Глава 3. Знайомий голос

- Чому ти збрехала? – спитав Святослав, як тільки вони опинилися на подвір’ї удвох.

- Тобто?

Еріка підійшла до свого автомобіля, витягнула ключі та вимкнула сигналізацію. Святослав увесь цей час крокував поруч та не спішив відганяти свою машину, яка дійсно заблокувала червоний кросовер.

- Про заміжжя.

- Шукав про мене інформацію? – щиро усміхнулася Еріка.

- Люблю питати прямо те, що цікавить.

- А сам, як гадаєш?

Еріка повільно відчинила дверцята та сіла на місце водія. Після цього завела двигун та продовжувала запитально дивитися на свого співрозмовника.

- Ніколи не намагався зрозуміти жінок, а тим паче їхню логіку.

- О, - протягнула вона, - то ти ще той скептик?

- Ти завжди ухиляєшся від відповіді?

Еріка хотіла зачинити дверцята в нього перед носом, але Святослав затримав рукою дверцята. Вона потягнула знову, але він все одно не дав цього зробити.

- А ти завжди такий надокучливий?

- Хіба жінки не люблять наполегливих? – Святослав нахилився та скоротив між ними відстань. Еріка настільки втиснулася у сидіння, наче воно могло врятувати її.

- В тебе хибне уявлення, - вона виставила руку вперед та вперлася долонею йому в груди, - зберігай дистанцію.

Святослав підняв один кутик губ вгору та відступив на крок. Після цього підняв руки вгору. Еріка скористалася цим і швидко зачинила дверцята. Тоді опустила скло та швидко заговорила:

- Якщо жінка впевнено говорить про те, що заміжня, хоча це не так, а на додачу демонструє обручку, то це означає лише одне.

- І що ж?

- Що вона хоче обрубати надокучливі залицяння.

- Обрубати? – хмикнув Свят, - ось так різко та безповоротно? – Еріка кивнула, - і не пожалкуєш?

- Ніколи. То ти від’їдеш?

- Тільки після того, як пообіцяєш зустрітися зі мною.

- Я ніколи не обіцяю того, чого не можу виконати. Віджени машину, бо я пішки піду.

Еріка більше не усміхалася. Її переповнював адреналін від незапланованої перепалки. Водночас цей чоловік викликав повагу, бо, попри її категоричність, все одно добивався свого. Але разом з тим бісило, що він уміло проникав у її особистий простір, вакуум, який сама ж вибудувала. Це було незвично. А те, що незвично, ми завжди сприймаємо з насторогою.

- Гаразд, - мовив Святослав, - сьогоднішній раунд твій.

Він ступив у напрямку своєї машини, але Еріка викрикнула йому вслід:

- Не раунд, а загалом перемога. Бо ми більше не зустрінемося.

- Ти справді так думаєш? – оглянувся наостанок Святослав.

Він не чекав відповіді й Еріка поринула в ступор. Його самовпевненість водночас бісила та манила до себе. Святослав від’їхав і вона змогла безперешкодно покинути двір Олі та Андрія. Еріка приїхала додому близько дев’ятої години вечора. Її мати скупала Мілану й синьоока білявка чемно лежала у своєму ліжечку.

- Ти приїхала! – вигукнула вона радісно та кинулася до Еріки.

Еріка міцно пригорнула малечу до себе, а тоді розцілувала обличчя, голівку, ручки. Мілана голосно сміялася, оскільки боялася лоскоту. Еріка не припиняла свої тортури декілька хвилин, а потім знесилено разом з донькою гепнулася на її ліжечко.

- Як я могла не приїхати? Я ж не могла пропустити розповідь про те, як сьогодні минув твій день в садку.

Мілана усміхнулася, демонструючи спокусливу ямочку на щічці, вдала діловитість та розпочала:

- Сьогодні я гралася з Ростиком.

- Справді? – вигнула брови Еріка, - а як же Захар? Я думала, він на першому місці.

- Ростик сказав, що купить мені шоколадку, - знизала плечима маленька принцеса. На додачу ще й гучно видихнула, немов саме ця шоколадка позбавила її вибору.

- Так, це вагомий аргумент, - вдала серйозний вигляд Еріка.

- Але, мамо, хлопці всі нечемні. І Ростик, і Захар, і Ромчик.

- Як же рано ти це зрозуміла, - зітхнула Еріка.

Вона обійняла Міланку, а тоді сіла поруч з її ліжком. За традицією дівчинка вручила Еріці книжку з казками та обрала картинку, яка їй найбільше сподобалася. Сказати, що Еріка обожнювала свою чотирирічну доньку, не сказати нічого. В ній вона бачила сенс свого життя. Задля неї кожного дня прокидалася і прагнула стати кращою. Вона хотіла дати доньці все й навіть більше. Жадала, щоб Міланка гордилася матір’ю. Вона прочитала сторінку казки про колобка й почула солодке сопіння малечі. Еріка поклала книгу, поцілувала Міланку та пішла на кухню, де сиділа її мати.

- Рано ти, - мовила жінка.

- Нормально, навіть десерт вже подали.

- Ти зрозуміла, про що я. – Ірина Федорівна відірвала погляд від журналу, який листала та блиснула зеленими очиськами на доньку.

- От скажи, - Еріка втомлено сперлася на долоню підборіддям та зосередилася на матері, - тобі зі мною погано?