Розділ 13

Ще раз, давай ти зможеш! Є! Сорок п'ять. Подумки налаштовувала себе дівчина, для досягнення поставленої цілі.

З кожним днем, результати її фізичної підготовки ставали все краще. Перший семестр навчання пролетів майже непомітно. За цей час, Евелін багато чого дізналась і навчилась .
Магія — давалась їй набагато простіше, а от навички рукопашного бою взагалі не те, щоб прям кульгали, а просто не дотягували до того рівня, що дівчина собі вигадала.
Поставлена ціль — змушувала її підійматись раніше і тренуватись до занять.

Потрібно швидше дорости до четвертого рівня, щоб відшукати свою рідню! Від цих думок, серце Евелін замирало, а в душі жевріла надія. Лиш би вони були живі!

Про мрію, стати темним стражем, вона теж не забувала, тому наполегливо тренувалась.
Завдяки підробітку, їй вдалося відкласти деякі кошти.
Гуляючи містом — вона примітила собі бойове екіпірування і вирішила збирати гроші, щоб його придбати.
В наступному році у них буде практика зі старшим курсом і їх будуть відправляти на бойові практичні завдання, тому дівчина вирішила підготуватись заздалегідь. Хоч академія і видавала форму, але їй хотілося мати щось своє, особливе.
— Ти знову себе мучаєш? — запитав Тім, помітивши подругу на тому ж самому місці.
Дівчина підвелась на ноги і підійшла до друга.
— Тобі теж не завадить додатково потренуватись. Скільки можна пасти задніх? — докірливо запитала вона.
— Я стараюсь. Чесно. Попереду ще три з половиною роки, думаю встигну. — відповів хлопець.
— Дивись, щоб тебе після першого року не відрахували. Ти ж знаєш, що містер Вартош на заліках буде ой як ганяти. — Евелін скептично глянула на Тіма.
— Ой, та забий. Впораюсь якось. Краще скажи, що говорять на роботі у тебе? Чи не чули дівчата про чергове зникнення? — запитав він.
— Ні, такого не обговорювали. — коротко відповіла вона, ідучи на вихід з тренувального залу.
— А як справи у Алії? — густо почервонівши Тім поправив окуляри.
— Зайдеш на вихідних і сам запитаєш. Звідки мені знати? — розвела руками дівчина.
— Можеш іти трішки помаліше? Куди ти постійно поспішаєш, неугомонна? — зітхнув хлопець.
— Є одна справа, потрібно встигнути до занять. — загадково відповіла вона.
— Тільки не кажи, що знову будеш влаштовувати якусь підлість Ештону. — закотив очі Тім.
— Ні, ні в якому разі, лиш поверну йому борг. — відповіла Евелін.
— Розумію, людина він звісно неприємна і завжди задирає тебе більше чим інших, але чи розумно створювати ще більший конфлікт? А раптом про це дізнається куратор і вліпить тобі порушення, чи ще гірше, відрахує? — ніяк не міг вгамуватися друг.
— Знову ти починаєш? — роздратовано запитала дівчина.
— Я лише хочу, як краще. — стурбовано сказав Тім.
— От, якщо ти не будеш кричати про це на весь коридор, то тоді ніхто мене не запідозрить. — приклавши палець до губ, тихо сказала Евелін.
— Я піду, мабуть. Хоч друзів в біді не залишають, але вибачай, пожити ще хочу. — від Тіма за секунду і сліду не залишилося.

От боягуз, ще другом називається!

Евелін не образилась на нього, все рівно те, що вона задумала, потрібно зробити самій.

Потрібно поквапитись! 

План, який вона придумала був простим, але геніальним. Правда затягнеться він більше чим на два тижні. І на балу в честь дня весняного рівнодення вона приведе його в дію.
Евелін побігла в свою кімнату, швидко прийняла душ, взяла сумку з книгами і відкрила шухляду тумбочки. Кровожерливо усміхнувшись, вона поклала до кишені своїх штанів флакончики і мішечок.

Зараз потрібно зробити все так, щоб ніхто не помітив.

Лін зайшла на поверх старших бойовиків і відпустила нитки магії. Так ніхто її не відчує, а значить і не помітить.
Оглянувшись, вона пройшла коридором туди, де знаходилась її жертва. Благо не було потреби розпитувати в якій кімнаті він проживає.
Аля такий собі популярний вискочка, який подобався всім дівчатам академії. Тож Евелін просто підслухала цю інформацію і попросила перевірити Тіма чи це так, хоч той і жив на першому поверсі.
Дубовий клей, рідка павутина і сухий екстракт промбіліусу, які вона заздалегідь купила, гріли кишеню штанів.

Головне, щоб його сусід не вийшов. Але Евелін впевнилась, що той “ненормальний“, якого вона зустріла в день подачі документів — його сусід і вранці теж ходить на тренування. До речі, як його там звуть, вона так і не знала.

Ельфи з ним спілкуються, потрібно буде якось запитати, хоча нащо воно мені потрібно? Високомірний, мовчазний і неприємний тип. По правді, він набагато симпатичніший за мого ворога, але чомусь вся увага дівчат, була прикована саме до Ештона ір Ханара. Можливо, через те, що він зі знаті і постійно вихвалявся зв’язками з королівською сім’єю ат Дінел. Розмірковувала дівчина.

І так, її план був такий: приклеїти мішечок з промбіліусом на косяк дверей і протягнути павутину до ручки. Коли Ештон буде виходити і відкриє двері — павутина натягнеться і обірветься, мішечок розкриється і прозорий порошок висиплеться йому на голову.
Він не повинен нічого помітити так, як магію вона застосовувати не буде. Але, їй потрібно впевнитись, що все вдасться і відклеїти мішечок, щоб не залишити ніяких слідів. Звісно, можна було б висипати цей порошок на нього десь в іншому місці, але тоді її точно хтось помітив би, адже хлопець завжди на видноті і серед натовпу прихильниць.
Дівчина озирнулась — в коридорі було пусто і швидко прикрипіла мішечок на потрібні двері.

Заняття розпочинаються о восьмій, а цей тип виходить о пів на восьму і зустрічається зі своїми пасіями перед заняттями. Благо сховатись є де, на поверсі у них хол з диванами і каміном — для відпочинку студентів. Двері потрібної мені кімнати знаходяться якраз навпроти. Удача моя удача.

Евелін сховалась за одним із диванів і напружила слух.Чекати залишилося недовго. Двері відчинилися, і Евелін почула лиш кроки в бік сходів. Вона обережно визирнула, як тільки вони стихли.