Розділ 26

Після привітань ректора академії, куратори, як зазвичай, повели своїх студентів по аудиторіях.
Евелін, трохи нервувала з приводу розподілу, але була готова до нього.

Хоч би мені адекватний “учитель “ дістався. Подумала вона.

Аудиторія, розділялась на дві частини і вміщувала в себе приблизно до ста осіб. Куратором випускної групи — виявилась жінка, яка суворо наглядала за тим, як розміщувались студенти.
Вона неначе випромінювала силу. Марла ін Ростер коротко стрижена брюнетка — що було дивним для норм цього світу, тому спочатку Евелін подумала, що це чоловік — її міцна, підтягнута статура вказувала на це, але коли вона почала говорити, дівчина зрозуміла, що помилилась.
— Ну, що вітаю всіх хто дожив до цього дня. Думаю, вам відомо, для чого ми зібрались — тож прошу наперед, давайте обійдемось без цих “ А я не хочу, а можна помінятись?. Ви майбутні бойові маги, тому тримайте марку. Особливо, це стосується моїх випускників. — пані ін Ростер голосно хрустнула пальцями і суворим поглядом обвела своїх підопічних.
Слово взяв куратор другого курсу.
— Вітаю студенти. Для тих хто не знає, мене звуть Сівер ін Тайлор. Давайте не будемо ходити колами. Зараз наша задача, розділити вас на пари. Ми разом з пані Марлою будемо по черзі діставати і зачитувати ваші імена з цих ємностей. Так ми сформуємо команди. Як почуєте своє ім'я, будь-ласка підійміть руку, знайдіть і запам’ятайте свого напарника. — пояснив чоловік.
По аудиторії пройшовся смішок, але швидко стих під поглядом пані ін Ростер.
— Жаріс Клост. — почала куратор четвертого курсу.
— Матей ін Дрос. — продовжив Сівер ін Тайлор.
Хвилин через п'ять, Евелін почула, як назвали Емілію Естос і Тіма Парош. Глянула на друга, який низько схилив голову і по дружньому поплескала по плечу.
— Танаеш Ласторн. — назвала наступного пані Марла.
— Евелін ір Моріш. — сказав її куратор.
Зуби дівчини скрипнули.

Ні, ні ні! Прокляття!!! Ну чому саме він!? Їй хотілося битись головою об парту. З тридцяти магів попався саме він! Ну чому! Чорт… краще б уже Ештон.

Тім легенько постукав Евелін ліктем. Дівчина прийшла в себе і підняла руку. Вона навіть не думала шукати поглядом принца, щоб запам'ятати свого напарника — який сенс?
Потім, дівчина помітила, як усі її однокурсники, дивились на неї з широко відкритими очима.
Одразу ж почалось перешіптування, яке рознеслось по всій аудиторії.

Це вона!
Це ж про неї писали в газеті!
Я теж читав!
Вона дочка головнокомандувача!
Оце пощастило!

Дівчина зовсім забула, що ще не всі в курсі і тому не підготувалась до такої реакції. Ситуацію врятувала куратор четвертого курсу, яка не крикнула, а прямо рявкнула:
— А ну тихо! — і спокійно продовжила називати імена та прізвища студентів.
Евелін похмуро опустила голову. Її зовсім не хвилювали погляди однокурсників, думки полонив лише Танаеш чи вірніше принц.

Та що за… Схоже везіння — мене покинуло. Може поговорити з Тімом і помінятись, думаю він буде згоден . А потім підійти і попросити куратора. Так і зроблю. Не хочу , тільки не з цим типом. Подумала дівчина.

Коли розподіл закінчився, куратори почали пояснювати суть цього заходу і як все буде оцінюватися. Потім наводили приклади завдань, які повинні виконувати команди.
Другому курсу, видали захисні амулети-щити, на всякий випадок, щоб уберегти ще недосвідчених магів.
На сьогодні всіх відпустили, а завтра почнуться начитки лекцій. Спільні завдання будуть уже через місяць після нового року.
Студенти почали покидати аудиторію. Евелін теж підвелась і пішла в бік виходу. Вона уже хотіла почати розмову з Тімом, але побачила, як до куратора підійшла її одногрупниця. Вона теж хотіла помінятись. Дівчина нагострила вуха.
—...тож, якщо не хочете, щоб ваша оцінка була нижчою за всіх, працюйте в парі з тим — хто вам випав. — сказав містер Сівер.

От трясця! Та що ж так не щастить. Добре, що хоч не встигла нічого запитати. Подумала дівчина.

— Тебе щось збентежило? Ти наче сама не своя. — запитав Тім.
— Ні, все гаразд. — спокійно відповіла Евелін.
— Я помітив, як ти розгубилася, коли куратор назвав твоє прізвище і вся аудиторія вирячилась в твій бік. Ти навіть не глянула, як виглядає твій партнер, але хвилюйся, я його запам'ятав, раніше вже бачив. — вигукнув друг.
— Дякую Тіме. Зможеш його описати? — запитала дівчина.

Це мені згодиться, адже я не знаю, як виглядає личина принца… хочу я цього чи ні, але працювати в парі нам доведеться. Подумала Евелін.

Вони пройшли повз куратора і попрощались.
Дорогою до столової, друг описав зовнішність “Танаеша”.

Світле волосся, карі очі, зріст — десь метр вісімдесят. Запам’ятала. Тепер, залишилося дочекатись ельфів. У них ще розподілення не закінчилось.

Після того, як вони дійшли до столової, Тім як завжди кинув речі на їх улюблений столик в кутку біля вікна і пішов по обід.
Вони в тому році, домовилися ходити за обідом по черзі.
Евелін зручно влаштувалась на стільці і чекала на друга, розглядаючи пейзажі за вікном.

Ще трохи і випаде сніг… Цікаво , нас і в завірюху будуть на завдання відправляти, чи помилують? Думала дівчина, не звертаючи увагу на те, що коїлось поруч.

Повз неї промелькнула тінь.
— Потрібно поговорити. Шоста вечора, біля альтанки в саду. — швидко сказав його Високість і пройшов далі, з виглядом неначе нічого не було.

А як цивілізовані люди ми можемо поговорити? В теплому приміщенні, наприклад. Всі знають, що ми разом в одній команді, чому ховатись? Німий діалог звучав в голові дівчини.

В її думки увірвався Тім, який приніс великий піднос з їжею.
— Овочеве рагу, м'ясний пиріг. На десерт малиновий чай і шоколадний кекс. Вирішив взяти все на свій смак, як і домовилися. Приємного тобі! — сказав хлопець і поставив перед дівчиною її піднос. 
— Дякую Тіме! Тобі теж. Завтра моя черга. — усміхнулась Евелін другу.