Розділ другий, у якому Пугач Перший відкриває козирі

Він йшов по величезному дуплі Канцелярії. Духмяна ромашка, якою була всипана підлога, шелестіла під його лапами. Кожному в Узліссі було відомо, що Пугач Перший любить запах польових квітів. Тому звірі збирали щодня у страшних кількостях. Злі язики подейкували, що любов до цих духмяних ароматів у лідера Узлісся носить не лише естетичний, а скоріше романтично-прикладний характер. Та будь-яка здорова звірина відмітала ці чутки з порога. Ну на які статеві пригоди може годитись вже старенький, постійно переляканий пугач, з облізлим гузном?

• На розмову відведено п'ятнадцять хвилин. Вельмишановний Пугач Перший може цей час продовжити, ви цей час затягувати не можете.

Хоробрий Заєць випірнув зі своїх глибоких роздумів, і навіть трошки підскочив від повернення до реальності. Висока і струнка Сарна, навіть оком не змигнувши, продовжила попередній інструктаж.

• Ви сядете на пеньок, який вам вкаже сам вельмишановний Пугач Перший. Без його запрошення не вставати і не ходити. Лапи під стіл не ховати, тримати на столі. Запитання ставити у межах відведеного час, лише тоді, коли вам дозволить вельмишановний Пугач Перший. Як щойно вельмишановний Пугач Перший з вами попрощаєтесь, прощаєтесь у відповідь і виходите так само, як і зайшли. І найголовніше – про інструктаж, який ви щойно пройшли, не повинен знати ніхто. Особливо - вельмишановний Пугач Перший. Розголошення цієї інформації та будь-якого, навіть найменшого, епізоду розмови з вельмишановним Пугачем Першим, прирівнюється до зради Узлісся і тягне за собою відповідальність згідно усталених законом.

Добру половину цієї словесної зливи Заєць пропустив мимо здоровенних вух, хоч і усіма силами намагався уважно слухати. Зрозуміти сказане йому заважав усе той же страх, який поштовхами крові бився у його голові і туманив свідомість. Перепитувати і уточнювати чомусь було незручно. Хоробрий боягузливо не бажав виявити свою неуважність, згубну для літописця. Тому він мовчки вишкрябав лапою підпис на шматкові берести, який йому під носа підсунула Сарна зі словами «якщо все зрозуміло – підпишіть це».

Вони зупинились перед величезними дубовими дверима. Заєць усім своїм страхом відчув чорну хвилю, якою пашіли ці шматки дерева. «З таким впливом я не прожив би і дня! Аж плакати хочеться від розпачу!» Заєць крадькома озирнувся, чи ніхто не бачить – і прикусив собі язика. Від болю сльози навернулись на очі. Але стало трохи простіше думати під темним тиском.

Сарна-документопис за столом у передпокої, як краплі води ідентична з провідницею Зайця, підняла мотузкофонну шкаралупу і щось у неї проговорила тихим, але глибоким голосом. Дубові двері відчинились, і Сарна-провідник рішучим рухом заштовхнула Зайця у темряву проходу.

Пугач Перший сидів на пенькові з розкішною, різьбленою спинкою і м’якенькими подушечками з моху. Він карикатурно відрізнявся від власних фото у шкільних підручних і на плакатах, якими було завішано кожен кут Узлісся. Вперше за все своє життя Заєць побачив піднебесного лідера близько. І ледве втримав розчарування. Перед ним був старий, змучений птах, який усіма силами намагався показувати енергійність і життєздатність. Та на близькому знайомстві з вождем Узлісся сюрпризи не закінчились.

У кімнаті була ще одна особина. За спинкою м’якого крісла стояла гієна. Звичайнісінька і непримітна. Таких на перелісках і галявинах Узлісся – мільйони. Єдина примітна особливість – гієна не посміхалась, як зазвичай роблять її одноплемінники.

Пам’ятуючи лише настанову «пройшов і сів, куди скажуть», Заєць чекав на якийсь знак від Пугача. А той розглядав свого гостя банькуватими очима. Пауза затягувалась. У животі Хороброго холонуло все більше.

• Дорогий друже, пане Хоробрий. Щиро прошу приєднатись до нашого товариства.

Вождь недбало махнув крилом у бік пенька на протилежному краю столу. Заєць, глушачи гіркою слиною полегшенне зітхання, пройшов і сів на вказане місце. Біль відчув одразу. Не надто гострий, але дошкульний. У п’яту точку увіп’ялось щось гостре. Хоробрий зібрав усю витримку серця – і всидів під прискіпливими поглядами. Гієна скептично підняла брову, ледь ощірила праве ікло.

• Для нас дуже велика честь, приймати у себе такого відомого літописця. Ми давно за вами спостерігаємо, бачимо ваш творчий розквіт і досягнення у підтримці розбудови нашого дорогого Узлісся.

«Ось воно! Почалося!» Серце затіпалося у грудях так часто, що Заєць перестав розрізняти окремі удари. Але дивним чином страх додав відчайдушної ясності його думкам. У голові стрімко нанизувались разки горобинового намиста можливих розгалужень діалогу з піднебесним вождем. Пугач окинув його ще одним прискіпливим поглядом.

• Та виявилось, що ви не просто літописець – ви ще й талановитий педагог. Навіть через нашу освітню систему нам не вдається доступно доносити основи сучасної журналістики так, як це вдається вам. Сьогоднішній прес-підхід у парламенті – яскраве тому підтвердження.

Приблизно такого Заєць і очікував. І все ж не зміг стримати дрібного тремтіння лап, які лежали на білому камені. «От хвойдище малолітнє! Кудись уже влізло! От так і роби добро звірям!» А перед очима Хороброго проскакували деталі ранішньої розмови. Лукава, тепер – гидка і підлабузницька – посмішка. Запопадливі запитання. Лопатохвостий свідок, який легко підтвердить усі сказані слова. «Але як? Як я помилився?! Завжди ж спрацьовувала гра на жадібності!» Воістину, хто грає у великі ігри, підривається на банальних дрібницях.

Пугач, а ще більше – гієна, пильно спостерігали за терзаннями свого вухатого візаві. Вождь Узлісся примружив одне око.

• Я бачу, ми добре зрозуміли одне одного. Так, ваша практикантка наробила сьогодні чимало шуму. Питань немає – дівчинка здібна, розумна, хитра, хоробра. І симпатична. Ми теж її ведемо з самої школи. І сьогодні «прихлопнули». Її батькам повідомлено, що дівчинку відправили на престижну практику у зарічну литописню. Вони від щастя мало не здуріли і не ставили зайвих запитань. Тим часом ваша практикантка вже багато чого наговорила. У тому числі – і про вас. Більшість інформації, звичайно, неправда. Але неправда така щира і покаянна, що в ній важко засумніватись.