Розділ 5 « Просто таємне кохання»

В машині:

— Як тобі наш сьогоднішній день? І момент проведений разом? 

— Це було фантастично незабутньо, Назаре... Ти ж не покинеш мене, як і всі інші? 

— Я не буду тобі обіцяти, що ми обов'язково будемо разом все життя. Я не можу знати, як далі все складеться, але я обіцяю, що буду поруч завжди, коли це буде потрібно. А поки давай насолоджуватися моментами проведеними удвох, а не думати про майбутнє. 

— Висади мене десь тут, це вже близько, моя квартира за кутом.

— Ей, а куди це ти йдеш? А обійняти мене на прощання?

— А, точно забула.

— Чому ти така серйозна? Про що думаєш? 

— Життя переосмислюю, мені важко приймати якійсь поспішні рішення, і коли я їх приймаю мені треба все обдумати.

— Можеш не сумніватися в мені. 

Емілія усміхнулась після цих його слів, вони вийшли з машини, міцно обійнялися. Назар так хотів поцілувати її губи вперше, але розумів, що вона не в настрої. Хотів влаштувати незабутній перший поцілунок, як в якомусь супер красивому романі. Тому поцілував її в щічку, як завжди. Поцілував її руку і промовив:

— До зустрічі, моя кохана Емілія.

 Емілія помахала рукою, обернулася і пішла.

Коли хлопець приїхав додому, він почав багато думати, в нього було бажання переписати на неї всесвіт. Він перечитав кілька своїх книг, романів про кохання, але розумів, що ті перші поцілунки, атмосферу, яку він описує у своїх романах не підійдуть, Емі вартує чогось більшого. Він не спав пів ночі думаючи, які наступні зустрічі й сюрпризи приготувати для неї, він хотів цього, щоб вона посміхалася.

Наступного дня він пішов в магазин. В ночі дуже багато думав і не хотів, щоб його кохана ходила додому пішки навіть кілька кроків. Йому хотілося підвозити її до самого дому. І він знайшов вихід. В магазині для техніки машин купив штучку «таксі», і причепив до своєї машини зверху. Подумав:

— Оце Емілія здивується.

Зранку написав їй: «Доброго ранку Емічка» 

Вона прокинулась і з усмішкою це прочитала. Сьогодні їй вже нарешті треба було йти на роботу по раніше і затриматися на довше, відпрацьовувати те, що треба було зробити за ці пару днів. Вона випила чаю, думками літаючи про них з Назаром. Їй хотілося пити чай не в одиночку, а з ним. Тоді дівчина зібралася, не подивившись на годину, схоже вона спізнилася на автобус.

— От чорт, я не встигаю, це жах. 

Все ж пішла на зупинку. Тут вона побачила якесь нове таксі. Машина їй була дуже знайома. Думає: ну чимось мені треба їхати. Відкриває двері, а там сидить Назар.

— Назаре? Ти? Ти... що тут робиш?

— Принцесу свою чекаю.

— Чого в тебе позначка «таксі», ти що таксуєш тепер? 

— Ні, це я спеціально причепив, щоб міг відвозити тебе до самого дому.

— От хитрун, ти ще що вигадаєш? Може я хочу свіжим повітрям подихати, пройтися і не сідати до тебе в машину.

— Ну я так старався, та заради тебе я б і таксистом працював, але думаю краще твоїм особистим водієм.

— От жартівник, гаразд, відвезли мене на роботу, бо на автобус я вже запізнилася. 

— Що це моя спляча красуня так довго спить?

— Скільки хочу стільки сплю, тобі то що? 

— От і ми приїхали.

— Я пішла, побачимось. 

— Я тебе заберу після роботи. 

— Не треба.

— Я хочу сама добратися.

— Ну як знаєш.

Батьки Назара більше як тиждень тому поїхали у справах, по роботі. Його батько власник компанії, в нього багато справ. Мама поїхала з ним порадитись, бо вона майже що не працює. Доходу Олега вистачає на всю сім'ю. Хоча останнім часом дохід зменшився, чомусь він не в змозі зараз так працювати, як колись.

 Вже кілька місяців його турбував легкий біль в серці. Поколювання, деколи дещо сильніший і різкіший, та він не звертав на це увагу, оскільки все проходило. Та коли одної ночі йому стало критично погано, було важко дихати, він на мить подумав, що вже помирає. Біль був нестерпний він не міг встати, ні поворухнутися, його дихання щоразу важчало, не вистачало повітря, а серце так сильно стискало і воно билося то надто швидко, то майже не билося. Він нічого не міг зробити, лише лежав і подумки молився. Та через 15-20 хвилин це пройшло. Але цей дзвіночок наштовхнув його, що потрібно перевіритися.

 Вони лише на кілька днів поїхали в Київ, орендували там квартиру, насправді, якби не його здоров'я, він би і не їхав так далеко, але важливо було, щоб перевірили його саме хороші лікарі й встановили точний діагноз. Він знав, що в нього може бути якась хвороба, тому свою дружину Олену залишав вдома, аби не заставляти її панікувати. Сказав, що йде на роботу, а сам пішов в лікарню здавати аналізи, УЗД і кардіограму серця.

Як він і думав, йому поставили смертельний діагноз хвороби серця. Щодня коли його дружина думала, що він на роботі до вечора, він заїжджав в офіс на кілька хвилин, по невідкладних справах або відповідав дзвінками, вирішуючи всі питання, як керівник. Після чого їхав капатися до лікарні, в нього був ще й високий тиск майже постійно і пульс то значний, то ледве чутний. Йому сказали, якщо це не лікувати – в будь-який момент може статися інфаркт, що є дуже небезпечно для здоров'я саме в його випадку. Власне, саме тому його справи займали не кілька днів, а більше як тиждень часу. Та одного разу дружина побачила на столі дивну карточку, там були записані дані аналізів, ім'я її чоловіка. І великими буквами писало: «Важке сердечне ускладнення, можливість перед сердечного інфаркту, нерівномірна тахікардія, гіподинамія 2-3 ступені». Нижче писало щось на подобі згоди лягати в лікарню, тільки лабораторно і стояв його підпис. В неї очі накопичувалися слізьми, ще багато чого вона так і не змогла там прочитати, але з перших слів було зрозуміло, що Олег хворий. Вона так боялася його втратити, він так сильно її завжди кохав. А як же сказати про це Назару?