Розділ перший, у якому Хоробрий Заєць лякається

Хоробрий Заєць був боягузом. З самого народження. Він боявся практично всіх проявів життя. У дитсадку і школі не вмів себе захистити. Тому його били і ображали навіть дівчата. Коли вирішив стати літописцем і вступив до престижного інституту Узлісся, боявся не відповідати сподіванням оточення. Тому постійно комусь щось доводив. Викладачам – що може бути відповідальним і серйозним студентом. Однокашників намагався переконати, що він веселий і безтурботний хуліган. Ні одним, ні другим він не був, тому завжди доводилось, що називається, «колотити понти». А коли сидиш одразу на двох стільцях, то завжди маєш набити собі дупу. В усякому разі так повчали звірі власних дитинчат. Як і навчали батьки ще мале зайченя.

Та дуже скоро час і суспільство показали повну нежиттєздатність такого виховання у дусі звіранізму. Принциповість і чуйність тягли їхніх господарів на самісіньке дно. А багатоликість і гнучкість Зайця не лише не зважали, а допомагала йому вижити.

Навіть не так. Він жив досить добре і успішно. Оточуючі вважали його принциповим другом, розумним і щирим. На роботі він цілком заслужено носив лаври правдоруба з глибоким аналітичним інтелектом. І хоч зарплата у літописні Узлісся була невисока, зате Заєць наростив навколо себе таких друзів, які робили життя цілком пристойним навіть без жолудів.

Та найголовніше – хитрий і гнучкий літописець уславився, як великий сміливець. Він давно засвоїв три головні моральні істини, які забезпечували його виживання в Узліссі, де панували жорстокі і зубасті хижаки.

Перша. Усі дуже люблять правду і запекло за неї боряться, але у кожного вона – своя. І ти завжди виграватимеш, якщо підтримуватимеш на словах правду кожного окремо взятого звіра. Просто робити це потрібно сам на сам, без свідків. І краще – за глибокою мискою вовчих ягід. Тоді деталі обговорення губляться, залишається лише загальна приязна атмосфера. А якщо піймають на лицемірстві, завжди можна перевести на те, що був бухий.

Істина друга. Власні матеріали на незручні теми для літопису потрібно писати обтічно, загальними словами, але довгими реченнями, з якомога більшою кількістю абривіатур, технічної лексики і термінології. Головне завдання – заплутати читача у лабіринті словоблуддя. Рідко хто зі звірів перечитує речення більше двох разів. Більшість відчуває трепет і страх перед незрозумілим. І поважає авторів таких текстів, як вдумливих філософів і аналітиків. Тексти, які когось прославляють, навпаки – потрібно писати короткими реченнями, без пафосу, використовуючи яскраві образи і метафори. Та і в першому, і в другому випадку потрібна була спільна «родзинка» – читача необхідно завжди лякати до напівсмерті. 

І, нарешті, істина остання. Влада не любить пафосу і відкритих панегіриків. Натомість вона дуже потребує критики – але такої, яка має мінімальну шкоду.

• На перший погляд, це звучить як абсурд, правда?

Хоробрий Заєць окинув лукавим оком двох практикантів літописні, у якій сам працював. Юні Бобер і Лисичка заворожено дивились на свого наставника, поростулявши писки і повилуплявши очі, швидко киваючи на знак згоди. «Ще мить – і їх розірве від захвату. Щороку вони дурніше і дурніше» Зайця аж пересмикнуло від цієї думки. Він вважав себе надмайстром у питанні донесення правди до народу. І довгий час чекав, що його методики і стиль роботи отримають належне визнання у керівництва.

• А як вам така метода? Знаходиш скандальну тему, яка ще невідома суспільству, але яку неминуче вилізе на світ. Домовляєшся з усіма чиновниками, кого ця тема стосується. Вони придумують правильне обґрунтування. На найближчій прес-конференції ти ставиш «гостре» запитання – але нейтральними, простими словами. З передісторією, але не дуже довгою. Щоб навіть дебілу було зрозуміла тема, але щоб він не втратив цікавості. У жодному випадку не використовуєш звинувачення, якісь там корупції чи ще щось подібне. Наголошую – нейтрально і зрозуміло. Чиновник має що відповісти на ваше «гостре» запитання. І всі задоволені. Ви – великий і сміливий професіонал. Чиновник – спустив тему «малою кров'ю» у випадку, коли наслідки і скандали могли б бути значно гіршими.

Лисичка навіть запищало від захвату. Юний Бобер засопів і забулькав. Хоробрий Заєць так і не зміг «прочитати» цієї поведінки. Лопатохвостий практикант однаково виражав і гнів, і розчарування, і захоплення.

• Це просто геніально, пане Хоробрий! А якщо за таким самим сценарієм, «несподівано» наскочити на чиновника у коридорі? Це ж потягне навіть на літописницьке розслідування? А ще можна розказати про тему опонентам чиновника, правильно?

«Не така вже і дурна. Хитра. Ця дівчинка далеко піде. Треба за нею наглянути. На ній можна добре наваритися». І Заєць окинув Лисеня уважнішим поглядом. Дівка, як дівка. От тільки очі лукаві, і ніби насмішкувати. Досить симпатична. З хорошою фігурою. Така проб’ється.

• Молодець! Правильно мислиш! От тільки у цьому плані треба бути обережною. Усі перемовини – сам на сам. У місці, яке ти добре знаєш. Найгірше у нашій роботі – плодити собі навіть мінімальних ворогів. Критикувати треба всіх. Але слабших – нещадніше.
• А слово чесного журналіста має вищу ціну, правильно?

«Однозначно – розумниця. Треба брати». Ця думка пролетіла у голові Зайця за мить до того, як він дружньо посміхнувся юній Лисичці. З практикантами він стосунків не закручував. Не хотів «псувати товар». Особливо такий, якого вартість залежали від зовнішності і цнотливості.

• Так, добре. Досить теревенити, треба братись до роботи. Сьогодні ви отримаєте свої перші завдання. Від їх виконання буде залежати, чи втримаєтесь ви у нашій літописні. Це дуже хороший шанс показати себе – і зробити перший  крок до того, щоб  заслужити авторитетні офіційне та побутове прізвища.