Розділ 18

Не втрачаючи темп, дівчина бігла до місцевого відділення наглядачів. Вони відповідальні за патрулювання і підтримання порядку в столиці.

Ще три квартали і я буду на місці.

Сердце калатало як навіжене, піт стікав рікою, але їй таки вдалося подолати цю відстань.
Зі східцями так не пощастило, сил не вистачило. Голова запаморочилась і дівчина ледь не полетіла носом вперед, але її вчасно хтось підхопив .Сфокусувавши погляд вона впізнала хлопця.

Чорт, уже вдруге він рятує мене від падіння.

Хоч їх остання зустріч закінчилась не на веселій ноті, але він їй допоміг.

Можливо, одразу не впізнав.

— Обережніше дівчино. — сказав він так, наче вони не знайомі.
Ну по суті вони і не знайомились, але його ім’я Евелін дізналась.
— Д…д..дя…кую — сказала дівчина, швидко дихаючи і присідаючи на сходах — Та…наеш, заж…ди. — попросила вона.
Хлопець здивовано вирячився на неї і зупинився.
—Там … Я … я бачила як жінку… — вона ніяк не могла вирівняти своє дихання.
— Що бачила? —  запитав він і присів перед нею.
Дівчина заспокоїлась, глибоко вдихнула і повільно видихнула. Коли стало краще, почала спочатку.
— Я бачила, як жінку викрав якийсь тип, мені потрібно сказати це наглядачам, але не маю сил щоб підвестись. — сказала Евелін.
— Де це сталося? — серйозно запитав хлопець.
— За містом. — відповіла вона.
— Ти можеш показати де саме це сталося? — Танаеш підвівся.
— Так, але ж потрібно попередити… — не договорила  дівчина, вказуючи на вхідні двері відділення.
— Немає часу, веди. — перебив її він.
— Я не можу. В мені немає зараз ні краплі сил. Тобі потрібно йти по центральній вулиці і … —  не встигла вона договорити, як була піднята в повітря.
Це було настільки неочікувано, що Евелін зойкнула.
Через декілька митей, до них прискакав чорний кінь і покірно зупинився за півметра до сходів.
Танаеш доніс Евелін до коня і підсадив у сідло. Наче вона нічого не важить.

Що взагалі зараз відбувається? Дівчина була шокована.

Хлопець швидко сів позаду неї і пришпорив коня.
Той рвонув з такою силою, що вона ледь не злетіла, але міцна рука Танаеша притримала і притиснула її до себе.

Що він, чорт забирай, робить?

Всі зустрічні карети з’їжджали в сторону, даючи їм дорогу.

Чому він не пішов до відділу, а їде, ні летить разом зі мною за місто? Евелін була в ступорі і нічого не розуміла.

Щось говорити, не було сенсу. Вітер свистів і не давав вимовити ні слова, тому вона вказувала напрямок рукою.
Десь через десять хвилин, вони добрались до того місця і вона подала знак, що  це тут.
Танаеш зрозумів її і зупинив коня, швидко спішився і допоміг дівчині. 
Потім оглянувся навколо, постояв пару хвилин і повернувся до неї.
— Розповідай по порядку, як все було. — сказав він.
— Це сталось на цьому місці. Я поверталась з тренування і побачила жінку. Вона йшла наче зачарована і не реагувала на мої запитання. Ще й була в легкій літній сукні. Я кинула в неї магією, але та розбилася об якийсь щит. Вона цього не відчула і пішла далі. Мені здалося все це дивним і тому вирішила за нею прослідкувати. Потім почула звук копит і сховалась он за тим кущем. Жінка стояла і чекала, поки вершник до неї наблизиться. Потім він схопив її за шию, підняв, перекинув через сідло і поїхав. — розповіла дівчина.
— Ти бачила обличчя вершника? — запитав Танаеш.
— Ні, він був в плащі який повністю його закривав. — негативно помахала головою дівчина.
— Він був магом чи ні? — хлопець вичікувально дивився на неї.
— Не знаю, на той момент я уже не використовувала магію, але жінка точно була магом. — впевнено відповіла Евелін.
— Не зрозумів. В сенсі не використовувала магію? — Танаеш скептично оглянув її.
— Це довга історія. Просто, після того, як я зрозуміла, що з жінкою щось не так, сховала магію і почала слідкувати за нею. — намагалась пояснити вона.
— Хочеш сказати, що володієш рівнем архімага і можеш приховати свою ауру і магію? — насмішливо уточнив хлопець.
— Ні не володію. І взагалі, зараз мова не про мене, а про жінку. — нервово відповіла дівчина.
— Гаразд. Значить ти не думаєш, що це було якесь побачення, а підозрюєш що її викрали? — глузливо запитав він.
— Який же ти ... Бісиш! Так і хочеться тріснути. Пояснюю ще раз: нормальна людина, коли до неї звертаються — відповідає. А маг дає здачі, якщо йому в спину кидають бойовим заклинанням, чи хоч якось реагує. І на побаченнях мабуть не прийнято хапати дівчину за горло! — зло викрикнула Евелін.

Ненормальний, все з мене досить, іду я звідси. Чого він взагалі сюди приперся і я разом з ним? І чому я взагалі про це йому розповідаю?

Дівчина розвернулась і потихеньку пішла в сторону міста.
— Сиділа б собі і теплий чай пила. Ні, потрібно ж було піти мені на тренування і прослідкувати за тою жінкою. Ще й цей ненормальний звідкись узявся. — бубніла собі під ніс Евелін.
— Що ти там бурмочеш? — запитав Танаеш, слідуючи за нею на коні. 
— Відвали. — коротко відповіла дівчина.
— Знову грубиш. Що за манери? — хлопець підняв брову.
— Ти найнявся мене діставати? — кров дівчини починала кипіти.
— Яким чином ти приховуєш магію? — перевів він тему.
— Чому я повинна тобі це розповідати? — питанням відповіла вона.
Евелін оговталась від ситуації, що склалася і тепер цей тип починав її бісити. 
— Я розслідую цю справу. І мені потрібно розібратися, як так вийшло, що злочинець тебе не помітив. — спокійно пояснив Танаеш.
— Ти. Розслідуєш? Ха ха. Не чула, що студентів допускають до розслідування злочинів. — насмішливо сказала дівчина.
— Студентів — не допускають, а мені допуск не потрібний. Я очолюю це слідство. — серйозним тоном сказав Танаеш.
Евелін від душі засміялася.
— Мгу, може ще скажеш, що керуєш темними стражами? — абсурдність ситуації і слова цього навіженого хлопця, просто веселила її.