Глава 14. Злість і ревність

Святослав довго чатував біля будинку Влада, поки нарешті не побачив його. Вільчинський накинув капюшон, але Свят все одно впізнав колишнього в’язня, тому пішов слідом за ним. Влад привів його до кафе поблизу будинку, зайняв там столик та, очевидно, когось очікував. Святослав сів за сусідній стіл, але спиною до об’єкта спостереження. На відміну від Еріки, його не мали б впізнати. Зовсім скоро до Вільчинського підсів чоловік. Щоб розгледіти його, Святослав на мить підвівся та пішов у сторону вбиральні, а коли повертався, то впізнав у ньому того, від кого ховалася Еріка. Він знову зайняв своє місце та замовив вечерю, щоб не викликати підозр.

- Як там наша пташка?

Спитав чоловік, який прийшов пізніше. Святослав міг безперешкодно визначити, що голос лунав віддалено, а не прямо за спиною. За його спиною сидів Влад.

- Боїться. Заблокувала мене. Через декілька днів зателефоную з іншого. Нам на руку її паніка.

- Її легко залякати, - мовив чоловік, - вона вміє вдавати залізну.

- Знаєш, чого ніяк не можу второпати? – Влад витримав коротку паузу та продовжив, - мені вся ця афера на руку, але ти… для чого це тобі?

- У всьому є своя вигода.

- Твоя вигода важливіша за родинні зв’язки? Не шкода доньку? Онуку?

- Бажаю обійтися без сентиментів.

Святослав зрозумів, кого нагадував йому цей чоловік. Коли вивчав матеріал про Еріку, то бачив фото її батька. Він змінився і саме тому не одразу впізнав у ньому Юрія Лавренка. Тепер розумів, чому Еріка так горнулася до нього. Бо Юрій міг впізнати її навіть здалеку. Все те, що Святослав зараз чув, у нього не вкладалося в голові. Як міг рідний батько підставляти доньку та маленьку дівчинку?

- Вона вийшла заміж заради власної вигоди, продовжив Юрій, - саме я познайомив її з твоїм братом. А вона вийшла заміж, купалася в розкоші, а про мене навіть не згадала. Завжди прагнула красиво жити. Я впевнений, що скоро знайде собі нового багатія.

- Це мене найменше хвилює. – Мовив Влад. – Діємо за наступним планом…

Він говорив, а Святослав зімкнув долоні в кулаки та ледве змусив себе зосередитися на їхній розмові, щоб не упустити жодну деталь. Невже його перше враження про неї не було хибним? Вона таки вийшла заміж заради грошей. А чого він чекав? Святослав злився на свою сліпоту. Бо, попри те, що бачив, все одно вірив у щось інше. Навіть коли прямо питав Еріку про це й вона так само прямо йому відповіла, що вийшла заміж заради грошей, все одно шукав певне виправдання і підтекст у цьому всьому.

Згодом Юрій пішов і Святослав зрозумів, що почув достатньо. Він замовив вечерю з собою та попрямував до квартири, де перебувала Еріка. Всю дорогу злився, мов божевільний. На неї за брехню. На себе за те, що довгих шість років ця жінка володіла його серцем. Вона пробралася під шкіру, розчинилася в його крові, в’їлася в кістки. І навіть, знаючи всю правду, не міг викинути її з голови і ще більше хотів її. Але вона відштовхувала його. Він терпів, чекав, намагався зберігати спокій, коли хотілося схопити тендітне тіло та кохати, й знову кохати. Святослав бачив, як діяла на неї його близькість, але вона все одно опиралася. Або настільки не довіряла йому, або ж справді чекала нового багатого нареченого. Від цього ще більше злився. Найбільше його дратували в жінках жадібність та брехня.

Коли прийшов до квартири, то намагався зберігати спокій. Прохолодний душ трохи остудив емоції. Темрява у квартирі сприяла зануренню у власні роздуми, а те, що не бачив чітко обличчя Еріки, допомагало зберігати холодний спокій. Бо коли її великі зелені очі блимали на нього, то втрачав контроль. Він не міг тверезо мислити, коли чоловіче бажання переважало в ньому. Еріка сама розпочала розмову, сама сіла надто близько, тому вирішив прямо питати все те, що ятрило душу.

- Хіба не заради грошей ти вийшла заміж? – продовжував допит Святослав. – То на що ти витратила їх?

- Яке це має значення?

- Для мене має.

Святослав відчував її запах. Вона пахла жасмином. Йому хотілося занурити долоню в густе блискуче волосся, притягнути її до себе та цілувати всю, кожен міліметр жаданого тіла. Змушувати стогнати від задоволення та запалити у ній справжній вогонь. Він бажав побачити в її очах темний блиск насолоди. Свят відчував її тремтіння і страх. Він ще скоротив відстань між ними й відчув її подих в себе на устах.

- Кажи, - прошепотів він їй у губи.

Тоді ледь чутно торкнувся волосся, занурив долоню в густі пасма. А коли вона захотіла відсторонитися, то не дозволив цього зробити, утримуючи за потилицю.

- Ти не втечеш зараз, і не уникнеш відповіді.

- Не змушуй мене, - прошепотіла вона, - ти тиснеш на мене.

- Я поводжуся з тобою дуже обережно.

Святослав не витримав і легенько поцілував її уста. Це був короткий ніжний поцілунок. Після цього опустився до її шиї та продовжив цілувати. В цілковитій тиші та темряві добре чув її серцебиття. І це ще більше заводило та спонукало до дій. Він продовжив утримувати її потилицю, а іншою рукою гладив шию та опускався нижче. Коли Еріка тихо застогнала, накинувся на неї з божевільним поцілунком. Вона відповіла йому водночас солодко та пристрасно. Боялася, але не відштовхувала та вигиналася на зустріч.

- Хочу тебе. До скреготу та болю, - продовжив Святослав.