Розділ 47

Приємна музика, лунала в кожному куточку бального залу. Пари кружляли в прекрасному повільному вальсі. 

Евелін танцювала разом з батьком, який весь час намагався насмішити її знаючи, що у дочки зараз поганий настрій. 

Лін вирішила нічого не ускладнювати і жити далі, тому усмішка не зходила з її обличчя і дівчина веселилась не помічаючи нікого навколо себе.

Вона не знала, що в цей час принц, сам того не усвідомлюючи, не міг відвести від неї погляду і ловив кожен її рух і посмішку.

Евелін не захотіла одягати сукню, яку вони з матір'ю замовили напередодні балу, тому знайшла першу ліпшу в шафі, що сподобалась їй з першого погляду. Адже вона не буде схожа з вбранням його Високості і це, на її думку, хоч якось їх розділяло.

Весь вечір, Саманта була поряд і відволікала Лін розмовами. Розповідала про свої успіхи в стосунках з мамою. В цьому році вона закінчує школу для леді і в наступному вспупає в ДАМС. Її життя поступово налагоджувалось .

Евелін була рада, що в подруги все складалось як найкраще.

- Ви посварились з моїм братом? - запитала вона.

- Не те, щоб посварились. Просто мені набридло. - відповіла Евелін.

- Я чогось не знаю? - Саманта з лукавою посмішкою поглянула на подругу.

Лін попросила принцесу поставити захисний купол, її цього з дитинства навчали, а от Евелін ще так не вміла.

- Якщо чесно, ми ніколи і не були близькі. Це все було грою.- розкрила всі карти дівчина.

- А я думала, що ти в нього закохалана. - здивування промайнуло в очах принцеси.

Від цих слів, через Евелін неначе розряд пройшов.

- Ні, я прикидалась. Твій брат запропонував цю гру, коли почув, що ваша матір разом з моєю, колись хотіли одружити нас. Тепер думаю, що я була дурна і ця афера з почуттями в яку ми грали, була вигідна лише йому. Чи думаєш її Величність якимось чином, змусила б мене за нього вийти? - Лін в очікуванні дивилась на подругу.

- Не знаю, моя матір може зробити все, що завгодно, якщо їй цього захочеться. - знизала плечима Саманта.

- Можливо я її недооцінюю, але не хочу більше цих ігор. - важко зітхнула Лін.

- Знаєш, якщо бути чесною, мені б дуже хотілося, щоб поруч з Емраном була саме ти.  - зніяковіло сказала її Високість.

- О ні, вибач, відмовлюсь. - засміялась Евелін - Доречі, давно хотіла запитати, чому у твого брата два імені?

- Мати хотіла назвати його Деміаном, а батько Емраном і вони ніяк не змогли дійти згоди, тому вирішили використати обидва варіанти. - пояснила принцеса.

- Хм, виявляється все до банального просто. - усміхнулась дівчина.

Поруч біля них, за колоною, почулись голоси і дівчата затихли, уважно слухаючи.

- Я ж тобі говорила, стати ближчою до нього. - сказала жінка.

- Знаю, але я йому не цікава. Своїми стараннями я лише відлякую його. - зітхнула її співрозмовниця.

- То старайся краще. Ця ір Моріш більше біля нього не крутиться. Так, що роби що завгодно, але він повинен бути твоїм. - наполягала невідома.

Коли голоси стихли дівчата тихо пройшли в місце де змогли обговорити почуте.

- Судячи з голосів, це були Сандра і Дерая ір Фелтон. Ти їм явно не до вподоби. - саркастично сказала принцеса.

- Ага, Сандра мені постійно в подруги набивалась. Максимально набридлива дівчина. - скривилась Лін.

- Зі мною теж намагалась подружитись і весь час крутиться біля брата. Не можу її терпіти, дістала уже. - так само скривилась Саманта.

Після розмови дівчата неспішно покинули балкон і підійшли до компанії своїх батьків. 

Саманту одразу вихопив якийсь молодик і судячи з її реакції, той, що потрібно. 

Евелін уважно слухала нудні розмови і підтримувала їх.

Королева весь час кидала на неї задумливі погляди, але нічого не говорила допоки його Високість не вирішив порадувати їх своєю присутністю. З радісною усмішкою її Величність запропонувала - потанцювати діткам поки дорослі обговорять важливі справи.

Евелін хотіла спочатку відмовитись, але побачивши неподалік зле обличчя леді Сандри, зі скрипом в душі погодилась.

Те, що це було неправильним рішенням вона зрозуміла лише тоді, коли рука Деміана опустилась на її талію і притягнула ближче. Сотні мурах поповзли по спині від одного простого дотику.

Чому я так на нього реагую? Невже магічні властивості зілля до кінця не поглинулись поки я спала. Потрібно купити антидот і випити на всякий випадок. І взагалі, що на мене найшло? Чому так захотілось насолити Сандрі...

- Так і не будеш зі мною розмовляти? - запитав його Високість.

- А є про що? - відповіла запитанням дівчина.

- Евелін, я не хочу щоб ти на мене злилась. І не знаю як загладити свою провину. Тому якщо зможеш пробач. - тихо сказав їй на вухо Деміан.

Від цього дотику дівчині стало приємно і лоскотно. Взявши себе в руки, вона відхилилась від нього.

- Знаєте ваша Високосте, я все обдумала і вирішила. Зроблене уже не змінити. Просто так вийшло тай усе. Так, що забули і живемо далі. - Евелін видавила з себе щось на зразок усмішки.

Хай краще заспокоїться і не лізе до мене. Чим подалі він буде - тим краще.

- Я сьогодні дізнався, для кого було твоє зілля. Тайлір доповів, що останнім часом ір Ханар тільки про Дарію і говорить. - зі смішком сказав Деміан.

- Знову лізете туди, куди не потрібно, ваша Високосте? - з ноткою злості запитала Евелін.

- Мені просто було цікаво. Все ж, я теж на нього попався. - тихо сказав принц.

- Менше б лізли в чужі справи - то б не попались. - буркнула тихо Евелін.

- А може мені сподобалось. - вирішив позлити її Деміан.

Дівчина нічого не відповіла, лише з усієї сили наступила йому на ногу і чарівно посміхнулась.

Сподобалося йому. Я тобі очі зараз вицарапаю індюк пихатий. І як тут згладити цю ситуацію, якщо він мене спеціально бісить!?