Розділ 16

Евелін підскочила від несподіванки, різко розвернулась і стала в бойову стійку. Її нііж блиснув у місячному світлі.
— Хто тут? — ледь зляканим тоном запитала вона.

Чорт, коли він встиг зайти? Я ж  магічно сканувала простір, перед тим, як вийти на балкон. Тут нікого не було. Хоча, можливо він вийшов слідом і тому не помітила, поки розрізала корсет.

З іншої сторони балкону, на неї дивився хлопець, як вона його там  охрестила — “ненормальний”.

Налякав, не те слово! Дівчина розслабилась і сховала ніж. Потім поправила сукню і повернулась в сторону виходу.

— Я з тобою розмовляю. — сказав хлопець наказним тоном.
— У нас  з тобою немає тем для обговорення. — уїдливо відповіла Евелін і взялась за ручку дверей, але та не піддалась.

Зачинено магією.

Вона послала імпульс, щоб зламати блок. Не подіяло.

Хлопець в рази сильніший, раз зміг їх заблокувати не роблячи ніяких рухів. Повторювати не має сенсу, з першого разу стало зрозуміло, що двері не вдасться відкрити, поки я не дізнаюсь чого він хоче.

Дівчина повернулась в його сторону, зжала пальці в кулак і процідила крізь зуби.
— Відкрий бісові двері. — не зрозуміло чому, але злість миттєво захлестнула її з головою. Можливо, це все було через Ештона. Евелін і досі була зла на нього.
— Як грубо. Дівчині не личить так висловлюватись. — спокійно сказав цей нахаба.
— Чого тобі треба, притрушений? — ще грубіше запитала вона.
Очі хлопця розширились від подиву, що було видно навіть в темноті.
— В твоїх же інтересах, не хамити мені. — серйозним тоном відповів він.
— І чому ж я повинна перед тобою кланятись? — з викликом запитала Евелін.
— Я не говорив, щоб ти кланялась, а щоб була ввічливою. — хлопець відвернувся в бік саду.

Ти подивись, ще він буде вказувати мені, як себе поводити!

— І з якого це дива, я маю ставитися до тебе ввічливо? — її злість шукала виходу.

Ще трохи, і я кину в нього бойовим заклинанням.

— Хоча б тому, що я на власні очі бачив, як ти висипала на Ештона якийсь порошок. — відповів він їй.
— І як ти це доведеш? — зі сміхом запитала дівчина.
— Запевняю. Мені повірять. — коротко сказав хлопець.
Дівчина не витримала.

Дістав ,чорт його забирай!

Не тямлячи себе від злості, Евелін майже впритул підійшла до хлопця і схопила його обома руками за лацкани піджака.
Дівчина підняла голову і приблизилась до його обличчя на відстань долоні.
— Слухай сюди. Як тебе там? За все своє життя, мені вистачило знущань! Ніхто! Чуєш, ніхто не буде мною керувати і тим більше ображати! Навіть якщо це буде, сам король. Помру, але буду до останнього себе відстоювати! — ледь не виплюнула йому це в обличчя Евелін.
Різко відпустивши хлопця, дівчина підійшла до перил. Сіла на них, перевісила ноги, зняла кляті підбори і стрибнула вниз.
Приземлення вийшло доволі м'яким, завдяки магії. Лін довго тренерувалась, щоб так уміти. Зазвичай бойовики, більш менш, опановують такі приземлення під кінець першого курсу, але Евелін наполеглива (а особливо після того випадку на сходах, вона тренувала приземлення кожен день).
Прямуючи до свого гуртожитку, дівчина обдумувала цю ситуацію і те, чому вона так на нього розізлилась.

Його Високість Емран Деміан ат Дінел.

З самого вступу в академію, доводиться ховатись під амулетом-личиною. Але це було моє особисте рішення. Якби інформація про те, що наслідний принц, вступає в Данайську академію магічних сил, просочилась за межі правлячої сім’ї, мені було б, якби коректніше сказати — дуже важко.
Вистачає того, що в палаці проходу не дають.
Ця академія - стала прямо спасінням і таким омріяним відпочинком, від палацових інтриг.
Але відпочивати залишилося недовго, в наступному році матінка пообіцяла вижити мене з цього світу. Ні, не прямо так сказала, але натякнула, коли я був вдома на осінніх канікулах.

“Тобі в наступному році уже двадцять, пора б замислитися про подружнє життя. І почати придивлятись собі наречену.”

