Розділ 7

Шлях від Тармора до столиці дався легко. Мабуть через те, що ціль була уже близько і Евелін йшла до неї , як метелик летить на світло. Радісна усмішка не зходила з обличчя , коли вдалині вона побачила  споруду, яка своїм загостреним верхом неначе розрізала небо. Готичний стиль імпонував  їй. Дівчина не розглядала місто тому, що  її манила велична будівля в далині .

- У тебе такий захват на обличчі неначе все життя мріяла про принца, і це здійснилося. -  пожартував Фін - Я вже прямо бачу твій вираз, коли ти побачиш королівський палац. - посміявся з неї ельф.

- Ти навіть не уявляєш скільки часу я чекала цього моменту. - Евелін мрійливо дивилась в сторону академії.

З передмістя, вони вийшли на більш жваву вулицю. Людей тут було більше, як і високих будівель .

- Наймемо екіпаж, якраз усе роздивишся. Цими багаточисельними вулицями,ми будемо дуже довго добиратись, якщо підемо пішки. - сказала Ель і рушила вперед виконувати сказане.

- В мене не так багато заощаджень, це мабуть дорого. - дівчина , вгнула голову , від чого її обличчя повністю сховалося під капюшоном.

- Ой, та перестань . Нам всім в одну сторону, колись віддячиш і пригостиш нас морозивом. - посміхнувся Фінарфін. Ель махнула і теж усміхнулась.

- Ви навіть не уявляєте , наскільки я вам вдячна. -  Евелін прокашлялась , щоб вирівняти голос.

- Тоді ходімо , не будемо гаяти час.- сказала Ель.

Візник знайшовся швидко, що було досить дивно . Ярмарок ще тривав . І в столиці людей було набагато більше.

Величні споруди заворожували своїм виглядом. Скільки ж поколінь вони виростили, як багато всього бачили . Дівчина на це не зважала. В її думках була лише академія.

Візниця звернув на безлюдну вулицю обгорнуту по боках лісом . 

- Тримайся міцніше , майже приїхали. -  сказав Фін і взявся за поручень . Евелін повторила його дії .

Карета  загальмувала настільки стрімко , що дівчина ледь не полетіла на ельфійку . Та тільки усміхнулась.

- Тепер будеш знати козирні місця . - усміхнулась вона .

- Що це було? - Евелін перелякано розвернулась до Фіна.

- Оу, та просто наш візник не має магії , і тому не почав вчасно гальмувати . Наша академії має силове поле . Її видно коли дивишся з великої відстані , а коли майже впритул знаходишся то вона неначе туманом покрита . Але так лише для магічно необдарованих людей. - пояснив Фінарфін.

- Але ж як він зрозумів,  що треба гальмувати? -  запитала Евелін і почала повільно вилізати з карети . Намагаючись втримати рівновагу. І зрозуміла, що все було в тумані і вона нічого не бачила.

Фін вийшов з карети , махнув водію і звернувся до дівчини  .

- Із-за цієї аномалії кожна карета в столиці має маячки , які підказують візницям коли гальмувати. Цей мабуть ще новенький. - посміявся ельф.

- Я не бачу нічого! - Евелін намагалась щось намацати в тумані .

- Магію виклич - побачиш . І чому скажи, ти про це забуваєш? Тобі потрібна практика. - докірливо зауважив ельф.

Точно , я зовсім забула про це . Вигляд академії, коли я  вперше її побачила збив з пантелику.

Евелін накинула капюшон, потягнулась до джерела і заклинанням зафіксувала його. В цю мить, перед очима все поплило і туман відступив . Вони стояли на містку , перед великою сталевою брамою .

- Що далі? - запитала вона.

- Треба  постукати, і брама відкриється. Пройти під нею може лише той , хто магічно обдарований . Тому якщо ти зайдеш , то екзаменатори не будуть ставити питання типу  “Чи є у вас магія?" Так що давай , іди ! - Фін усміхнувся на всі свої тридцять два. Чи скільки там зубів у ельфів.

Евелін , несміло підійшла і підняла руку. Стукіт був тихий , але брама відкрилась . 

Погляд в секунду розгледів місцевість . Чорна як ніч , висока споруда зустріла її погляд. Було важко описати все, що вона бачила, академія просто заворожувала. Міцні колони, великі вікна , багато веж , башт верхівки яких ,гострі як меч, здіймалися до неба . Дівчина зробила крок на зустріч своїй мрії. Легенький вітерець дмухнув в обличчя теплом , вуха вловили гомін , а очі безліч людей і нелюдей,які  йшли по своїх справах алейками , сиділи на лавочках , що ховались під акуратно підстриженими кущами .

- Чому застигла , ходімо. - Ель підштовхнула дівчину - Повір , вона тобі ще встигне набриднути.

Ельфи впевнено двинули вперед , на ходу пояснюючи де що знаходиться. 

В середині академії була не менш вражаюча ,стрільчасті склепіння , різноманітні різблення .

- Тобі сюди. - кивнув в сторону натовпу Фін. Займай чергу ,і чекай . Ми тебе поки залишимо .

- Дякую вам. -  Евелін махнула їм і підійшла до групи людей . Яка звісно ж оглянула і заміряла  її з ніг до голови .

Черга рухається як равлик . Добре, що є хоч лави і стільці. Подумала вона.

 Дівчину цікавило, що ж за питання будуть задавати екзаменатори , чомусь це вона не додумались дізнатись  про це в ельфа. Розпитати тих хто виходив вона не наважувалась, почати з розмову з очікуючими соромилася . Тому довелось просто сидіти і практикуватись, тримати нитки магії і концентрувати її на капюшоні. За цим зайняттям час пролетів набагато швидше. Нарешті настала її черга . Евелін перевела подих і зайшла в двері . Перед нею , за одним великим столом сиділо семеро чоловік, які оцінююче розглядали майбутню студентку.

- Доброго дня. - привіталась дівчина. 

 Комісія синхронно кивнула.

Чоловік який сидів по середині , звернувся до неї:

- Я ректор академії Матей ір Ведінар. Назвіть ваше ім’я, прізвище, вік і місце народження. -  перерахував чоловік.

- Евелін Манір , сімнадцять років. З містечка Белігор. - відповіла дівчина.

- З далеку ви до нас прибули. Коли проявилась магія ? - запитав він.

- У дванадцять років. - дівчина очікувала інших питань. 

Може все ще попереду?

Темноволоса жінка, ліворуч від ректора, все старанно записувала .

Це мабуть його секретар . Тому, що на ній як і на ректорі не має плаща . Подумала Евелін.