Коханий!

— Моя кохана заслуговує набагато більше! 

— Оу, я тебе так кохаю! Так кохаю, це ж ти для мене так старався, все прикрашав.

— І я тебе шалено кохаю, не можу відірвати від тебе погляду, мені хочеться, щоб ти завжди так палала від щастя. Ну якщо ти закінчила розглядати обстановку, тоді час для подарунків. Ось це все тобі.

— О, троянди, які вони чудові, а пахнуть як, подушечка, сердечко, яке ж воно миле. А це що? Намисто, воно ж десь таке дороге? Боже, яке воно гарне. Моє ж ти золотце. Скільки ти за нього заплатив? 

— Та не дорого, це звичайний медичний сплав, позолота, звичайно, не оригінал, звідки в мене такі гроші. На цьому мої сюрпризи не закінчуються.

— Ще не все!? — Здивованим поглядом вигукнула вона. 

— Я хочу з тобою потанцювати, зробімо цей день Валентина незабутнім. — Зайдіть, будь ласка, — заходить хлопець з гітарою і грає на ній живу музику.

— Як же я кохаю тебе, знаєш за що?... За те що ти існуєш, за те, що народився.

Вони дивилися один одному в очі, навколо була найромантичніша атмосфера, свічки палати так, як вогонь в їхніх серцях. Коли чоловік з гітарою закінчив грати Емі крикнула:

— В мене також є для тебе сюрприз.

— Сюрприз? Надіюсь на цей раз ти не заблудишся, бо знаючи тебе, ти й в нашій однокімнатній квартирі заблукаєш, ахахах.

— Не смішно, — ховаючи усмішку говорила дівчина, — ходімо зі мною на кухню.

Вона також закрила йому очі. Коли він їх розплющив, не вірив своїм очам, бо очікував від неї лише невеликий подарунок. А там наче казка.

— Це... Це навіть краще ніж я тобі приготував. 

Оу, тут наші фотографії, це так мило, як же я ціную кожен момент проведений з тобою. А стіл... Мати рідна... Це наче в найдорожчому ресторані, але ні, це ще дорожче, бо це готувала моя кохана, — простягає її руку і цілує, — кульки, сердечка, знаєш, як же сильно б'ється моє серце, коли я поруч з тобою. Мене в житті ще так ніхто не дивував.

— Це ще навіть не половина сюрпризу.

— Не половина?! Що!? 

— Хе, далі побачиш.

— Заінтригувала. 

— Тепер час подарунків.

— Вау, ти купила мені парфуми. О, і гаманець, якраз те що треба, а то потрібно збільшувати кількість грошей, тепер буде куди поставити і йти до своєї мети, досягати більшого. Ой, а цей парфум, як же він солодко пахне, прямо як ти.

— Тепер це твій запах. Пане поете, може годі коментувати все? Мені вистачить зрозуміти лише по твоєму погляді, мені не потрібно багато слів.

— ... Ходи сюди обійму.

Підійшов по ближче, глянув їй в очі та поцілував її в чоло. Вони сіли за стіл, сміялися, говорили. Романтично і закохано дивилися один на одного, тримаючись за руки. Тоді враз замовчали, Емілія схилила голову хлопцеві на плече. Тоді піднялася глянула йому наче в саму душу і довго дивилася на його губи. Він зрозумів все по її поглядах і так ніжно, романтично поцілував її в губи. 

— А ти знаєш, в мене ще не все.

— Не все!? 

— Я не поетеса, але я знаю, як для тебе це важливо. Я старалась і для тебе склала сьогодні вірш, він не ідеальний, але і я не є ідеальною. Послухай, — витягає листочок і починає читати.

***

А я кохатиму,

Лише тебе, неначе в сні.

Літають у моїй думці про тебе: гарячі й палкі вогні,

Як подивлюсь на тебе... Збуваю.

Емоціями та почуттями до тебе стікаю.

Що ти мій всесвіт, і нічий,

У твоєму ж полоні,

Топлюся у твоїй долоні.

Мов тобою лиш я живу,

Вічність з тобою в моїх очах говорить.

А душа й дума завжди шепотить,

А я твоя й по завжди.

— Вау, це..це ти сама написала? Я як поет скажу тобі, не кожен таке зможе написати, ти молодець, мені так приємно. І якщо ми вже почали про вірші, то я по традиції також склав спеціально для тебе, тож послухай, — витягає листочок і читає.

***