Розділ 9

Гул натовпу, різко влетів у вуха. Перед очима в мить прояснилось. 
Вони опинились на великій площі, якою між фонтанами і клумбами, вешталось безліч людей.
Різноманітна кількість високих будівель оточувала площу з усіх сторін, розділяючись між собою широкими вулицями.
Фін відволік Евелін від розглядань.
— Ходімо уже, а то не все встигнемо обійти.

Невгамовний ельф, чесне слово. Як Ель його терпить? Хоча все-таки з ним весело.

Такому самітнику, як Евелін, це було в новинку. Ну що, ж вона хотіла щось змінити в житті — це її шанс знайти друзів.
Вони рушили центральною вулицею — з якої і починалась Ярмарка.
Чого тільки не було на прилавках. Їх господарі, один поперед одного, викрикували і розхвалювали кожен свій товар. Жінки, групами стояли біля коштовностей та тканин, дітвора носилась поміж рядами, ледь не збиваючи з ніг перехожих. 
— Я відійду від вас на хвилину, хочу глянути амулети. Може є щось цікавеньке. — після цих слів, Фін неначе розтанув у повітрі.
— Мабуть пішов виясняти чи є в них амулети, що приховують магію. — посміхнулась Міміель натякаючи на Евелін.
— Я дійсно не розумію, чому ви її не відчуваєте. Самій цікаво чому так відбувається. — дівчина розвела руками.
—  Газети, кому газету!? Всього два мідяка! Розбирай швидше! Останні новини! — хлопчик, років десяти у смішному сірому кашкеті, перекрикував гул натовпу. Сумка, яка висіла через плече, була до верху набита свіжими примірниками.
Евелін дістала гаманець і відрахувала два мідяки. Їй цікаво було дізнатися новини столиці, щоб бути в курсі і швидше адаптуватися.
Через декілька годин голова дівчини почала гудіти, а ноги безжально нити. Їй хотілося швидше закінчити цей похід і трохи відпочити, але ельфійка, як на зло, підходила майже до кожної палатки і роздивлялась товар.
— Ель, давай десь  присядемо, ти мабуть не втомилась, а я уже ледве на ногах тримаюсь. Хочу трохи відпочити. — попросила Евелін.
— Оу, вибач, я не подумала про це. Давай пошукаємо лаву. Якраз почекаємо Фіна, щось він затримується. —  трохи нервово відповіла та.
Дівчата неспішно повернули до парку, в пошуках місця для відпочинку, яке згодом знайшлось.
— А як Фін нас знайде? — запитала Евелін.
— За магічним слідом. Ви будете це вивчати на другому курсі. — пояснила Міміель.
— О, як цікаво. Уже не можу дочекатися! — мрійливо сказала дівчина.
— Як ти себе почуваєш Лін? Мабуть, це було несподівано для тебе? Я маю на увазі, бойовий факультет. — Ель вичікуюче на неї поглянула.
— Не знаю, що й сказати. Я дуже рада і трохи спантеличена. — відповіла Лін.
— Думаю, що твої батьки і справді сильні маги, раз кристал розподілив тебе до бойовиків. — задумливо сказала Ель.
— Мабуть. Хто знає…. — Евелін замислилась — Мені доведеться багато працювати над собою, але я цього не боюсь. Просто не знаю, чи зможу знайти спільну мову з однокурсниками, у мене це не дуже добре виходить, але мені, дуже хотілося би хоч з кимось потоваришувати.
— Я впевнена, що у тебе все в… — не встигла договорити вона.
— Ось ви де, про що розмовляли? — Фін втіснився серед дівчат і театрально поклав руку на груди — Мабуть говорили про мою величну персону. — розтягнувся на лаві ельф з усмішкою до вух.
— Знайшов, що хотів? — поцікавилась Ель, забираючи нахабну руку брата із-за своєї спини.
— Ні, але згадав, що отрута деяких тварин може маскувати або приховувати магію. Якраз з цих рідин і роблять амулети, які тимчасово приховують ауру, ну і магію. Я на сто відсотків впевнений, що у тобі Лін, отрута якоїсь тварюки. Тепер залишилося вияснити, що це за тварина і чому у отрути такий довготривалий ефект. Тебе колись кусали змії, павуки, не знаю різна нечисть? — Фін так радісно все розповідав, що ледь не плескав у долоні.
— Та ні. Хіба що тільки вовк. — Евелін пожала плечима.
— Вовк!? — одночасно вигукнули ельфи.
— Так. Я була ще зовсім маленька, коли це сталося. Вихователі сказали, що з розповіді мисливця, примарний вовк ледь не вкоротив моє життя. Чоловік врятував мене випадково. Вовк матеріалізувався прямо перед ним і стріла, яку він випустив в козулю, поцілила у хижака. Йому ніхто не повірив і тільки сміялися над розповіддю. Селяни говорять, що скоріше за все, мене викинули десь посеред лісу, як якийсь непотріб. І мисливець знайшов мене в той час, коли якась лисиця вирішила підживитись. — з сумом на обличчі розповіла дівчина.
Ельфи сиділи шоковані історією життя Евелін.
— Він тримав мене зубами за ногу, доречі невеликі шрами залишились.  — дівчина вказала на свою ліву ногу.
Фін приобняв Лін. Йому було щиро жаль її. Зненацька його осяяла думка.
— Евелін, не засмучуйся. Є одне заклинання, яке допоможе тобі знайти батьків, але для нього треба розвинути мінімум четвертий рівень. — радісно сказав він, намагаючись підбадьорити знайому.
Дівчина не вірячи власним вухам, вирячилась на ельфа.

Невже є спосіб знайти моїх рідних? Її серце завмерло на одну секунду від цієї думки.

Настрій Евелін одразу ж піднявся вгору, слова Фіна окрилили, але інша думка опустила її на землю. І вона її озвучила.
— А якщо вовк їх убив…? — з гіркотою в голосі сказала дівчина.
— Ми будемо надіятися на краще.  — заспокійливо відповів їй Фін.

Батьки Евелін — якщо вони живі, сто відсотків шукали її, але схоже пошукові заклинання не давали результату і рідні припинили пошуки. А результату не було через те, що у слині примарного вовка мабуть є речовина, яка блокує і приховує магію і скоріше за все, так воно і є. Ми з сестрою не відчуваємо в Евелін магії, поки вона її не використовує. Якщо знайти спосіб, як вивести цю бридоту з тіла Лін, то можливо нам вдасться відшукати рідню дівчини . Всі ці думки кружляли в голові Фіна.
Потрібно розібратися.