Розділ 7

Шлях від Тармора до столиці дався легко. Мабуть через те ,що ціль була уже близько і Евелін йшла до неї , як метелик летить на світло. Радісна усмішка не сходила з обличчя , коли вдалині вона побачила  споруду, яка своїм загостреним верхом неначе розрізала небо. Готичний стиль імпонував  їй. Вона не розглядала місто . . Її манила велична будівля в далині .

-” В тебе такий захват на обличчі неначе все життя мріяла про принца, і це здійснилося.”-  пожартував Фін - “ Я вже прямо бачу твій вираз ,коли ти побачиш королівський палац “.- посміявся з неї ельф.

-” Ти навіть не уявляєш скільки часу я чекала цього моменту”. - Евелін мрійливо дивилась в сторону академії.

З передмістя ,вони вийшли на більш жваву вулицю. Людей тут було більше, як і високих будівель .

-” Наймемо екіпаж, якраз усе роздивишся. Цими багаточисельними вулицями,ми будемо дуже довго добиратись, якщо підемо пішки ”- сказала Ель і рушила вперед виконувати сказане.

-” В мене не так багато заощаджень, це мабуть дорого” - дівчина , вгнула голову , від чого її обличчя повністю сховалося під капюшоном.

-” Ой, та перестань . Нам всім в одну сторону, колись віддячиш і пригостиш нас морозивом”- посміхнувся Фінарфін. Ель махнула і теж усміхнулась.

-” Ви навіть не уявляєте , наскільки я вам вдячна”-  Евелін прокашлялась , щоб вирівняти голос.

- “Тоді ходімо , не будемо гаяти час “.- сказала Ель.

Візник знайшовся швидко, що було досить дивно . Ярмарок ще тривав . І в столиці людей було набагато більше.

Величні споруди заворожували своїм виглядом. Скільки ж поколінь вони виростили. Як багато всього бачили . Дівчина на це не зважала. В її думках була лише академія.

Візниця звернув на безлюдну вулицю обгорнуту по боках лісом . 

- “Тримайся міцніше , майже приїхали.“- сказав Фін і взявся за поручень . Евелін повторила його дії .

Карета  загальмувала настільки стрімко , що дівчина ледь не полетіла на ельфійку . Та тільки усміхнулась.

-” Тепер будеш знати козирні місця “.- усміхнулась вона .

-” Що це було? ”- Евелін перелякано розвернулась до Фіна.

-” Оу, та просто наш візник не має магії , і тому не почав вчасно гальмувати . Наша академії має силове поле . Її видно коли дивишся з великої відстані , а коли майже впритул знаходишся то вона неначе туманом покрита . Але так лише для магічно необдарованих людей.”- пояснив Фінарфін.

-” Але ж як він зрозумів,  що треба гальмувати? “- запитала Евелін і почала повільно вилізати з карети . Намагаючись втримати рівновагу. І зрозуміла що все було в тумані і вона нічого не бачила .

Фін вийшов з карети , махнув водію і звернувся до дівчини  .

-” Із-за цієї аномалії кожна карета в столиці має маячки , які підказують візницям коли гальмувати. Цей мабуть ще новенький “. - посміявся ельф.

- “ Я не бачу нічого “- Евелін намагалась щось намацати в тумані .

-” Магію виклич - побачиш . І чому скажи, ти про це забуваєш, тобі потрібна практика .”- докірливо зауважив ельф.

Точно , вона зовсім забула про це . Вигляд академії, коли вона вперше побачила її в далині збив з пантелику.

Евелін накинула капюшон, потягнулась до джерела, заклинанням зафіксувала його. І в цю мить перед очима все поплило і туман відступив . Вони стояли на містку , перед великою сталевою брамою .

-” Що далі?” - запитала вона.

- “ Треба  постукати, і брама відкриється. Пройти під нею може лише той , хто магічно обдарований . Тому якщо ти зайдеш , то екзаменатори не будуть ставити питання типу  “Чи є у вас магія?. “Так що давай , іди “- Фін усміхнувся на всі свої тридцять два. Чи скільки там зубів у ельфів.

Евелін , несміло підійшла і підняла руку. Стукіт був тихий , але брама відкрилась . 

Погляд в секунду розгледів місцевість . Чорна як ніч , висока споруда зустріла її погляд. Було важко описати все, що вона бачила, академія просто заворожувала. Міцні колони, великі вікна , багато веж , башт верхівки яких ,гострі як меч, здіймалися до неба . Дівчина зробила крок на зустріч своїй мрії. Легенький вітерець дмухнув в обличчя теплом , вуха вловили гомін , а очі безліч людей і нелюдей,які  йшли по своїх справах алейками , сиділи на лавочках , що ховались під акуратно підстриженими кущами .

-” Чому застигла , ходімо “- Ель підштовхнула дівчину вперед - “Повір , вона тобі ще встигне набриднути”.

Ельфи впевнено двинули вперед ,на ходу пояснюючи де що знаходиться. 

В середині академії була не менш вражаюча ,

стрільчасті склепіння , різноманітні різблення .

-” Тобі сюди “- кивнув в сторону натовпу Фін. Займай чергу ,і чекай . Ми тебе поки залишимо .

-” Дякую вам “-  Евелін махнула їм і підійшла до групи людей . Яка звісно ж оглянула і заміряла  її з ніг до голови .

Сказати, що черга рухалась швидко не можна було, але в принципі відносно. Добре, що були лави і стільці.

 Дівчину цікавило, що ж за питання будуть задавати екзаменатори , чомусь це вона не додумались дізнатись  в ельфа. Розпитати тих хто виходив вона не наважувалась, почати з розмову з очікуючими соромилася . Тому прийшлось просто сидіти і практикуватись тримати нитки магії і концентрувати її на капюшоні .

За цим зайняттям час пролетів набагато швидше. Настала її черга . Евелін перевела подих і зайшла в двері . Перед нею , за одним великим столом сиділо семеро чоловік, які оцінююче розглядали майбутню студентку.

-”. Доброго дня”- привіталась дівчина. 

 Комісія синхронно кивнула.

Чоловік який сидів по середині , звернувся до неї:

-” Я ректор академії Матей ір Ведінар.Ваше ім’я прізвище і вік . І звідки ви“-  перерахував чоловік.

-” Евелін Манір , 15 років . З містечка Белігор”. - відповіла дівчина.

-” З далеку ви до нас прибули. Коли проявилась магія ?”- запитав він.

-” У 12 років .”- дівчина очікувала інших питань. 

Може все ще попереду.

Темноволоса жінка ліворуч від ректора все старанно записувала .

Це мабуть його секретар . Тому що на ній як і на ректорі не має плаща . Подумала Евелін.