Розділ третій, у якому Хоробрий Заєць пробує вчитись заново

Цього разу його запросили вже не палацу Вождя. Він сидів у невеликій приймальні офісного приміщення недалеко від Осінньої галявини. Нічого особливого. Офіс не великий, але і не малий. Середній. Заствлений стандартними меблями. Обвішаний стандартними картинами, реалістичними. Жодного модерну чи, боронь Боже, оголеною натури. Пейзажі. І теж якісь «ніякі». Наче кольорові, але якісь невиразні. Секретарка у приймальні з середньою фігурою, середнього зросту. Симпатична, але не красуня. Заєць вловив себе на думці, що ніяк не може згадати її зовнішності. Поки дивиться на неї, все добре, все звичне. Як щойно відвернеться – обриси олениці починають вивітрюватись з памяті, як би ти за  них не чіплявся.

• Пане Хоробрий. Заходьте, будь-ласка.

У приймальні окрім нього сиділи ще троє звірів. Молодий худий лось в погонах майора Збройних сил Узлісся. Підтягнутий, трохи посивілий Кіт у дорогому, але скажено пожмакареному костюмі. І невиразна Видра, чи то в плащі, чи в пальті, у капелюці чи в береті. Усі вони вже були у приймальні, коли Заєць переступив поріг. І за ті хвилини, поки чекали аудієнції, не виявляли жодних емоцій чи занепокоєння. Ніяк не відреагували і на запрошення Зайця, який останнім приєднався до мовчазної черги. Це вам не курник біля продуктового магазину!

В невеликому офісі колишній літописець був вже вшосте. Шість днів. Шість матеріалів. Шість візитів.

Найважче було з першим матеріалів, про вступ до НАТО. Хоробрий Заєць ледве вклався у строки. Добре, що у записці було досить обтічне формулювання «до вечора». Як він пізніше зрозумів – зумисне. Комбінація суворого наказу з розмитими часовими рамками.

Особливу проблему склав матеріал «за». Він переписував його чотири рази. Все аргументи здавались непереконливими. І чим далі Заєць вивчав тему – тим більше сумнівався. Статистика говорила, що народ Узлісся категоричною0 більшістю «проти» будь-яких союзів. Окрім дружби з «братініми народами» колишнього Роздолу. Пропаганда СРСР продовжувала працювати.

І як таких можна переконати? Які аргументи шукати?

Врешті, літописець викинув з матеріалу статистику, написав обтічні, імпотентні висновки – і запакував конверт з матеріалами. Нехай буде, як буде! Він старався. Не підійде – то так навіть краще! Так було б навіть дуже добре!

На простоту офісу вперше навіть уваги не звернув. Його вперше у житті запросили до чийогось кабінету одразу після доповіді секретарки!! Пропустили попереду величезної черги, учасники якої терпеливо чекали на запрошення!

Ніяково, мало не навшпиньки, Заєць йшов до невеликих, сірих дверей і чекав відчути спиною гнівні погляди. Але нічого цього не було. Ні заздрості, ні нетерпіння, ні гніву. Усі візитери байдуже займались власними справами чи незворушно дивились поперед себе. І від цього могильного спокою літописцю стало лише гірше.

Морок ввічливо запросив Зайця сісти на м’якенький пеньок перед собою. Довго листав берестини з його матеріалами. Кілька разів щось підкреслив кігтем. Раз щось занотував на полях.

• Чому ви не використали у другому матеріалі статистику? У першому вона є. І напрошується далі.

Досвідчений Хоробрий вже мав для себе виправдання. Чого вже, а цьому у державній літописні він навчився добре.

• Уся доступна статистика говорила на користь аргументів «проти». Використання її зашкодило б позиції «за».

Жоден мускул на морді гієни не ворухнувся. Але якось інтуїтивно Зайцеві здалося, що господар кабінету над ним сміється. Навіть нее сміється – регоче. Заливисто, зі схлипуваннями і сльозами.

• Ви пам’ятаєте, що на словах вам передав кур’єр?
• Щось про фактаж… Що він не важливий… І що важлива форма, а не зміст…Якось так…
• Якось чи саме так?

Заєць напружив пам'ять. От бісова личина! Все ота хвойда руда! От тобі і халепа – відволікся на мить від її слів! А про них тепер запитують! Хай би йому…!

Морок ледь вловимим порухом нахилився вперед. Його темні очі яскраво зблиснули жовтим.

• Запам’ятовуємо перший урок. З першого разу. У нашій школі повторень не буває. На другий рік не залишаємо. Ніколи і ніщо не може змусити тебе сприймати інформацію емоціями. У борделі з бабами. На відпочинку з дітьми. На роботі. Вдома. У кризі і у спокої. Вся інформація має проходити черз твій розум, а не через переживання. Тебе всередині всього розриває – закрий вуха. Краще попросити повторити, ніж неправильно зрозуміти.

Гієна замовк, пильно спостерігаючи реакцію свого візаві на несподіваний поворот розмови. Заєць перелякався до смерті, але зовні тримався мужньо. Можна було продовжувати. Тепер пояснення.

• Пані Моторній був даний єдиний наказ. Вивести тебе зі стану рівноваги. З цим вона чудово справилась. Через ненависть до своєї колишньої учениці ти не вловив найголовнішого нюансу завдання. А у твоїй роботі немає нічого гіршого за викривлення інформації. Не маючи її точних формулювань, неможливо її осягнути. І як наслідок – неможливо її вірно інтерпретувати. «Наказано завершити роботу до вечора. Фактичної строгості можна не дотримуватись. Важлива концепція подачі». Таким було усне послання?

Тепер, коли Морок промовив ці слова, вони затанцювали перед очима Зайца. Ось же він, зелений, молодий листочок. На ньому кожну рисочку видно! Як таке можна було забути? Аж соромно.

• Послання було саме таким.
• Тоді запитання: ви розумієте різницю між формулюванням «факти неважливі» і «можна недотримуватись фактичної строгості»?

Та літописець уже сам все зрозумів, і картав себе останніми словами. Дурень! Остолоп! Гузно перелякане! Ну як факти можуть бути неважливими?! Без них же будь-який матеріал розвалиться! І треба ж було таке ляпнути!!!

Гієна далі пильно спостерігав за еволюціями співбесідниками. І неначе чекав запитань.

• Та заждіть. Як же можна не дотримуватись фактичної строгості? Що це за визначення таке дурне «фактична строгість»?!