Розділ 11

Перший день — завжди важкий, але прокинулась і зібралась Евелін, навіть раніше чим було потрібно.
Дівчина йшла разом з ельфами до головного залу, де ректор має привітати студентів.
— Хвилюєшся? —  запитав її Фін і широко посміхнувся.
— Звісно ж хвилюється! Поглянь, он знов натянула капюшон. — відповіла замість неї Ель.
— Зовсім трохи. А капюшон для того, щоб не забувати тримати нитки магії. — сказала дівчина.
— Молодець, що не забуваєш! — похвалив її Фінарфін.
Голос ректора академії, заглушив всі розмови за секунду:
— Доброго дня! Дорогі наші учні! Вітаю вас всіх з початком занять. Для когось — це тільки старт в житті, а для когось — майже фініш. Ми раді бачити і навчати молоде і талановите покоління нашої країни. Сподіваюся, що академія зможе дати вам багато нових знань і підготувати до подальшого життя. Тому будьте старанними і наполегливими. Нашому випускному курсу, бажаю удачі в переддипломній практиці і екзаменаційних іспитах. Покажіть все, на що ви здатні! Ну, що ж розпочнемо навчальний рік. Прошу кураторів зібрати і провести своїх учнів до аудиторій! — під аплодисменти, ректор поклонився і пішов зі сцени.

Коротко, чітко і зрозуміло. Пронеслось в думках Евелін.

— Тобі, он в той бік. — Фін розвернув її і вказав на чоловіка, який випустив чорну кулю у повітря — Удачі!
— Ми зайдемо після занять. — махнула на прощання Ель.
Евелін попрямувала до свого куратора. Через декілька хвилин всі студенти розділилися на групи. Кожна, налічувала десь приблизно по тридцять чоловік.

Не густо, в моїй групі, крім мене, ще троє дівчат.

— Доброго дня. Я ваш куратор Сівер ін Тайлор. Вітаю усіх зі вступом. Сподіваюся, що у  нас з вами вийде знайти спільну мову. Якщо виникнуть якісь важливі  питання, звертайтесь, а зараз слідуйте за мною. — куратор рушив уперед і вся група попрямувала за ним.
Дівчата одразу ж згуртувались і йшли разом. Спочатку Евелін хотіла підійти до них, але чомусь не наважилась і вирішила йти сама.
— Привіт! — почулося збоку — А чому ти в капюшоні?
Дівчина повернула голову. До неї, привітно посміхався високий, худорлявий хлопець.
Руде, кучеряве волосся, веснянки і карі очі. Його можна було назвати симпатичним, але весь образ псували окуляри. 
— Мені так зручніше. — відповіла вона.
— Я Тім. Тім Парош. — він простягнув їй руку для рукостискання.
Можливість з кимось потоваришувати сама простягала їй руку, чому б і не відповісти.
— Евелін Манір. — дівчина потисла руку хлопця.
— Я спочатку подумав, що ти хлопець. Поки ти не відповіла. — трохи сором’язливо сказав він, але це швидко минуло і дорогою до аудиторії, Тім розповів про себе майже все.
Мабуть йому не терпілося з кимось потоваришувати. Евелін це влаштовувало, тому вона охоче відповідала на його запитання. Все ж таки їй хотілось щось змінити, і ось вони зміни. Тепер у неї буде друг, звісно не враховуючи ельфів.
Тім, здавався простим і привітним. Ніякого статусу у нього не було, судячи з прізвища. Приставки він не назвав, значить теж відноситься до простолюдинів, як і вона сама.
Аудиторія була великою. Суцільні лави і парти, рядочками тягнулись вгору, а місце для викладача — було неначе у підніжжя цієї імпровізованої гори.

Цікаво. У притулку, були лише столи та стільці. Бажання зайняти саму високу парту аж свербіло під шкірою, що Евелін і зробила.

Коли всі учні розсілись, куратор зробив помах рукою і перед кожним адептом опустився аркуш паперу.
— Це правила і норми академії, яких ви повинні дотримуватися. Сподіваюся, що кожен з вас прийшов сюди не для розваг, а для навчання. Три порушення і ми будемо прощатись — тому віднесіться до цього відповідально. — куратор зробив паузу, окинув всіх учнів серйозним поглядом і продовжив — І так, для початку, я проведу вступну лекцію. Розповім вам про виникнення самої магії, її види, рівні і способи використання. Головне — записуйте до своїх конспектів, вам знадобиться ця інформація для рефератів в кінці семестру. 
Евелін старанно слухала і записувала все, про що розповідав їм куратор. Щось вона уже знала — завдяки Фіну, а от про види магії їй було відомо зовсім мало, як і про способи її використання.
День начитки лекцій був насичений, від чого у дівчини трохи гуділа голова. Чи можливо — то від Тіма, який не замовкав на перервах між лекціями.
Після спільного обіду в столовій, Евелін зрозуміла, що хлопець навіть Фіна переплюнув.

Щастить же на цих балакунів! В мене вже око сіпається, а от Ель взагалі спокійно відноситься до їхніх розмов. Мабуть вона уже звикла.

— Доречі, а ви чули, що почали зникати магічно обдаровані люди? — стривожено і пошепки запитав Тім — Кажуть, що уже троє… і досі не можуть нікого з них знайти. Викрадач не залишає по собі ні єдиного сліду.
Евелін помітила як Фін напружився, але це було лише секунду, і потім спокійно відповів:
— Можливо, ці люди, просто переїхали в інше місто. Все може бути. — ельф пожав плечима.
— Я читала, місцеву газету. Там нічого про зникнення не згадували, чому такі новини не афішують? — запитала Евелін.
— Мені здається, що хтось впливовий, забороняє газетчикам публікувати ці зникнення. Щось тут нечисто. — ніяк не міг заспокоїтися Тім.
— Вгамуйся уже, все рівно ми не дізнаємось правду. Це просто чутки, які розповсюджують люди з багатою фантазією, а ти віриш у все це. — закотила очі Ель, схоже її витримка дала тріщину — Краще думай про навчання. Ходімо Фін, у нас ще справи. — підвелась ельфійка і махнула на прощання.
— Був радий знайомству. Ще побачимось. — підморгнув Фінарфін і пішов за сестрою.
— Тобі не здається, що вони якісь дивні? Як тільки я заговорив про зникнення, відразу почали запевняти мене, що я це вигадую. — підозріло глянувши в бік ельфів, що йшли до виходу, сказав Тім.
— Не знаю, я нічого такого не помітила. — відповіла йому Евелін, але все ж замислилася над розмовою і поведінкою знайомих.