Розділ 2

Від невеликого багаття, на виході з печери, яке їй вдалося розвести з вечора, йшла ледь помітна цівка диму. Евелін, щільніше укуталась похідним плащем і підсунулась ближче до тліючого вугілля — щоб трохи зігрітися. Ранки, були надто вже холодними. Ще трохи і осінь передасть свою владу зимі. Це була удача, знайти цю невелику печеру.
Дівчина взагалі мала гарну вдачу. Будучи малям — вона вижила, коли за словами мисливця, “примарний вовк” хотів вкоротити їй віку. Те, що життя закинуло її до притулку — враховувати не будемо, а точніше — той самий мисливець, який вбив вовка, що хотів поласувати дитям. Хоч ніхто йому і не вірив, але вона чомусь відчувала — що це правда.
Цінних речей дівчина не мала. В той день, на ній нічого не було, навіть клаптику одягу. Лише поношена сорочка, у яку її загорнув  мисливець. 
Ніхто не шукав свою дочку. Вона нікому не була потрібна, або можливо, вовк вбив її батьків, а Евелін залишив на кінець. Про це, напевно, їй ніколи не вдасться дізнатися.
Дівчина була вдячна мисливцю за спасіння, завдяки йому — вона зараз жива. Виросла, хоч і не в таких умовах як хотіла б, але все ж.
Притулок ... виховательки її любили, і це неабияк повпливало на те, що вона жила сама, в маленькій кімнаті першого поверху. Тому нічні вилазки на підробітки не були ні разу помічені.
Велика Нен, яка тримала свою пекарню, з радістю прийняла охайне дівча на підробіток.
Спочатку, Евелін було важко, спати по п'ять годин на день, але з часом, вона до цього звикла. Так, як і до болю в руках, від вимішування великої кількості тіста.
Ця робота, дала їй не тільки заощадження, а й майже сім'ю. Нен хоч і відкрито не проявляла до неї любові, але все одно відчувалось, що вона мала симпатію до дівчинки. Друге діло тітка Марфа, яка хоч і виховувала своїх трьох дітей — все одно жаліла Евелін. Приносила домашню їжу і розповідала кумедні історії життя. Вона навчила її всім тонкощах випікання здоби.
Це була перша людина в житті, яка тепло обійняла дівчину на прощання, і побажала досягти чогось в цьому світі.
Спогади щемили в серці, коли Евелін дістала булочку, щоб підкріпитися.
Після легкого сніданку, вона розімяла руками втомлені ноги, підвелась, перекинула сумку через плече і рушила в дорогу.
Хвилин через десять, дівчина добралась до торгового тракту, але йти по ньому все-таки не наважувалась, якби не манила можливість під'їхати — не вистачало ще зіштовхнутися з грабіжниками, зброї при собі у неї не було. Лише невеликий ножик, який за зброю сприйняти важко.
Неодноразово вона чула, з розповідей Великої Нен, як на її обози нападали і крали борошно. Тож було вирішено триматись на невеликій відстані, щоб не натрапити на крадіїв і не загубитись. 
Через декілька годин, Евелін зробила привал біля маленького джерельця, яке сховалося в тіні високого клену. Пожовкле листя ледь трималось на кроні дерева, холодний вітер, від якого по тілу йшли "мурашки" безжально зривав листочки і кружляв їх у своєму хитромудрому хороводі. Розпалювати багаття — було надто ризиковано. Тому притулившись до могутнього стовбура, дівчина обійняла сумку і думала про те, що гріло її в грудях, і неначе рухалось по колу. Магія... Вона володіє магією.
Ось уже три роки, вона її відчуває, але не знає як користуватися. Страх завдати комусь і собі шкоди, заважав хоча б спробувати вивільнити її. Та і не знала вона, як це правильно зробити.
Кожен хто жив на цій землі знав, що маг (в кращому випадку) може "вигоріти", якщо спустошить свій резерв до нуля. Саме це лякало і змушувало Евелін не ризикувати єдиним шансом на нормальне життя.
День, коли магія прокинулась, назавжди буде особливим. Як ще один день народження.
Коли вона насправді народилася, ніхто не знав і було вирішено, що день, коли вона потрапила в притулок і буде її днем народження, а прізвище їй дали того мисливця, що врятував їй життя.
Життя в притулку було важким, хлопці постійно задирали і ображали дівчину, тому Евелін постійно  плакала. Що може зробити маленька дівчинка, проти старших від неї хлопчаків? Жалійся не жалійся вихователям, все одно вони не вгамують юних розбишак.
Подруги, яка б підтримувала і допомогла хоча б морально — у неї не було. Вона була самітником, і часто, після зайнять, тікала до своєї кімнати або до сховку, який знайшла випадково, після чергового нападу хлопців.
В один з таких днів, під час гіркого плачу, вона відчула, як по тілу почало розливатись і ширитись тепло, яке брало свій початок десь від середини грудей.
Коли Евелін протерла очі від сліз, то не повірила у те що бачила — неначе веселка, навколо неї вихором кружляла енергія.
І вона бачила, бачила те, що не можуть бачити звичайні люди.
Їм розповідали в притулку, що таке магія, і помилки бути не може.
Спочатку, це налякало дитину, руки почали дрібно трястись, але потім усвідомлення того, що сталося запаморочило голову. Магія! Вона маг!
Сльози радості — змили залишки гіркоти. 
Несміла посмішка, засяяла на обличчі дитини. Життя подарувало їй шанс.
Цей факт змусив дванадцятирічну дівчинку заприсягтись стати сильною, за будь-яку ціну.

Ніхто, більше ніхто не посміє наді мною знущатись!