Глава 10. Могла попросити

Еріка їхала на чергову зустріч за адресою, якою поділився Святослав. Вона не знала, що саме знаходилося в тій локації, але сліпо прямувала туди. На мить задумалася про його прохання, бо на рівні підсвідомості вже довіряла йому. Раніше в жодному разі не поїхала б так необдумано в незнайоме місце, а зараз була впевнена - Святослав не скривдить.

Вона під’їхала до багатоповерхівки, відшукала місце для парковки й лише після цього зателефонувала Святославу. Він повідомив, що чекає біля під’їзду. Еріка невпевнено підійшла до нього та задерла голову на будинок.

- Ми тут спілкуватимемося?

- Щось не так? Злякалася? – вигнув одну брову Святослав.

- Ні…але дивно якось.

Святослав за допомогою ключа відчинив двері під’їзду та пропустив Еріку першою. Після цього мовчки повів її до ліфта та натиснув кнопку останнього поверху.

- Чому саме тут? Чому не офіс, кафе, парк?

- В парку вже були, - знизав плечима Свят.

- Любиш розмаїття? – Еріка ляпнула перше, що спало на думку, й усміхнулася від власних думок.

- Головне не де, а з ким.

Вони виїхали на останній поверх. Далі Святослав повів її на сходи, які виходили на дах будинку. Чим далі вони проходили, тим повільніше ступала Еріка. На останній сходинці не витримала, зупинилася та озирнулася на Святослава:

- Я хвилювалася, що ти привів мене сюди, аби спокусити. А тепер боюся, що ти просто скинеш мене з даху, якщо не відповім на запитання.

- А це гарна ідея, - примружився Святослав. – І знову ж таки – не я це запропонував.

- Тебе послухати, то це я постійно щось вигадую, а ти ні до чого.

- Так. Якщо згадати всі наші зустрічі, то ти майже запропонувала мені стати твоїм коханцем, а потім приїхала сюди, щоб я спокусив тебе.

Він ледь чутно торкнувся долонями її талії та скерував у потрібному напрямку. Еріка хотіла відповісти щось їдке, але завмерла. Вона чекала чого завгодно, але не того, що відкрилося її очам. На даху будинку була облаштована так звана релакс-зона з просторою терасою. Під одною стіною розмістилися столи з диванами, а під іншою декоративні кущі. У розпал робочого дня тут нікого не було. За одним зі столів Еріка помітила чашки з кавою, а також різні солодощі.

- Вражена? – спитав Святослав. – Як бачиш, тут доволі висока огорожа. Тому не так легко когось скинути з даху. Але…якщо уникатимеш відповідей, я знайду спосіб.

Еріка усміхнулася, але промовчала. Сьогодні їй не хотілося колотися та суперечити йому. Хоча він відкрито намагався спровокувати. Еріка пройшла до стола, на якому побачила частування та мовила:

- Сюди?

Святослав кивнув і сів навпроти після того, як Еріка розмістилася на невеликому дивані. Звідси відкривався прекрасний краєвид. Вона заплющила очі та прислухалася до віддалених звуків, подуву вітру, вдихнула повітря, яке явно відрізнялося від звичного. Поки їхала сюди, була напруженою, мов струна. А зараз розслабилася та відчула певну легкість. Очевидно, саме цього й добивався Святослав.

- Не кафе, бо там надто людно, - заговорив він, - і не парк, бо там вже були. В офісі ти не розкажеш всього.

- А звідси ти не випустиш, поки не скажу. – Доповнила його Еріка, - взагалі то це я клієнт, і я мала б ставити умови.

- Я можу відмовитися від цієї справи.

- Справді можеш?

- Можу, але не відмовлюся.

Святослав підсунув Еріці каву, яка встигла охолонути. Але навіть в прохолодний осінній день в такому місці кава здавалася теплою. Еріка вхопила рожевий зефір та надкусила шматочок.

- Сто років не їла зефіру.

- Еріко, - примружився Святослав, - чому ти вийшла заміж за Максима?

- Через домовленість, - сказала правду Еріка.

- Яку? У вас же не були фіктивні стосунки?

Еріка усміхнулася, але це не була щира та весела усмішка. Такою усмішкою вона намагалася приховати гіркоту, яку видавали очі.

- Він не хотів фіктивних стосунків. Для чого вони йому? Яка з мене користь у фіктивних стосунках? А так хоч можна було…

Еріка глибоко вдихнула та замовкла, тоді знову надпила гіркої кави та швидко перевела погляд на краєвид.

- Яка домовленість?

- Це не має жодного відношення до його брата, - заговорила різко Еріка та знову зустрілася з ним поглядом, - ти питав, чи кохав він мене? Ні, не кохав. Чи кохала я? Ні. Це була домовленість.

- Гроші, - швидко бовкнув Святослав, - хотіла кращого життя?

- Гроші, - підтвердила вона його здогад, але нічого конкретного не розповіла.

- Еріко, як помер Максим?

- Автокатастрофа.

Еріка пам’ятала той день не зовсім чітко. Тому зараз могла розповісти все те, що почула від поліції.

- Нещасний випадок?

- Так мені сказали. Я не знаю, - вона підвелася та підійшла до скляного поруччя. Святослав тихо йшов за нею. Водночас не тиснув, але й не дозволяв дати задню, - я розуміла, що в такого, як Максим, мало б бути багато ворогів. Але не питай мене про них, - Еріка через плече повернула голову до Свята, - я нічого не знаю. Максим вважав, що моя гарненька голівонька має забиватися тільки дамськими дурницями.