Розділ 7 «Втеча у щасливе життя»

— Ну що, Назаре, збирай валізи, ми відправляємось сьогодні у Львів.

— Я такий щасливий, як ніколи.

— Я приготувала тобі деякі сюрпризи. 

— Ухти, та що ж там такого? Я за орендував нам квартиру на тиждень.

— Побачимось, я йду прощатися з батьками, поки вони ще на роботу не пішли й піду на зупинку, приїжджай туди.

— Боже, яка ти сьогодні красива. 

— Для тебе нарядилася. — Усміхнулася дівчина.

— Знай, що ти для мене найкрасивіша в будь-якому вигляді. О, йой, що у твоїй валізі? Чому вона така важка? Ти туди на тиждень чи назавжди жити переїжджаєш? 

— Ну дивись, мені треба: косметика, фен, одяг, креми різні, шампунь і багато чого іншого. Я звикла брати з собою все. Знадобитися, не знадобитися, взяти не зашкодить.

— Ти ще скажи, що посуд з собою брала.

— В сенсі? А ти що не брав? Це ж основне.

— Не жартуй так, все ж можна купити. 

— Та звідки в тебе стільки грошей? Ти хочеш кредит брати? Для чого мені купувати посуд, якщо я можу його з дому вивести? 

Дорогою Емі уважно розглядала у вікні старовинні будинки Львова, іноді запитувала в хлопця чи він знає? Чи був на тих місцях?

Вони приїхали на місце. Зайшовши у квартиру Емі очманіла. Вона все ще не розуміла звідки він бере гроші. Квартира була розкішна. Все в білому кольорі, як полюбляє Назар. Багато простору, одна кімната, ліжко як для королів, диванчик, чистенька кухня. І тут він говорить, що в нього ще є гроші на розваги й ресторани. Дівчина почала щось запідозрювати.

— Назар, слухай, ти ж від мене нічого не приховуєш? 

— ... Та що мені приховувати? 

— Ну дивись мені.

— Так, ну, думаю, пора розбирати валізи. Опа, Емі, ти знущаєшся, для чого тобі сковорідка? Для чого баняк? 

— В баняку, як бачиш можна щось зварити, наприклад якщо я буду помирати з голоду, я зварю тебе. А от сковорідка напевно для того, щоб тебе гримнути, щоб не ставив багато дурних питань.

— Та ну, а за квартиру тоді хто заплатить?

— Я гроші в тебе візьму, весь сюрприз зіпсував.

— Який сюрприз? Ти мене в ночі забити цим збиралася? 

— Саме так, в яблучко попадаєш.

— ...

— Ходи на кухню, не дивись на мене, ніби не знаю хто. Одягай фартух і стій тут, можеш завмерти.

— Ти що знущаєшся? З мене вже домохазяйку робить, ви дивіться на неї, сюрприз називається.

— І так, сьогодні я буду проводити тобі майстер-клас по приготуванні їжі. Оскільки в Тернополі я б не змогла такого зробити, практикуємо це тут. 

— Хм.. кухар значить.

— Тсс, будеш багато говорити, потім буде майстер-клас прибирання всієї квартири.

— Та все, мовчу я, мовчу.

— І так, ми будемо готувати вареники.

— Ну ти й забагла, не легше в магазині купити? 

— Фу, хто ті магазині вареники їсть? Хіба ти, бо звик все купувати, де так можна? Зараз ми будемо місити тісто. Ось борошно, візьми його, насипай. Ей, ти що твориш? Половину борошна просипав.

— А як? 

— Акуратно, хлопче, акуратно! Бери яйця розбивай їх в тарілку. Та куди зі шкаралупою!? Тебе ще вчити й вчити. Стоп, а як ти тоді мені зварив суп? 

— Суп легше зварити, там почистив, порізав і є готово.

— Дивись, дивись, Назаре, тут на тебе мука бризнула.

Емі бере і сипле на нього ще більше муки. Вони почали обсипатися тією мукою, майже всі білі. Замісили тісто, тепер треба чекати поки воно постоїть.

— Назарчику, ти розумієш у квартирі ніби чисто, але в мене алергія на пил. Давай, все ж по пилососимо, я бачила тут пилосос є. Одягай навушники і будемо кайфувати по повній.

Вони знову ж кайфували прибираючи під музику, дивлячись один одному в очі, усміхаючись.

— "Про любов, їм не будуть співати про любов, допоки вляжуться спати про любов, знов і знов, про любов"

— Через пилосос мало що чути, давай краще підлогу помиємо.

— Фух, ти знаєш, мені так сподобалося, ніколи не думав, що прибирати може бути весело.

— Відкрию тобі секрет: все що робиться з любов'ю може бути веселим.

— Думаю, там де ти, там завжди весело.

— Наше тісто напевно вже настоялося, йдемо, буду тебе вчити ліпити вареники. Дивись береш щипаєш тісто і робиш такі кружечки, тоді качалкою будеш качати їх, а потім покажу, як зліпити сам вареник.

— Щипати? Я зараз тебе як щипну, тісто ти моє солодке.

— А це тісто, щоб ти знав, не солодке – воно солене.

— Подивись, в мене виходить? 

— Ахахах, такого я ще не бачила, це хто такий? На пса чи змію більше схоже, ой, я не можу з тебе.

— Не смішно, в мене не виходить.

Тоді Емі бере його за руки, допомагає йому накидати картоплі, заліпити вареник.

— Дивись, вже як схоже.

— Та ти чудо, з тобою в мене все виходить.

— От і готово, зараз я поставлю воду, вони варяться і можна буде їсти. 

От вони і зварилися, вже несу.

— Ням, це так смачно, чому я раніше не пробував домашні вареники? Чому? 

— В сенсі? Не пробував, я їх по кілька разів на тиждень їм. Приходь до мене додому, я тобі в коробочці буду передавати. 

— Емі, з твоїх рук все смачне. Дякую тобі, дуже смачно.

— Це і ти готував, це і твоя заслуга.

— Може підемо прогуляємось? 

— Давай сьогодні проведемо день дома, я втомилася з дороги. Уяви, якби ми жили отак разом. 

— Одне вже я знаю, якщо жити з тобою ніколи не будеш голодним. 

— Ахах, це так.

— Хоча ні, я передумала, мені скучно дома, давай я трошки полежу і ми підемо не далеко прогуляємось. 

— Гаразд. 

— Ну все, збирайся і йдемо. Он дивись там парк, дитячий майданчик, підемо туди. 

— Ти знаєш, тут така атмосфера прикольна, все таке старовинне, всі вулиці майже однакові. Назаре, дивись, там бабусі важко нести пакет, може піди допоможи їй. 

— О, дякую, що сказала, звичайно допоможу. 

— (подумки) А я поки піду за своїм сюрпризом, мені треба піти в магазин. Та де ж він? Чому тут поблизу є все, але не магазини? Пройдусь, це ж не так далеко. Кудись йду, а ще не придумала, що йому купити? Може їжу і зробити пікнік? Та ні, Емі, що за дурня. Може те, що він так давно хотів? А що він хотів то? Може мені просто знайти якесь місце і привести його туди? Тут так красиво. Але ж треба було його разом з собою брати, або місцевість вивчити. Я йду і йду, але магазинів так і не має, може я не туди пішла. От дідько, і куди тепер йти? Тут вулиці всі одинакові, а я кілька раз ще повертала праворуч, ліворуч. І яка це вулиця, і взагалі де всі люди ділися? На роботі чи як? Тут навіть нікого запитати куди йти.