Розділ 29

Кожні вихідні — Евелін проводила разом зі своєю сім’єю. Її батько, навіть відкладав всі свої справи на ці дні, лише коли без нього було ніяк — то ненадовго залишав їх. 
Вони відвідували театри, музеї, ресторани, чаювання і навіть ходили в похід. Найбільше, дівчині полюбились сімейні вечері, особливо коли потім всі дружно сідали біля каміну, грали в настільні ігри і куштували її випічку.
Вся рідня — була в захваті від пекарських умінь Евелін, а особливо Теон. Ще часто, батьки розповідали їм з братом історії свого життя. Мама постійно засмучувалась, що Евелін в них не було, тому в такі моменти, вона заспокоювала її тим, що у них все попереду, а зараз їй просто хочеться дізнатись більше про своїх рідних.
Ще вони переглядали магічні фото сім'ї. Евелін було цікаво, як виглядали її дідусі і бабусі. На жаль, їх забрала магічна лихоманка, ще до її народження.
Цього разу, мама планувала вихід у місто так, як їм потрібно було підготуватись до балу — вибрати фасон майбутніх суконь, та знайти прикраси, які будуть до них пасувати.
Мерелін ір Моріш — була приємно здивована, що її дочка погодилась відвідати свій перший бал. Вони б могли викликати кравчиню до дому, але всім хотілось розвіятись, тому завдяки портативним порталам, вся сім'я швидко перенеслась до столиці.
Найпопулярніша крамниця мадам Куртур’є, як завжди, зустріла своїх відвідувачів приємною обстановкою. 
Тадеуш ір Моріш, разом з сином, розмістились в зоні очікування. Працівниця подала їм чай і солодощі.
Після того, як чоловіча частина сім’ї, залишилась задоволеною — леді Мерелін, з чистою совістю, почала розглядати нові моделі суконь, які одразу ж наказала винести власниця крамниці.
— Для поважних магів - саме найкраще! Ось погляньте, ельфійський гладкий оксамит. Цього сезону, стане найпопулярнішим. Також є таурійський шовк. — власниця намагалась запропонувати їй наймодніші тканини.
Матінка Евелін, скрупульозно роздивлялась запропоновані матеріали та фасони, адже для неї цей бал був найважливішим. Вона виведе свою дочку у світ, і її дівчинка повинна виглядати якнайкраще.
Для юної Лін — це зайняття, як завжди не приносило ні радості, ні задоволення. Але через півгодини розглядання, нових і застарілих моделей (які випадково їй принесла одна з консультанток), вона помітила чорну тканину, яка все таки їй сподобалося. Дівчина не запам'ятала назви, лише вигляд і те, як тканина виблискувала під променями зимового сонечка, що зазирнуло у вікно салону.
Тканина, була приємною на дотик, ковзала між пальців і мерехтіла безліччю блискіток.
Мадам Куртур'є побачивши, що розглядає леді Евелін, хотіла швидко забрати клаптик, але та її зупинила.
Згадались слова ельфійки “Темно зелений колір пасує до твоїх очей…”
Евелін потягнула клаптик тканини на себе і запитала власницю салону:
— Скажіть, а чи є така тканина в темно-зеленому?
Мерелін, ледь не відкрила рота від подиву, але вчасно стрималась — її янголятко сама визначилась чого хоче, тому вона підтримала доньку і повторила питання мадам Куртур'є, тому що після слів Евелін та немов застигла.
Власниця салону, намагалась коректно підібрати слова:
— Леді, ця тканина давно вийшла з моди. Я б не хотіла поставити Вас у невигідне становище! — ледь не скрикнула мадам Куртур'є.
— Так є чи немає? — ще раз запитала Евелін.
— Так . Але… — не встигла договорити жінка.
— Чудово! Хочу ось такий фасон сукні — дівчина тицьнула пальцем в ескіз, який їм принесла власниця — і з такої тканини, тільки темно зеленого кольору! — ствердно сказала Евелін.
Мадам розгубилась, але взяла себе і руки і відповіла:
— Зробимо все, що забажаєте леді!
Евелін кивнула у відповідь і посміхнулась.

