Розділ 3 «Позбавлення минулого»

Як тільки Назар приїхав додому, подзвонив Дані, щоб разом розібратися і посадити їх в тюрму. Даня приїхав, вони поговорили.

— Але нам потрібні спеціальні докази. Поговори з Емі, розпитай, але нічого не пояснюй, скажи так треба. — Мовив Даня 

— Гаразд, я спробую, але я дуже боюсь її ранити, бо бачу цей негідник чимало болю їй завдав.

— Алло.

— Алло, Емі, це Назар, нам треба поговорити, сходімо куди-небудь? 

— Добре, але пізніше я зараз трохи зайнята.

Через деякий час вони зустрілись в кафе в центрі міста.

— Сьогодні я вирішив підняти важливу і водночас важку тему, якщо ти не проти поговорити на тему Влада.

— Для чого тобі це? Все, що було тоді з ним закрито назавжди, і це було лише між нами.

— Я не хочу, щоб ти врішував в цю справу, я не потребую такої допомоги, все ж дякую, що намагаєшся мене захистити.

— Але Емі, він небезпечний для тебе, він не бажає тобі щастя, зрозумій, його потрібно посадити в тюрму, і я це зроблю заради тебе. Він тобі заборонив щось розповідати? Невже ти не хочеш, щоб він сів в тюрму? Чи ти все ще любиш цього негідника? 

— Ні, не люблю, він намагається мене повернути, хоче бути зі мною, якщо я не буду з ним – він мене вб'є або зробить щось моїй сім'ї, давай не будемо про це.

— Емі! Але це небезпечно, ти в будь-який момент можеш попасти під його руки і тебе вже мало що спасе.

— Я розумію, все ж це мої проблеми, мої! Це я винна, що зв'язалася з таким як він, але не дай Боже він зробить щось моїм рідним і знайомим, вони ж ні в чому не винні, я себе ніколи за це не пробачу.

— Та де ти бачиш тут свою провину? Ти покохала, ти не знала яка він людина, чуєш? Ти ні в чому не винна, ні в чому! Прошу допоможи мені, і ми разом посадимо його, тоді він нічого не зробить твоїм близьким. 

— Гаразд, все ж я не можу ризикувати щастям і життям інших людей, навіть якщо не я винна, я причетна до цього і маю щось робити.

Тоді я запитаю тебе, а ти трошки детальніше розповіси про вашу історію, гаразд? 

— Все починалося ще з дитинства, розумієш, він завжди чіплявся до мене, приставав, мені це не подобалося, але вже в старшому віці кілька років тому, я вирішила спробувати будувати з ним стосунки. Напевно, не тому, що я кохала його, а через те що так було треба. Все ж за ці роки я так привикла до його голосу, він став мені як рідний, хоча ці стосунки були як на емоційних гойдалках. Через нього я могла багато плакати, мені хотілося, щоб до мене ставилися з повагою, а не звинувачували у всьому мене. Та він дарував мені дорогі подарунки, вмів красиво просити вибачення, сказати пару компліментів. Я його вибачала, звісно я не потерплю поганого ставлення до себе, як тільки я бачила, що щось не так, я збирала валізи. В той момент він ставав дуже ласкавим і ніжним, задарював мене букетами, обіймав, говорив, що без мене не буде сенсу в його житті. Я дійсно вірила цим словам. Але коли я не слухала його, це могло переходити межі, він ставав таким злим, яким його ще ніхто ніколи не бачив.

Я лишень відведу погляд, як він ставить мене перед вибором: кого я оберу багатого, розкішного, доброго його, чи якогось стороннього безхатька, алкоголіка. Іноді в мене настільки від нього все було накипіло, що я з валізами переїжджала на кілька днів і на емоціях гніву кричала, що краще б бідняком жила чим з ним. Це його шалено добивало в лють. Він ставав не контрольований, в нього було бажання знищити мене, застрелити. Іноді я не розуміла, як можна так кохати до ненависті? Бо коли я востаннє побачила, як він міцно тримається за руку з якоюсь дівкою, буцімто то його колега по роботі, я бажала йому тільки щастя. Не дивлячись на те, що в мене розривало в душі, я плакала. Було бажання лише зникнути, але ніяк не помститися. Чомусь він робив все навпаки. 

І тут як нізвідки з'являється Влад, виявляється він чув всю розмову, те що розповідала Емі. 

— Емі! Все тобі кінець. Що це ти тут цьому негіднику розповідаєш про наше життя?! 

— Не так все було!

— А як тоді? Ти досі не можеш відпустити її, забудь за неї, дай їй спокою, бідна дівчина. Вона давно не твоя.

— Моя, одного разу вона зв'язалася зі мною, тепер вона моя і тільки моя, я не дозволю їй піти, а ти, Назарчику, чи як тебе там, вали звідси. Ходімо Емі, з тобою я ще дома розберусь. 

— Нікуди я з тобою не піду! Тебе навіть твариною важко назвати, тварюка, та як я могла лише жити з таким як ти!

— Як? Як ти мене називаєш, кохана, та що я тобі зробив? 

Назару подзвонив Даня, запитати як все проходить, він відійшов на кілька секунд. 

— Подивись, ти п'яний як свиня, ледве на ногах стоїш.

— Я не п'яний, я закоханий. Не хочеш зі мною йти, тобі це добром не закінчиться. — Бере дівчину на руки та заносить в машину. П'яний сідає за руль.

— Назаре! Назаре! Рятуй мене, я дуже боюсь!

— Емі! Вже біжу!

Він бачив який п'яний цей Влад, а ще сів за кермо, він не знав що робити, бігом прибіг до машини. Щастям вона довго не заводилася. Поки той вийшов з машини, Назар швидко пройшов і через переднє вікно натиснув кнопку для відкриття дверей, він зміг відчинити двері та забрати Емі. П'яний не звертав уваги, в цей момент кудись відвернувся, він навіть не став перевіряти чи є Емілія в машині, просто сів за кермо і поїхав. В його планах було її кудись вивести та зв'язати, щоб вона подумала про свою поведінку. Після чого залякуваннями змусити повернутися її до нього знову.

— Емі, ти в порядку? Ти як? 

— Все добре, все вже минуло, от бачиш, для чого було говорити про це в такому місці? Для чого про це взагалі треба було говорити? А якби він вивіз мене кудись? Він дійсно збирався це зробити.

— Емічка, ти думаєш я б дозволив, щоб з тобою щось сталося. Дивись. — Хлопець витягає диктофон з записом всієї розмови Емі та словами Влада, всіма криками.