Розділ 12

Тиждень начитки лекцій промайнув дуже швидко. Постійні розмови Тіма,  уже не приносили дівчині дискомфорту. Мабуть, Евелін все-таки звикла до свого співрозмовника. Ні з ким іншим із групи їй так і не вдалось потоваришувати.

Ну, що ж і цього балакуна вистачає. Дівчата просто вітаються зі мною, але ні разу не намагались познайомитися ближче. Хлопці поділились між собою на групи. За цей час, стало зрозуміло хто і що з себе представляє. Ті хто мав відоме ім’я і приставку до прізвища, тримались осторонь від “простих смертних” і зверхньо дивились на них — на нас. Я теж постаю в їхніх очах ніким, але мене це не бентежить.

Ранок суботи, розпочався з швидких зборів, тому що дехто, до пізна читав книгу “ Історія зародження магії” і тому ледь не проспав свій перший робочий день. 
Дівчина накинула мантію, благо вона була зачарована від холоду, хоч на вигляд здавалась тонкою, і вибігла з гуртожитку до порталу. 
Дорога не займала багато часу, тому вона не спізнилась, що тішило.
На дверях пекарні висіла вивіска “ зачинено”, але Евелін не стала чекати і потягнула ручку.

Не замкнено. Значить все, як і у Великої Нен. Відчинено лише для працівників.

Евелін швидко зайшла всередину і попрямувала одразу до приміщення, де минулого разу переодягалась. Їй на зустріч вийшла Татія і привітно усміхнулась. 
— Привіт, ти вчасно. Ходімо переодягатись. — дівчина кивнула в сторону роздягальні.

Працівниці пекарні, виявились хорошими і працьовитими людьми. Неозброєним оком, було видно, що робота у них налагоджена, як годинник. Кожен займався своїм ділом і ще й встигали мені підказувати, де лежать інгредієнти які я не могла знайти.

Дівчина, навіть не помітила як пролетів час, і працівниці по черзі йшли на обід. Евелін вирішила працювати без перерви, так як графік у неї з п’ятої ранку до першої години дня і їй не хотілось затримуватись. Тим більше, у дві години в столовій академії обід. Потерпить.
Робочий час закінчився і дівчина пішла переодягатись. Заглянула до кабінету пані Маруї, сказати що вже йде — та схвально кивнула.
Лін вийшла в зал і її хтось покликав. Фін і Ель чекали її за столиком біля вікна.
— Привіт, рада вас бачити! — посміхнулась вона до друзів.
— Привіт. І так, що з цього меню готувала ти? Ми прийшли знімати пробу! — підморгнув Фін.
— Булочки з корицею, і імбирне печиво. — перечислила Евелін.
Фінарфін жестом покликав офіціанта. 
—  Нам будь-ласка імбирне печиво, булочки з корицею і м’ятний чай з медом. Три порції. — замовив ельф.
— Щось ще бажаєте ? — щічки Алії злегка порожевіли.

Мабуть, ельф їй сподобався. Подумала Евелін.

— Ні це все. Дякую. — відповів він.
Офіціантка прийняла замовлення і відійшла до прилавку. 
— Ну розповідай, як перший день. Важко було? — запитала Ель.
— Не сильно. Я уже звикла працювати в такому темпі. І тут навіть легче чим на моїй колишній роботі. Більше персоналу і у кожного своя задача, тому я навіть не помітила, як минув час. — з посмішкою розповідала Лін. 
Алія принесла замовлення і побажала всім приємного апетиту.
Фін узяв булочку, відкусив шматочок і від задоволення закрив очі.
— Ммммм смачно. Ти молодець! Пощастить твоєму майбутньому чоловіку. — сказав він і почав уплітати печиво, нахвалюючи його неперевершений смак.
Ель скуштувала булочку, і показала великий палець.
— Я не хочу виходити заміж. Раз життя підкинуло мені можливість стати бойовим магом, то я його використаю. — твердо вирішила вона.
— І що далі плануєш? — запитав ельф.
— Спочатку закінчу академію, знайду рідних, звісно ж, якщо вийде. — понуро посміхнулася вона.
— Ей. У тебе все вийде! — підтримала її Міміель.
Фін ствердно кивнув.
— Ким хочеш працювати, якщо заміж не збираєшся? — знову продовжив він тему.
— Темним стражем, якщо візьмуть. — відповіла Евелін.
— Оце ти замахнулась… — ледь не подавився Фін — Щоб стати стражем, тобі потрібно освоїти багато навичок, і мати рівень хоча б з четвертого по шостий. — сказав він.
— Знаю, я буду наполегливою. — впевнено сказала Лін.
— Що за жінки пішли? Ні щоб ото чекати чоловіка після роботи, пекти йому булочки і дітей виховувати. Ех одні кар’єристки. — награно зітхнув Фін і потягнувся за наступною булочкою. Дві пари невдоволених очей буравили його поглядом.
— Я взагалі-то пожартував, не вбивайте. — підняв він руки до гори.
Дівчата синхронно засміялася.

Кумедний він все-таки. Подумала Евелін.

Після обіду, компанія вирішила погуляти містом. З наступного тижня почнуться практичні заняття і буде набагато важче. Тому потрібно ловити момент.