Розділ 3

Трохи відпочивши і напнувши капюшон, Евелін вирушила далі. Все більше замислюючись про магію і місце до якого вона прямує. 
Данайська академія магічних сил (ДАМС). Цікавість і думки заважали їй зосередитися на дорозі . 
Яка вона з себе ? Мабуть велика і  красива. Звісно ж,  завдяки королівській сім'ї, яка спонсорує кошти на всі потреби академії і її учнів. 
Ось тут Евелін ще раз пощастило. Тому, що в ДАМС може вступити кожен хто має в собі магію, незалежно від статусу.
Адепти проживають за рахунок академії, для навчання все надається. Навіть одяг і форма для занять. Ті хто добре навчається, отримують стипендію, але скільки Евелін не знала. Тому і вирушила раніше до столиці, щоб підшукати собі роботу. Без грошей не можна було залишатись.
Інформацію про академію, вдалося дізнатися завдяки тому, що сиротам доручали продавати газети на місцевих Белігорських торгових вулицях.
Притулок дав їй саме головне, уміння писати і читати . А от всього іншого вона ще навчиться. Обов'язково!
- Стій! -пролунало позаду - Хто ти і куди прямуєш?
Чоловічий голос вирвав її з мрій і роздумів. Евелін заклякла. Вона навіть нікого не помітила, а це означає, що дівчина натрапила на засідку грабіжників. 
Здається удача таки покинула її. Сльози почали душити з середини, але вона їх не випускала. Ламаним голосом дівчина сказала.
- У мене не має ні грошей, ні зброї. Відпустіть будь-ласка.
- Мені не потрібні твої гроші, я питаю хто ти. - з насмішкою прозвучав голос.
На серці трішки відлягло. Евелін повільно видихнула , говорити стало легше.
- Я Евелін Манір.
- Звідки прямуєш?
Якщо розпитує , значить зла не бажає. Хотілося б теж дізнатися як виглядає мій співрозмовник.
Евелін повільно розвернулась, і побачила власника голосу. 
Це був ельф, справжнісінький ельф. Вперше в житті вона побачила представника цієї раси наживо.
Зріст під два метри, світле довге волосся, невелика косичка на лівій скроні. Медового кольору очі, світла шкіра, тонкі риси обличчя.
Важко було сказати скільки йому років. На вигляд, двадцять чи сто двадцять. В цьому ніхто не буде впевнений. Тільки вони самі знають свій точний вік.
- А тебе як звуть? - Евелін зробила вигляд, що не почула його питання.
- Фінарфін. - спокійно сказав він.
-  А я Міміель. - пролунав голос десь згори. 
Евелін підстрибнула на місці, мабуть вище чим зріст ельфа.
З гілки дерева граційно спустилась  ельфійка. Як дві краплі води, схожа на хлопця, що стоїть  перед нею. Відмінностей між ними було не так багато. У ельфійки косичка  з права, жіноча фігура і більш м'якіші риси обличчя. Значить родичі.
- Так, куди ж ти все таки прямуєш, Евелін? - запитав Фінарфін.
- Прямую до Данаї. - відповіла дівчина.
- І навіщо тобі до столиці? - усміхнувся хлопець.
-  Хочу вступити до ДАМС. - сказала вона.
- Дуже цікаво.- хлопець замислився і глянув на Евелін. - І для чого тобі туди вступати?
- Щоб навчатись. А для чого ж ще? Що за питання. - дівчина прискіпливо подивилась на ельфа.

Веде розмову,  одже можна видихнути, загрози від них немає .

- Хм, я запитую тому, що не відчуваю в тобі магії. - хлопець поблажливо усміхнувся.
- Як... Чому ... Я ... Я. - Евелін була збита з пантелику такою заявою. Чому він не відчуває, адже я не могла сплутати те, що бачила і відчувала з чимось іншим?
- Для поступлення, потрібно мати магію. В тобі її не має. Звідси і випливає питання, навіщо тобі туди йти, якщо ти пуста? - розвів він руками.
Збентеження, нерозуміння промелькнуло на обличчі дівчини.
- Я не пуста ! Вона є в мені. Я її відчуваю.-  наполегливим тоном відповіла Евелін.
- Ну раз так, то виклич її на долоні. - насмішливо сказав Фінарфін.
- Досить задирати дівчину. Фін, хто навчав тебе манерам !? - Міміель ця ситуація не сподобалася. 

Дівчина хоч і дивна, але це не привід її ображати. Видно ж неозброєним оком, що вона не несе загрози. Навіть не помітила, що за нею півгодини стежили. Зброї не має, як і магії. Дивно, що взагалі так далеко дійшла одна. Подумала ельфійка.
- Ті хто і тебе. - пробурчав Фін склавши руки на грудях.
- Добре, пропоную йти разом. Нам теж в академію. - Ель прискіпливо оглянула дівчину і махнула рукою в напрямку тракту .
- Я можу піти разом з вами? - Евелін навіть дихання затримала.
- Я ж сказала, що так. Чим ти слухаєш? - Міміель видавила з себе щось на подобі усмішки і рушила вперед, бурмочучи собі під ніс.