Плювати на ту моду, головне, що мені подобається. Нехай звикають. Я і так намагаюсь робити все, як потрібно. Можу я собі дозволити, хоч якусь вільність? Тим більше, мене буде супроводжувати ат Дінел, тому, надіюсь, на мене звертатимуть менше уваги. Хоча, скоріше за все, всі мисливці на принца, будуть повільно розривати мене в своїх мріях. От і дам їм привід це зробити. Прийду не у модних ганчірках, а у тому, що по душі. І королева швидше зрозуміє, що ми з її сином не пара, адже я зовсім не маю смаку.

— ..брунатний чи ультрамариновий ? — повторила Леді ір Моріш.
— Що? Вибач. Я трохи задумалась. Що ти запитувала?  — перепитала дівчина.
Мерелін посміхнулась і прикрила свою посмішку рукою. Потім підсунула дві тканини поближче до доньки.
— Який краще? — запитала вона.
— Ніякий, мені ні один не подобається! —  Евелін відклала тканину і почала швидко перебирати зразки — Ось! Я думаю, цей колір тобі підійде. — сказала вона і передала зразок тканини матері.
Мерелін ір Моріш, обережно взяла клаптик і підійшла з ним до дзеркала. Потім приклала тканину до себе і задоволено покивала головою. Ельфійський гладкий оксамит у сіро-зеленому кольорі дуже їй пасував. Жінка не могла відірвати очей від дзеркала, але все ж поглянула на дочку і ласкаво посміхнулась.
— Тобі дуже личить цей колір, кохана! — Тадеуш відволікся від розмови з сином і з любов’ю в очах спостерігав за дружиною.
Мерелін зашарілась і кивнула. Минуло скільки років, але й досі щирі компліменти чоловіка, викликають в ній хвилю тремтіння.
Після ще годинного вибору фасону і зняття потрібних мірок, вся сім’я ір Моріш, нарешті покинула салон і відправилась на прогулянку містом.
— Я хочу сінабонів у вершковій глазурі. — мрійливо сказала Евелін, після тривалої прогулянки.
— Підтримую! — Тадеуш посміхнувся і кивнув дочці.
— Ура! Солдощі ! —  вигукнув Теон, але потім зробив вигляд, що нічого не говорив. Сама серйозність і вихованість.
Леді Мерелін приснула зі сміху, від поведінки свого малятка і кивнула в знак згоди.
— Ви не будете проти, відвідати моє колишнє місце роботи? — Евелін вичікуюче глянула на батьків.
— Звісно ж ні, люба! Я давно хотіла там побувати, все не було часу. Думаю, наша чоловіча половина теж буде згодна. — матір підморгнула дочці.
— Веди нас уже! — таки не витримав Теон.
У булочній пані Маруї, як завжди пахло свіжою здобою і різними прянощами.
Сім’я ір Моріш, зайняла улюблений столик Евелін і її друзів.
Дівчина згадала ельфів і трішки засмутилася, рана на серці неприємно саднила. Від того дня, вони так і не підійшли до неї, отже Лін була права, вона їм була потрібна лише для прикриття.
Леді ір Моріш, помітила смуток на обличчі донечки і запитала її чи все гаразд. Евелін відповіла, що все добре і посміхнулась.
Потім помітила за прилавком Татію і помахала їй рукою, та у відповідь зробила те саме.
До їх столика, підійшла Алія з привітною усмішкою.
Евелін швидко підвелась і обняла дівчину. Обличчя Алії сяяло емоціями, вона теж була рада побачити, що її подруга нарешті щаслива.
Дівчина прийняла замовлення і пішла до прилавку де стояла Татія. 
Навіть пані Маруя, особисто вийшла привітати свою колишню робітницю. Евелін познайомила її з батьками, які від щирого серця подякували жінці, що прихистила їх донечку.
Пані зніяковіло кивнула і сказала, що вона завжди буде рада приймати у себе Евелін і її рідню.
Тадеуш ір Моріш підвівся і попросив пані Марую про особисту розмову. Коли він повернувся леді Мерелін дивилась на нього з примруженими очима.
Він підняв руки в жесті “здаюсь”.
— Я виписав чек, на благодійну допомогу її закладу. Давно потрібно було це зробити. — пояснив Тадеуш.
Мерелін задоволено кивнула і усміхнулась чоловіку.
За вікном пролітав лапатий сніг, люди поспішали кожен у своїх справах. Евелін сиділа пила теплий чай і їла ароматні сінабони в колі своєї сім’ї.