Чорт забирай, як же швидко летить час… Навіщо вона мені потрібна та наречена? Я ще занадто молодий. Не хочу слухати цілий день її балаканину про різні плітки, моду і сукні. Були уже такі у мене. Неможливо навіть поряд знаходитись. Бісять так, що магія ледь не виривається з під контролю.
Зі звичайною дівчиною, звісно ж батьки не дозволять одружитись, лише за розрахунком, що і так зрозуміло. У мене немає права вибору.
Навіть слова мами “ придивлятись” звучали, як “ Ми з татом уже обрали, поставте свій підпис.”
Ці думки, засіли в моїй голові уже більше чим на півроку. І весь цей час, я думав, як мені переконати батьків, щоб можна було погуляти ще років так з п’ять, але навряд чи. Вони і так дозволили мені вступити до академії. Хоча, по суті мені тут немає чого робити, з моїм то магічним рівнем. Просто хотілось відпочинку.
Зрозуміло, що колись доведеться йти добровільно на цю страту, але зараз хочеться відтягнути неминуче. Тим більше, останнім часом, навкруги коїться щось дивне. В столиці почали зникати маги і це сильно мене занепокоїло. Ніяких слідів, абсолютно нічого не вдалося знайти. Ні одної зачіпки.
Вже і темних стражів підключив до цього діла і ніяких результатів. Відчуття, неначе зниклі маги, просто добровільно покидали свої домівки і кудись зникали.
Нічого, з часом я обов'язково з цим розберусь. Кожен злочинець, колись робить промах, впевнений цей теж скоро прорахується.
Думки крутилися в голові принца одна за одною.
Потрібно відволіктись.
Я оглянув і просканував весь зал, і помітив одного знайомого ельфа, ну з першого погляду не зовсім знайомого, але мій рівень вище архімага і я бачу крізь личину так, що його амулет майже не заважає.
Біля фуршету, де ж йому ще бути?Хотів уже підійти, але той запросив якусь дівчину на танець. Добре, поспішати нікуди, почекаю.
Дівчина стояла до мене спиною, тому розгледів її, лише коли вони розпочали танець. Красива. Нічого не скажеш. Стоп, десь я бачив цю особу. Хм, точно, це ж вона в мене врізалась на сходах. Роззява. Дивно, що я тоді її не відчув. Ці думки погано на мене впливають. Перестав помічати дрібниці.
Обличчя тоді пильно не розглядав, не цікаво було. Потім вона натягнула капюшон і втекла. Скоріше за все, це та дівчина з якою товаришують ельфи.
Вирішив прослідкувати за цією парочкою, стало цікаво, які ж між ними стосунки.
Ось вони впритул наблизились до Ештона. Дівчина граційно змахує рукою і щось висипає на голову мого сусіда.
Цікаво, що вона зробила?
Ештон кашляє, але нічого не помічає. Що ж вона насипала на нього?
Залишає ельфа і йде в мою сторону, так спокійно, наче нічого не було. Сіла, і вичікувально дивиться на танцпол.
Спершу чую писк, а після регіт, не розумію що сталося. Потім бачу сусіда з рожевою фізіономією. Цікаво, що дало такий ефект?
Магію вона точно не використовувала, я б це відчув.
Що ж вона на нього насипала? Ніякі заклинання Ештону не допомогають, фарба не зникає. Проти волі на моєму обличчі з’являється усмішка. Повеселила дівчина. Сам давно хотів щось зробити цьому хвальку. Ходить і всім розповідає, які в нього міцні зв’язки з моєю сім'єю. Іноді хочеться зняти личину і сказали, що перший раз таке чую, але терплю.
Як вона це зробила, треба буде запитати завтра Фіна. Він стовідсотково в курсі.
З цими думками йду подихати свіжим повітрям. Порозмовляти сьогодні не удасться так, як Ештон на всю залу прокричав ім’я дівчини, а потім підійшов до ельфів. От і відволікся.
Приховав свою магію і вийшов на балкон, але не встиг навіть вдихнути повітря, як за мною вийшла вищезгадана особа.
Першим починати розмову не хотів, тому мовчки спостерігав за дівчиною. Вона мене не помітила і спокійно задерла сукню. Оголила ногу до стегна, на якому красувалась пов’язка з прикріпленим ножем.
Що ця дівчина збирається робити? Різким рухом заводить руку за спину і розрізає шнурівку.   Бубнить тихенько під ніс “ Чортовий корсет” потім видає такий стогін, що у мене по тілу повзуть мурашки.
Міняю свою позицію, і вирішую все-таки щось сказати, а то зараз догола роздягнеться. Я звісно не проти, але все ж це якось не правильно.
Після моїх слів, одразу стає в стійку. Точно, я ж магію приховав, вона мене не відчула, швидко розблоковую. Дівчина огризається і йде назад до дверей.
Не так швидко, ми ще пограємо. Блокую вихід. Намагається зламати блок, не виходить. Сердиться, зжимає кулаки. Це так кумедно виглядає. Начебто хоче накинутись і побити мене. Спеціально злю її ще більше, ця ситуація забавляє.
Плювати мені на того Ештона, але позлити дівчину хочеться. Не витримує підходить ближче і хапає мене за піджак, піднімає голову і ми зустрічаємось поглядами.
Вирішую дозволити їй таке нахабство. Цікаво, що ж зробить? Очі горять, брови насуплені. Погрожує, що навіть мого батька готова вбити. Мені смішно, але тримаю обличчя і мовчки слухаю.
Гарна, дуже гарна, особливо в гніві і мені все більше подобається те, що вона так близько. Від неї пахне вишнею і шоколадом, а її дихання лоскоче мою шию і підборіддя.
Згадую, як обіймався з нею на сходах. Так щось мене не туди понесло. Треба мабуть прогулятись, а то це “близьке одруження” зовсім відбило потяг до жінок.
Дівчина відпускає мій піджак і відходить. Не так швидко, тримаю блок на дверях. Але ця навіжена сідає на перила, перекидує ноги, знімає свої підбори і стрибає.
На автоматі випускаю слідом за нею свою магію, щоб спіймати дурну дівку.
Ха, похвально, приземляється сама. Наче ж першокурсниця. Видно старанна і цілеспрямована.
Гордо піднявши голову, віддаляється в сторону гуртожитку бойового факультету.
Нічого, я ще до тебе доберусь. Почекай.