Розділ 19

Оце я влипла. І не сиділось мені дома.

Голова темних стражів провів дівчину у кімнату допитів. Де був лише стіл і два стільці. Чоловік сів навпроти Лін і приготував лист і перо. 

- Представтесь. - попросив він.

- Евелін Манір. Студентка Данайської академії магічних сил. - назвала своє ім'я Лін.

Що ж, раз так вийшло, потрібно все розповісти і йти звідси .

- Що ви робили за містом? -  задав наступне питання чоловік.

- Тренувалась. - коротко відповіла вона.

- Чому так далеко від міста? - підозріло глянув на неї голова стражів.

- Я тільки закінчила перший курс, ще не досконало володію магією. Тому вирішила, робити це за містом. Щоб нікому не зашкодити. - пояснила свої дії Евелін.

- О котрій годині ви помітили зниклу? - продовжував допит чоловік.

- Десь години дві назад. - прикинула вона в усі.

- Опишіть все, що ви бачили. І намагайтеся нічого не упустити. - попросив чоловік.

Евелін розповіла йому, як можна детальніше все, що тоді відбувалось.

- Чому чоловік в плащі вас не помітив? Ви ж маг. - уточнив він.

- Якраз встиг на самий цікавий момент. -  насмішливо пролунало позаду. 

Дівчина ледве стримала себе, щоб не підстрибнути на місці. 

Чорт, надіялась що він не прийде. 

Принц пройшов і став за спиною стража. З викликом дивлячись на дівчину.

- Відповідайте на питання Евелін. - нагадав чоловік.

- Просто мене можна відчути лише тоді , коли я використовую магію. - сказала вона і продемонструвала те, про що говорила. Відпустила нитки магії.

Голова стражів і принц здивовано глянули на неї.

- Яким чином ви це робите? Ваш рівень магії не вище другого. Ви використовуєте короткочасні амулети? - запитав чоловік.

- Ні, нічого не використовую. - розвела руки Евелін.

- Тоді чому я зараз вас не відчуваю? - страж намагався докопатись до істини.

Скільки це буде продовжуватись … я не витримую.

Дівчина опустила голову на складені перед собою руки. 

- Ви про жінку будете питати, чи мою фізіологію вивчати? - запитала вона.

- Відповідайте, кожна деталь важлива. - сказав страж, не звернувши уваги на сарказм дівчини.

- Я не знаю, чому мою магію відчувають лише коли вона активна. - честно відповіла Евелін.

- Можливо ви маєте якісь думки з цього приводу? Мені потрібно це знати. - наполегливо продовжував він.

- Ні. Але мій друг припускає, що можливо це через укус примарного вовка. - розвела вона руками.

- Примарного вовка!? Я правильно почув? - голосніше чим раніше, перепитав страж.

- Так. - кивнула вона.

- Коли він вас укусив? Про цього хижака уже років сімнадцять ніхто нічого не чув. - насмішливо сказав чоловік.

- Вісімнадцять років назад. І можете не запитувати, я не знаю як це сталося насправді. - дівчина перевела погляд в сторону його Високості.

Все дізнався, що хотів ? Дай мені нарешті спокій . Подумала вона. Він і далі непорушно стояв, але через хвилину брови принца злетіли до гори. 

Що з ним? Дивно якось поводиться. Потрібно нагадати, що пора закінчувати цей допит. Мовчання затягнулося.

- Це все? Я можу йти. У мене є справи. - не витримала Евелін.

- Ні. - коротко відповів принц.

Через секунду в приміщенні відкрився портал. Із нього вийшов чоловік, на вигляд років сорока п’яти. Голова стражів підвівся і поклонився. Евелін нічого не зрозуміла, але зробила так само.

- Викликали, ваша Високосте? - запитав прибулий і склонив голову.

- Так містере ір Моріш. - принц кивнув головою у відповідь.

Значить велика шишка, раз цей бундюк до нього вітається у відповідь. Стоп, ір Моріш. Щось знайоме. Точно. Це ж головнокомандувач королівської розвідки.

Цей факт змусив дівчину напружитись.

Що тут відбувається? В чому мене підозрюють? Чи це через мою аномалію. Будуть мене досліджувати?

Принц глянув на стража.

- Залиште  нас. - сказав він.

Той поклонився і вийшов .

Ну все, зараз точно відправлять на досліди.

- Евелін, встань, знімки капюшон і виклич магію. - командним тоном “попросив” його Високість.

Нехотя дівчина зробила те, що було наказано.

Головнокомандувач спочатку безпристрасно дивився на неї. Потім його брови злетіли, так само як перед цим у принца. Він дістав ніж зробив поріз на руці, говорячи якесь заклинання. Через секунду від його серця до серця дівчини натягнулась червона нитка магії.

Містер ір Моріш за секунду підбіг до Евелін,  дівчина злякалась і хотіла відскочити, але не встигла зробити і кроку назад. Чоловік міцно притис її до себе, зі словами “ моя дівчинка”.

- Відпустіть мене. Що ви собі дозволяєте!? - вона  була шокована і швидко відштовхнула його.

Чоловік розгубився і замнувся. Потім спокійно пояснив.

- Я використав заклинання кровного пошуку. Ти... ти моя дочка. - ледь розбірливо промовив він.

Очі дівчини розширились від почутого.

- Дочка … як? Що …Я? - вона не знала що відповісти і з широко відкритими очима дивилась на нитку, яка пов'язувала її і чоловіка.

Як таке можливо...? Це правда?

Евелін не змогла стриматись. Сльози самовільно потекли і дівчина гірко розплакалась.

- Вибач, потрібно було спочатку запитати. Не подумав. Можна я тебе обійму? - запитав чоловік, витираючи вологі очі.

- Так! - крізь сльози відповіла вона.

У мене є батько! Зраділа Евелін і сама зробила до нього крок. 

Він міцно обійняв і притиснув її до себе. Стільки років минуло, нарешті його маленька дівчинка знайшлась.

- Я мабуть піду. - почулось позаду.

Головнокомандувач взяв себе в руки і поглянув на принца.

- Дякую ваша Високосте, я у вас в неоплатному боргу. - сказав ір Моріш, не випускаючи з обіймів свій скарб.

Принц кивнув і зник в чорному полум'ї.

Його Високість Емран Деміан ат Дінел

Думки про зникнення витісняла одна неприємна особа. Поганяв Тінь навколо міста, заспокоївся. Кінь ні в чому не винен, але мені потрібно було охолонути. Давно мене так не виводили з себе.