Розділ 40

Вечеря в сімейному колі, була самою улюбленою частиною тижня для Евелін. Як і зазвичай, усі рідні розмістились у залі і дівчина розповідала їм про свої пригоди на першій практиці. Момент, коли вона ледь не вигоріла, вирішила пропустити.

Нічого їх хвилювати. Все ж обійшлось.

Час непомітно проходив повз, не чіпаючи сімейну ідилію ір Морішів.

Вогонь у каміні тихо потріскував, під звуки колискової, яку Евелін наспівувала маленькому братику. Він зручно вмостився у неї на колінах і уважно слухав. 

Мерелін пригорнулась до свого чоловіка і він ніжно обійняв її у відповідь.

Вони не могли натішитись картиною, яка постала перед їхніми очима.

Теон солодко позіхнув і закрив очі. Через декілька хвилин, хлопчик міцно заснув. Тадеуш поцілував дружину у скроню і підвівся, щоб забрати і віднести сина до його кімнати.

Після того, як він повернувся, Евелін вирішила розпочати розмову, яку і так довго відкладала.

- Мамо, батьку. Я хочу вам дещо розповісти. - дівчина опустила погляд і нервово перебираючи пальцями складки на сукні.

- Ми уважно слухаємо доню. - ласкаво сказала леді Мерелін.

- Мова піде про мою особливість. Як ви знаєте, після укусу примарного вовка, у мене з'явилася здібність - приховувати магію. Як виявилося, це не єдине, що я можу. - дівчина підвела погляд і поглянула в обличчя батьків. Потім голосно видихнула і продовжила.

- Я...я маю здібність, поглинати магію інших магів. - нарешті сказала вона.

- Донечко, всі маги так можуть. - Тадеуш не міг зрозуміти до чого веде Евелін.

- І навіть можуть поглинути бойове заклинання? - запитала вона.

- Звісно ні. - відповів їй батько.

- А я можу ... Можу поглинути всі види магії і навіть забрати її без дозволу. Я виродок. - тихо сказала дівчина і розплакалась.

Мерелін і Тадеуш рвучко підвелись і підійшли до своєї дитини.

- Ти що таке говориш люба! Ніякий ти не виродок! Навіть не думай про це! - Мерелін була спантеличена словами дочки.

- Сонечко, заспокойся. Ми з усім розберемось. - Тадеуш міцно обійняв свою дитину і присів перед нею.

- Я боюсь. Боюсь, що коли про це дізнаються, надімною будуть проводити досліди. - сльози ніяк не могли зупинитись.

- Не переймася, ми з мамою цього не дозволимо. Обіцяю. Тебе ніхто не посміє чіпати. - ствердно сказав Тадеуш.

- Навіть принц? Ти ж знаєш, він підозрює, що викрадач володіє магією примарного вовка. А якщо це правда? Він його знайде і потім зрозуміє, що я маю такі ж здібності. Яке тоді відношення буде до мене? - дівчина голосно всхлипнула, підняла ноги на диван і поклала голову на коліна.

- Евелін. Доню, послухай мене, цього ніколи не станеться. Але якщо ти настільки боїшся, я тобі поклянусь, тебе ніхто і пальцем не зачепить. Хто б це не був. - містер ір Моріш поцілував свою дитину у маківку.

Мерелін підсіла ближче до доньки і міцно її обійняла. Через деякий час Евелін заспокоїлась і продовжила.

- Це ще не все, можливо пізніше я зможу переноситись в просторі, так само, як і примарний вовк.

- Ну тоді, як навчишся ми подаруємо твій портативний портал твоєму другу Тіму. До речі, ти досі нас не познайомила. - докірливо сказав їй батько.

Ці слова підняли настрій і насмішили дівчину. Тепер вона була впевнена, що все буде добре. 

- Вибачте, що не розповіла вам раніше. - винувато промовила Евелін.

- Нічого люба. Ми розуміємо, для всього потрібен час. Навіть коли потрібно щось розповісти самим найріднішим людям. - Мерелін тепло усміхнулась.

Дівчина почала розповідати, як вони з друзями виявили, що вона має ці здібності. Де тренувались і які вона робить успіхи в цих тренуваннях. Тадеуш запропонував їй свою допомогу і Евелін радісно погодилась.

Прямо камінь з душі. І чому я не зробила цього раніше? Іноді, потрібно слухати Фіна.