Частина перша Що буває після Великого Союзу; Вступ

• Чекай-чекай. Як це – жити самостійно? