Глава 6. Майже дівич-вечір

- Що в суботу робитимеш? – спитала Ірина Федорівна, готуючи сніданок.

Міланка вмостилася на своє улюблене крісло та жадібно їла млинці з повидлом. Еріка встигла її одягнути та заплести світлі кучері у дві тугі косички. Сама стовбичила біля кавоварки та готувала ароматний напій.

- А що в суботу? – спитала, позіхнувши.

- Знущаєшся? – Ірина вигнула скептично брову та відволіклася від яєчні на доньку.

- Не роблю з цього великої події.

- Коли це ти встигла так постаріти?

Ірина прибрала з плити яєчню, а Еріка інтуїтивно торкнулася долонею обличчя. Прощупала біля очей, тоді провела подушечками пальців по лобу, шукаючи ознаки старості.

- Чого це я стара?

- Бо мені було б соромно, якби я у твоєму віці не святкувала свій день народження. Бодай з подругою.

- Не пригадую, щоб ти колись свій святкувала.

- Не пригадуєш, бо не знаєш, - хитро усміхнулася жінка, - я завжди знаходила час.

- Знову виганяєш?

- Ні, - твердо мотнула головою Ірина, - просто Оля вже забронювала для вас обох столик. Випадково вчора мені проговорилася.

- Угу, - пробурмотіла Еріка, надпиваючи каву, - випадково. Так я і повірила. Взагалі то я хотіла з вами побути.

- З нами в неділю святкуватимеш. А ми з Міланкою торт спечемо. Правда, сонечко?

- Так! – вигукнула дівчинка, відірвавшись від поїдання млинців, - я спечу.

- От бачиш? – знизала плечима Ірина Федорівна.

Еріка примружилася, але промовчала. Її мати добре знала усі важелі впливу на доньку та вправно ними керувала. Вона розуміла, що не потрібно просити, чи спонукати до чогось. Аби Еріка погодилася на щось, то потрібно наводити вагомі аргументи. Заброньований столик, готовність Олі до святкування – все це разом ставило Еріку перед фактом й не дозволяло дати задню. Ірина Федорівна не прагнула «здихатися» доньки, чи вдало видати заміж. Вона хотіла, щоб Еріка трохи розслабилася та згадала, як це бути слабкою жінкою. 

Дні до суботи промайнули швидко. За рутинними справами Еріка зовсім забула про дзвінок «родича» та й він більше не нагадував про себе. В суботу зранку зателефонувала Оля. Вона настільки раділа, що разом з Ерікою мають можливість відпочити удвох, що Еріка не могла відмовитися. Міланка поралася на кухні разом з Іриною Федорівною і, коли бабуся насипала цілу миску борошна, занурила туди маленькі ручки та засяяла від щастя.

- А як же Андрій? – спитала Еріка, коли дівчата опинилися біля нічного клубу.

- Благословив мене.

- Це як? – вигнула скептично брови Еріка.

- Нам варто інколи відпочивати нарізно. Сказав, що піде кудись зі Святом.

Оля одягнула шкіряні брюки й таку ж куртку. Доповнила образ високими підборами та стильними шкіряними рукавичками. Вона нагадувала жінку-кішку, за якою постійно хотілося спостерігати. Еріка одягнула чорну сукню до колін, яка повторювала вигини фігури. Зверху накинула пальто. Замість підборів взула ботфорти на низькій платформі. Між дівчатами відчувався справжній контраст, але, як відомо, протилежності притягуються.

Вони зайшли всередину та прошмигнули до свого столика. Це не був гамірний нічний клуб. Але саме цим він і подобався дівчатам, бо не потрібно перекрикувати надто гучну музику та пропихатися крізь натовп. У закладі переважали темно-сині відтінки, які розслабляли очі. По периметру стін розташувалися різні за розміром столи. Оля відшукала їхній, який розрахований на двох осіб. Еріка мусила визнати, що їй потрібна інколи ця вилазка. Бо атмосфера навкруги підіймала настрій, весела розмова з подругою змушувала усміхатися, терпке вино п’янило, а ритмічна музика занурювала у свій темп та змушувала підтанцьовувати, не встаючи з крісла.

- Який все ж таки світ тісний, - округлила очі Оля, дивлячись на сусідній столик.

Еріка повернулася та здивувалася не менше від подруги. Бо там сидів Андрій та Святослав. Якби не безглузда ситуація зі Святославом на відділені пошти, то подумала б, що справді переслідує її. А як інакше? У такому великому місті постійно натрапляти на нього. Святослав помітив погляд Еріки та підморгнув їй у відповідь.

- Ти ж казала благословив, - звернулася Еріка до Олі.

- Побажав гарно погуляти навіть.

Через хвилину Андрій стояв біля їхнього стола та виглядав також здивованим.

- Тільки не кажи, що з усіх закладів міста ти випадково обрав цей, - суворо пробубніла Оля.

- Як і ти, - Андрій дивився з-під лоба та нагадував підлітка, батьки якого повернулися завчасно і зіпсували всі веселощі. – Ти ж знаєш, що це мій улюблений заклад.

- Як і мій.

- Ще посваріться через це, - втрутилася Еріка та закотила очі.

Святослав також підійшов. Спочатку привітався, а тоді запросив дівчат сісти разом з ними. Еріка не горіла великим бажанням знову бачити цього грубіяна, а тим паче біля нього сидіти. Але десь в глибині душі не могла відмовити.

- Ходімо? – мовив Святослав їй біля вуха, поки Андрій з Олею «воркували».