Божевілля - приходить з часом

- Гекторе! Будь-ласка! Прошу тебе... - благала Дерая, витираючи сльози. - Не йди, залишся зі мною. З нами! - сказала вона погладжуючи свій круглий животик.
Чоловік обійняв її і поцілував.
- Люба моя. Зрозумій, я не хочу щоб наше майбутнє маля, жило в світі повному небезпеки, тому не можу залишатись осторонь. Мої батьки загинули від зубів примарного вовка. Ще й Тадеуш зазнав такого горя і я не хочу, щоб це повторилося з кимось іншим. А раптом це сталося б з нашою дитиною? Скільки ще ці тварюки мають панувати в нашій країні? - Гектор намагався зазирнути у вічі своїх коханій дружині.
- Я розумію любий, але всеодно не хочу тебе відпускати. - схлипувала жінка.
- Я обов'язково повернусь. Кохаю тебе. - чоловік ще раз обійняв і поцілував свою дружину. Потім дістав портативний портал і зник.

***
- Мені дуже шкода. Вибачте. Ми розуміємо, що вам не можна хвилюватись, але не могли не повідомити про смерть вашого чоловіка. - сказав посильний і віддав Дераї меч - єдине, що залишилось після її коханого.
- Ні! Ні! Ні! Я в це не вірю. Ви помиляєтесь! Він живий... - жінка впала на коліна заливаючись гіркими сльозами.
Рідні весь день намагались її заспокоїти, але Дерая не могла перестати плакати. Жінка вигнала всіх зі своїх покоїв і осіла на підлогу.
Вона не вірила в те, що сказав посильний. І тому вирішила застосувати закляття пошуку на крові, адже зараз в ній була частинка Гектора. Ні секунди не роздумуючи, Дерая поранила свою руку шпилькою для волосся. Червона нитка вмить потягнулась від її серця, коли вона промовила слова заклинання.
Він живий! Я знала, я відчувала!
Дерая дістала з потаємної кишені сукні портативний портал і послідувала за магічним вказівником.
Вона знайшла його серед непролазних хащів. Він лежав на сирій землі, його тіло було пошматоване тварюкою, яка померла поруч і розчинялась просто на очах.
Жінка впала перед коханим на коліна і тремтячою від хвилювання рукою перевірила його пульс.
Він ледь живий! Але дихає! Дерая обійняла коханого і радісно посміхнулась, не вірячи в своє щастя. Вона стисла в руці свій портал, але навіть не встигла послати в нього магічний імпульс. Нитка обірвалась. Його серце зупинилось.
Сльози, які на мить висохли, потекли з новою силою. Він помер, просто на її руках.
Гучне виття, хвилею рознеслось по лісу, але вила не дика тварина, а жінка, яка втратила свого коханого.
Скільки минуло часу, вона не знала. Зі стану трансу її вивело дитятко, яке нагадало, що за цілий день Дерая нічого не їла. Жінка підвелась, намагаючись не дивитись в сторону де лежав її коханий.
Вона не знала, що їй робити далі.

Позаду почувся шорох і це її сильно налякало. Жінка різко повернулась, інстинкти кричали, що потрібно тікати. Але Дерая їм не піддалась тому, що побачила, як з лігва позаду визирало маленьке вовченя.
Не тямлячи себе від горя, жінка підняла суху гілку і замахнулась на тварюку.

- Це все ти! Ти винне! - вона підійшла ближче, маючи лише одне бажання, убити вовченя. Дерая знову замахнулась, але спинилась в останній момент. Вовченятко лягло на землю і почало скавульчати, дивлячись на жінку.
- Ти голодне... - тихо сказала вона сама собі знаючи, що тварина її не розуміє. Жінка озирнулась і поглянула на місце, де уже повністю розчинилась вовчиця, потім перевела погляд на свій круглий живіт і привітно сказала до малого вовченяти.
- Що ж ходімо. Думаю, ти сподобаєшся нашому з Гектором малюку. - гучний сміх рознісся лісом, заглушаючи відголос того виття, що звучало в ньому раніше.

Тіло її чоловіка так і залишилось лежати біля лігва примарного вовка.

***
Воно росло, як звичайна домашня тварина. Не показуючи ніяких ознак примарного вовка. Ніхто не знав, про його існування.
Дерая ростила вовченя в своїй лабораторії, де раніше разом з чоловіком вони виготовляли артефакти.
З Гектором вона познайомилась в академії. Вони разом навчались на артефакторному факультеті і через деякий час почали зустрічатись.
Після закінчення академії, пара одружилась і створила свій сімейний бізнес з виготовлення і продажу артефактів. 
Дерая мала неабиякі навики у цьому магічному "мистецтві". Після смерті чоловіка, вона поринула в це з головою і з кожним днем все більше удосконалювала свої вміння.
Злість, яку вона весь час відчувала до примарних вовків, поступово перекинулась на Тадеуша.

Вовки просто хотіли жити і їсти. Це природно, а він взяв і вирішив лишити їх цього привілею. Думала Дерая.
Вовченя було її віддушиною і домашнім улюбленцем. Спочатку маленька Сандра гралась разом з вовком в лабораторії, але Дерая зрозуміла, що це було надто ризиковано для дитини. Та і вона могла ненароком комусь розповісти про її вихованця. Тому, коли одного разу донька запитала про вовченя, жінка відповіла, що воно захворіло і померло. Тоді це дуже засмутило маленьку дитину, але на щастя Сандра швидко про це забула.
Коли вовк підріс і у нього прокинулись здібності, жінка зрозуміла, що його потрібно годувати не лише їжею, але й магією. Як виявилось молода особина починає харчуватись нею приблизно на шостому році життя, хоча до того майже не відрізняється від інших вовків, лише тим, що в них відчутна магія, поки вони не навчаться її приховувати.
Спочатку Дерая годувала його своєю магією, але згодом її стало мало для вовка, адже ще вона не залишала і продовжувала сімейний бізнес. Тому їй довелось купляти готові заряджені кристали - накопичувачі, які звичайні люди використовували у промисловості, поки у її дитини не прокинулась магія. Дерая навчила і просила доньку заряджати їй накопичувачі, під приводом, що їй потрібно це для виготовлення артефактів.
Невдовзі вона зрозуміла, що у неї є можливість дослідити свого улюбленця, що вона благополучно й зробила, адже він вважав її своєю матір'ю - годувальницею і робив усе, що хотіла жінка.

Виявляється, що навіть грізного хижака можна приручити.
Дні минали з шаленою швидкістю і Дерая сильно просунулась у своїх експериментах. У неї вийшло створити амулети на основі вовчої крові, які могли поглинати і накопичувати в собі магію і резерв у них був доволі великий. Пізніше вона виявила, що звичайні амулети - щити теж можна вдосконалити, щоб вони були здатні поглинати атаки.
Жінка не могла натішитись своїми відкриттями. Спочатку Дерая хотіла поділитися цим з усім світом, але потім подумала, що крім неї більше ніхто цього не вартий.
Згодом їй і цього стало замало, як і магії для живлення її улюбленця. Спонтанне рішення прийшло їй у голову. 
Раз я можу утримувати тут вовка і ніхто досі про це не дізнався, то чому б не полонити мага, для живлення мого пупсика.
Дерая звабила першого ліпшого магічно обдарованого чоловіка і запропонувала йому усамітнитись з нею в лабораторії, щоб ніхто зі слуг їх не застав.
Їй вдалося підкорити його розум, удосконаленим вовчою кров'ю забороненим закляттям. Дерая ментально змушувала чоловіка, годувати свого ненаглядного вовка.