Розділ 13

Ще раз , давай ти зможеш. Є. Сорок п'ять.

З кожним днем результати фізичної підготовки ставали все краще. Перший семестр навчання пролетів майже непомітно. Евелін багато чого дізналась і навчилась .

Магія  давалась їй набагато простіше, а от навички рукопашного бою взагалі не те, щоб прям кульгали, а просто не дотягували до того рівня, що дівчина собі вигадала.

Поставлена мета змушувала підійматись раніше і тренуватись до занять. 

Потрібно швидше дорости до четвертого рівня, щоб відшукати свою рідню. Від цих думок сердце Евен завмирало. В душі жевріла надія. Лиш би вони були живі.

Про мрію, стати темним стражем, вона теж не забувала, тому наполегливо тренувалась.

Завдяки підробітку, вдалося відкласти деякі кошти. Гуляючи в місці вона примітила собі бойове екіпірування. І вирішила збирати гроші, щоб його придбати.

В наступному році у них буде практика з старшим курсом. І їх будуть відправляти на бойові практичні завдання. Тому дівчина вирішила підготуватись заздалегідь. Хоч академія видавала форму, але  хотілося мати щось своє, особливе.

- Ти знову себе мучаєш? - спитав Тім.

Дівчина підвелась на ноги і підійшла до друга.

- Тобі теж не завадить додатково потренуватись. Скільки можна пасти задніх. - докірливо запитала вона.

- Я стараюсь. Чесно. Попереду ще три з половиною роки, думаю встигну. - відповів хлопець.

- Дивись, щоб тебе після першого року не відрахували. Ти ж знаєш, що містер Вартош на заліках буде ой як ганяти. - Евелін скептично глянула на Тіма.

- Ой, та забий. Впораюсь якось. Краще скажи, що говорять на роботі у тебе. Чи не чули дівчата про чергове зникнення? - запитав він.

- Ні, такого не обговорювали. - коротко відповіла вона, ідучи на вихід з тренувального залу.

- А як справи у Алії? - густо почервонівши Тім поправив окуляри.

- Зайдеш, на вихідних і запитаєш. Звідки мені знати. - розвела руками дівчина.

- Можеш іти трішки помаліше. Куди ти постійно поспішаєш, неугомонна. - тихо зітхнув хлопець.

- Є одна справа, потрібно встигнути до занять. - загадково відповіла вона.

- Тільки не кажи, що знову будеш влаштовувати якусь підлість Ештону. - закотив очі Тім.

- Ні, ні в якому разі, лиш поверну йому борг. - відповіла Евелін.

- Розумію, людина він звісно неприємна і завжди задирає тебе найбільше чим інших, але чи розумно створювати ще більший конфлікт. А раптом про це дізнається куратор і тобі вліплять порушення, чи ще гірше, відрахують. - ніяк не міг вгамувалися друг.

- Знову ти починаєш? - роздратовано запитала дівчина.

- Я лише хочу як краще. - стурбовано сказав Тім.

- От якщо ти не будеш кричати про це на весь коридор, то тоді ніхто мене не запідозрить. - приклавши палець до губ сказала Евелін  Знаком показавши другу що потрібно мовчати.

- Я піду мабуть, хоч друзів в біді не залишають, вибачай, пожити ще хочу. - від Тіма за секунду і сліду не залишилося.

От боягуз, ще другом називається. Евелін не ображалась на нього, все рівно те, що вона задумала, потрібно зробити самій. 

Потрібно поквапитись . План, який вона придумала був простим, але геніальним. Правда затягнеться він більше чим на два тижні. І на балу в честь дня весняного рівнодення вона приведе його в дію.

Евелін побігла в свою кімнату, швидко прийняла душ, взяла сумку з книгами , і відкрила шухляду тумбочки. Кровожерливо усміхнувшись , вона поклала до карману штанів флакончики і мішечок.

Зараз потрібно зробити все так, щоб ніхто не помітив.

Лін зайшла на поверх бойовиків і відпустила нитки магії. Так ніхто її не відчує , а значить і не помітить .

Оглянувшись, вона пройшла по коридору туди де знаходилась її жертва. Благо навіть розпитувати не було потрібно в якій кімнаті він проживає . Аля такий собі популярний вискочка , який подобався всім дівчатам академії . Тож Евелін просто підслухала цю інформацію і попросила перевірити Тіма чи це так, хоч той і жив на першому.

Дубовий клей, рідка павутина і сухий екстракт промбіліусу, які вона заздалегідь купила, гріли карман штанів.

Головне, щоб його сусід не вийшов. Але Евелін впевнилась, що той “ненормальний “, якого вона зустріла в день подачі документів, його сусід і вранці ходить на тренування.  До речі як його там звуть , вона так і не знала . 

Ельфи з ним спілкуються, треба буде якось запитати , хоча нащо воно мені потрібно? Високомірний , мовчазний і неприємний тип. По правді, він набагато симпатичніший за мого ворога, але чомусь вся увага дівчат, була прикована саме до Ештона ір Ханара. Можливо через те, що він зі знаті і постійно вихвалявся зв’язками з королівською сім’єю ат Дінел. Розмірковувала дівчина.

І так, її план такий, приклеїти мішечок з промбіліусом на косяк дверей і протягнути павутину до ручки. Коли Ештон буде виходити і відкриє двері , павутина натягнеться і обірветься . Мішечок розкриється і прозорий порошок висипеться йому на голову. Він не повинен нічого помітити . Так як магію вона застосовувати не буде .

Але, їй потрібно впевнитись, що все вдасться і відклеїти мішечок, щоб не залишити ніяких слідів . Звісно можна було б висипати цей порошок на нього десь в іншому місці, але тоді її точно хтось помітив би.

Дівчина озирнулась, в коридорі було пусто. 

Заняття розпочинаються о восьмій , а цей тип виходить о пів на восьму. Благо сховатись є де , на поверсі у них хол з диванами і каміном, для відпочинку студентів. Двері потрібної мені кімнати знаходяться якраз навпроти. Удача моя удача.

Евелін сховалась за одним із диванів , і напружила слух. Чекати залишилося не довго. Двері відчинилися, і Евелін почула лиш кроки в стороні сходів.

Вона обережно визирнула. Чисто, нікого не має . Швидким кроком підійшла до дверей, зірвала пустий мішечок і побігла до виходу. 

Навіть якщо її побачать на сходах, то це уже не буде підозріло, адже вона живе на третьому.