Розділ 17

— Що, зі слів, “я буду спати тут”, ти не зрозумів? — запитала Евелін.
— Все зрозумів, просто чому в моїй кімнаті, а не у своїй? — відповів їй запитанням Тім.
— А ти сам подумай. Чи безпечно мені там знаходитись? І ти сам сказав, що твій сусід на практиці. — сонно потянулась дівчина.
— Так, але я не запрошував тебе спати в моїй кімнаті. — у відчаї простогнав хлопець.
— Ти що мене соромишся !? — Лін обурено глянула на друга.
— Та ні, просто ти дівчина і мені трохи не зручно. — пробубнів він.
— Відкрию тобі таємницю Тім. В наступному році у нас практика, яка буде проходити з четвертим курсом. Всіх розіб’ють на пари, і шанс, що тобі не випаде проходити практику з особою жіночої статі, п'ятдесят на п'ятдесят. — пояснила Евелін.
— Я знаю про це, але ж то практика. — розвів руками хлопець.
— А ти думаєш, що по дорозі ви будете зупинятись в готелях і тавернах? Ні дорогенький,  доведеться ночувати разом під відкритим небом і можливо, в одній палатці. Так, що викинь з голови свої думки і надобраніч. Я втомилась. — сказала вона і погасила світло.
— Ех, добре. Евелін, а як Ештон тепер відмиє ту фарбу з обличчя? — запитав Тім.
— Вона не змивається. — спокійно відповіла дівчина.
— Не змивається? Тобто це на все життя? І ти знаючи це, зробила таке? — знервовано запитав хлопець.
— Вона не змивається, але її можна вивести спеціальним засобом. Я ж не дурна і не зла людина. Спочатку на своїй шкірі спробувала. — позіхаючи сказала Лін.
— Це добре. Мені аж відлягло. Подумав, що це реально надто жорстоко. Я звісно не долюблюю Ештона, бо він і мене задирав, але все рівно стало його трохи жаль. — полегшено видихнув хлопець.
— Ти занадто добрий Тім, а цьому виродку, буде життєвий урок. Перед тим, як когось ще займати, хай спочатку подумає. — усміхнулась вона.
— Ага, тільки після цього уроку, чомусь не він буде переховуватись у друзів найближчим часом. — приснув зі сміху Тім.
— Воно того коштувало друже. Надобраніч.

Засинала дівчина в піднесеному настрої. Навіть розмова з тим недалеким, в цю хвилину її не турбувала. Це ж треба, їй все вдалося і від цього, на душі стало тепло, а Ештону вона пізніше підкине засіб для виведення.

***

— Тім Парош, зараховано. Самара Тінклоф, теж зараховано, але могла б і краще. — Сівер ін Тайлор робив помітки в магічному журналі — Я задоволений результатами групи, сподіваюся, що в наступному навчальному році, ви покажите ще кращі результати. Раджу наполегливо тренуватись самостійно. Тому-що, як вам відомо, рік розпочнеться зі спільної практики. Випускний курс, буде нести відповідальність за ваше навчання і звісно ж уміння. Простіше кажучи ви — їх дипломна робота. Хороших всім осінніх канікул. — куратор кивнув і покинув арену.
— Я ж говорив, що здам, а ти не вірила! — Тім показав Евелін язика.
— Як по дитячому. — повчально сказала дівчина — Але я щиро рада за тебе, ти молодець. — Лін приобняла друга однією рукою, до хрусту кісток.
— Чорт, подруго, трохи легше. Ти ж мене зламаєш. — здавлено сказав Тім.
За ці дев’ять місяців, фізична сила Евелін значно зросла. Бойові плетіння удавались все краще. Дівчина пишалась собою, адже було чим.
Залишилася лише одна невелика проблема — де їй жити ці три місяці?
Академія, відкриється лише за тиждень до початку занять, тому потрібно було шукати місце проживання. Знімати кімнату в таверні, аж на три місяці сильно ударить по кишені. Дороги назад до притулку немає. Напрошуватись пожити у друзів вона не хотіла — було незручно, та і ніхто їй не пропонував. 
Ельфи попрощались і відправились до Еландарії. Тім поїхав до сім’ї, у нього доречі, вона велика, ще четверо сестер і братів. Йому точно не до неї.
Допомога прийшла звідки не чекали, мама Алії з радістю прийняла її пожити цей час з ними. Точніше не так, після питання Евелін, чи ніхто не здає кімнату з її знайомих, тітка Хелен взялась за серце і сказала: “Бідолашна дитинко, будеш жити з нами”. 
Дівчина з радістю прийняла її пропозицію. І свій шістнадцятий день народження, вона справляла в колі добрих людей.
Для неї навіть спекли іменний торт. Задуваючи свічки, Евелін загадала саме заповітне бажання. Знайти своїх батьків. 
Алія і тітка Хелен жили вдвох, на окраїні міста. Прокидатися доводилося ще раніше ніж завжди, щоб встигнути на роботу, але це не страшно, все рівно краще ніж без даху над головою. 
Хоч будинок був невеликим, дві маленькі кімнати, ванна і кухня, але місця вистачило на всіх. 
Пані Маруя Крам, дозволила дівчині працювати ще додаткових два дні. Так, що нудьгувати не доводилось. Ще й плюс до всього зайві кошти їй не завадять. 
Три вихідні, Евелін проводила на городі і в саду — збираючи врожай. Родина, не встигла займатися домашніми клопотами, так як постійно знаходилися на роботі, тому їй було тільки в радість хоч чимось їм допомогти. 
Тренуванням, вона відводила достатньо часу, щоб не втратити форму.
Фізичними вправами можна було займатись вдома, а от з магією було важче. Потрібно було ходити за місто, щоб тренувати бойові плетіння і заклинання, так як на приватні арени коштів не вистачало.
Хоч дівчина була вправною, але все рівно не хотілось щось випадково пошкодити. 
В один з таких днів, повертаючись з тренування, вона стала свідком цікавої картини.
Жінка, років сорока, йшла по дорозі в тонкій літній сукні, хоч на вулиці було уже доволі прохолодно. Її поведінка здалась дівчині підозрілою, і тому Евелін вирішила окликнути жінку, але та навіть не оглянулась.

Дивно. Лін відчувала, що жінка маг. Щось тут не так.

Невелика магічна кулька, злетіла з її руки і розбилася об невидиму перешкоду. Жінка ніяк на це не відреагувала.

Потрібно за нею простежити. Подумала вона і відпустила нитки магії, щоб залишатися непоміченою.

Десь через п’ять хвилин, почувся звук копит і іржання коня. Дівчина швидко сховалась в кущах і почала спостерігати.
На зустріч жінці виїхав вершник. Як тільки він до неї приблизився, та одразу зупинилась.
Чоловік (чомусь Евелін була впевнена, що це точно особа чоловічої статі), був одягнений у чорний плащ, який повністю ховав тіло і обличчя.
Жінка стояла непорушно, немов статуя.
Вершник розвернувся, під’їхав до неї і схопив за шию, підняв і перекинув через коня, немов мішок з грузом.
Евелін старалась навіть не дихати.