Глава 12. Нестерпний та неможливий

Позашляховик Святослава виїхав з сільської дороги на шосе. Еріка вмостилася зручно та приготувалася трішки подрімати, зважаючи на безсонну ніч та довгу дорогу. Святослав взагалі не виглядав втомленим, тому вона не витримала та спитала:

- Ти взагалі не втомився? Вночі їхав, зараз їдеш.

- Сама як гадаєш?

Він на мить повернув до неї голову й вона нарешті помітила синці та почервонілі очі. Лише робот міг не втомитися.

- А де твій батько та брат? – спитав Святослав. – Ти дуже дорожиш матір’ю, а про них не згадуєш. Вибач, але така моя робота. Я досліджую все про своїх клієнтів.

Еріка відвернулася до вікна та прикусила губу. Від неприємних спогадів в грудях закололо. Вона не хотіла згадувати, а тим паче розповідати комусь про наболіле. Святослав дуже гарно маневрував. Повільно, але впевнено пробирався до найпотаємніших струн душі. А вона, як справжня зрадниця, здавала свою могутню фортецю. Тільки цього разу вирішила діяти по іншому.

- Ти не можеш постійно запитувати про мене.

- Чому? – усміхнувся Святослав.

- Бо це гра в одні ворота.

- А у нас гра? - Святослав відволікся від дороги та перевів погляд на Еріку. В темних очах грали справжні бісики.

- У мене враження, що я перебуваю під арештом, а ти полісмен.

- Чому? Любиш рольові ігри?

З кожним новим словом Святослав усміхався ширше. Навіть Еріка усміхнулася не лише через свої слова, а й через його вправні маневри.

- Бо все, що я скажу, буде використано проти мене в суді.

Святослав ніяк не прокоментував цих слів. Еріка ж згорала від цікавості. Їй хотілося дізнатися більше саме про нього. Бо поки що володіла лише тією інформацією, яку розповів Андрій. Тому вправно перевела розмову на нього.

- Святе, а розкажи мені хоч щось про себе.

- Питай.

- Андрій казав, що ти колишній слідчий. Чому колишній?

Еріка не відводила погляду від його профілю. Вона помітила, як напружилося обличчя, як долоні міцніше стиснули кермо, а в повітрі почала витати напруга.

- Мене відсторонили.

- За що?

У неї в голові не вкладалося слово «відсторонили» зі Святославом. Бо відсторонюють тих, хто порушує закон. А Святослав був нахабним, наполегливим, але справедливим. Принаймні за короткий час їхнього знайомства, він видавався їй саме таким.

- Бо я зловживав своїми повноваженнями. За таке відсторонюють, Еріко.

Святослав замовк, а Еріка не припиняли думати. Їй хотілося дізнатися про нього ще більше. І не лише про його відсторонення. Прагнула знати й про особисте життя. Чи був одружений, чи є діти та багато іншого.

- Не розкажеш?

- Ні, - різко відповів Святослав та знову заглянув своїми темними безоднями в самісіньку душу, - тільки тоді, коли ти будеш до кінця чесною зі мною.

- Ніколи не буду, - відповіла Еріка так, як відчувала в цю мить. – Ніколи в моєму житті не буде чоловіка, якому я цілком довірюся. Бо потрібно довіряти лише собі, і в жодному разі не втрачати свободу.

Святослав знову міцно стиснув кермо, але не коментував. Він злився на покійного Вільчинського. Бо розумів, що її рани не загоїти простими словами «довірся». Ці рани були глибокими, грубими, досі болючими.

Згодом Еріка заснула, а Святослав їхав ще обережніше, щоб не прокинулася. Через три години вони приїхали в потрібне місто. Еріка не спала міцно, але досі дрімала. А коли Святослав зупинив автомобіль, то розплющила широко очі.

- Приїхали, - мовив він. – житимемо тимчасово в цьому будинку. - Він кивнув на п’ятиповерховий будинок навпроти, - я орендував квартиру на декілька днів.

- Все продумав. Я обов’язково відшкодую всі витрати. – Мовила розгублено Еріка.

Святослав повернувся до неї та нахилив голову. Тоді ледь помітно усміхнувся, але не спішив говорити. Еріка поправила зачіску, обличчя, тоді глянула в дзеркало в автомобілі та здивовано вигнула брови.

- Що? Чому ти так дивишся? Я розтріпана після сну?

- Як кошенятко, яке на певний час заховало свої кігті. Звісно, ти відшкодуєш все.

З його уст ці слова звучали якось двозначно. Але він мовчав і не продовжував. Еріка ледь стрималася, щоб не прокоментувати цю двозначність. Подумки злилася на себе, бо знову все виглядало так, наче це вона ініціатор усіх натяків. Святослав відніс їхні речі на четвертий поверх. Це була однокімнатна квартира з простим, але якісним ремонтом.

- А як ми ділитимемо одну кімнату? – бовкнула перше, про що подумала.

- Ти ж доросла дівчинка і не боятимешся залишитися в одній кімнаті з дорослим чоловіком. І не накинешся на мене. Правда ж?

- Який же ти…. – вона набрала повітря повні легені, наче прагнула це не просто сказати, а закричати.

- Який? – Святослав підійшов зовсім близько.

- Нестерпний, - мовила тихо Еріка.

Він торкнувся її волосся та обережно поправив його, перевів погляд на очі. Опустився на уста, знову повернувся до очей. Пронизував її своїми темними вугликами, але більше не торкався.