Розділ 40

Вечеря в сімейному колі, була самою улюбленою частиною тижня для Евелін. Як і зазвичай, усі рідні розмістились у залі і дівчина розповідала їм про свої пригоди на першій практиці. Момент, коли вона ледь не вигоріла, вирішила пропустити.

Нічого їх хвилювати. Все ж обійшлось.

Час непомітно проходив повз, не чіпаючи сімейну ідилію ір Морішів.
Вогонь у каміні тихо потріскував, під звуки колискової, яку Евелін наспівувала маленькому братику. Він зручно вмостився у неї на колінах і уважно слухав. 
Мерелін, пригорнулась до свого чоловіка і він ніжно обійняв її у відповідь.
Вони не могли натішитись картиною, яка постала перед їхніми очима.
Теон солодко позіхнув і закрив очі. Через декілька хвилин, хлопчик міцно заснув. Тадеуш поцілував дружину у скроню і підвівся, щоб забрати і віднести сина до його кімнати.
Після того, як він повернувся, Евелін вирішила розпочати розмову, яку і так довго відкладала.
— Мамо, батьку. Я хочу вам дещо розповісти. — дівчина опустила погляд і нервово перебираючи пальцями складки на сукні.
— Ми уважно слухаємо доню. — ласкаво сказала леді Мерелін.
— Мова піде про мою особливість. Як ви знаєте, після укусу примарного вовка, у мене з'явилася здібність — приховувати магію. Як виявилося, це не єдине, що я можу. — дівчина підвела погляд і поглянула в обличчя батьків.
Потім голосно видихнула і продовжила.
— Я...я маю здібність, поглинати магію інших магів. — нарешті сказала вона.
— Донечко, всі маги так можуть. — Тадеуш не міг зрозуміти до чого веде Евелін.
— І навіть можуть поглинути бойове заклинання? — запитала вона.
— Звісно ні. — відповів їй батько.
— А я можу ... Можу поглинути всі види магії і навіть забрати її без дозволу. Я виродок. — тихо сказала дівчина і розплакалась.
Мерелін і Тадеуш рвучко підвелись і підійшли до своєї дитини.
— Ти що таке говориш люба! Ніякий ти не виродок! Навіть не думай про це! — Мерелін була спантеличена словами дочки.
— Сонечко, заспокойся. Ми з усім розберемось. — Тадеуш міцно обійняв свою дитину і присів перед нею.
— Я боюсь. Боюсь, що коли про це дізнаються, наді мною будуть проводити досліди. — сльози ніяк не могли зупинитись.
— Не переймася, ми з мамою цього не дозволимо! Обіцяю! Тебе ніхто не посміє чіпати. — ствердно сказав Тадеуш.
— Навіть принц? Ти ж знаєш, він підозрює, що викрадач володіє магією примарного вовка. А якщо це правда? Він його знайде і потім зрозуміє, що я маю такі ж здібності. Яке тоді відношення буде до мене? — дівчина голосно схлипнула, підняла ноги на диван і поклала голову на коліна.
— Евелін. Доню, послухай мене, цього ніколи не станеться, але якщо ти настільки боїшся, я тобі поклянусь, тебе ніхто і пальцем не зачепить. Хто б це не був. — містер ір Моріш поцілував свою дитину у маківку.
Мерелін підсіла ближче до доньки і міцно її обійняла. Через деякий час Евелін заспокоїлась і продовжила:
— Це ще не все, можливо пізніше я зможу переноситись в просторі, так само, як і примарний вовк.
— Ну тоді, як навчишся ми подаруємо твій портативний портал твоєму другу Тіму. До речі, ти досі нас не познайомила. — докірливо сказав їй батько.
Ці слова підняли настрій і насмішили дівчину. Тепер вона була впевнена, що все буде добре. 
— Вибачте, що не розповіла вам раніше. — винувато промовила Евелін.
— Нічого люба. Ми розуміємо, для всього потрібен час. Навіть, коли потрібно щось розповісти самим найріднішим людям. — Мерелін тепло усміхнулась.
Дівчина почала розповідати, як вони з друзями виявили, що вона має ці здібності. Де тренувались і які вона робить успіхи в цих тренуваннях. Тадеуш запропонував їй свою допомогу і Евелін радісно погодилась.

Прямо камінь з душі. І чому я не зробила цього раніше? Іноді, потрібно слухати Фіна.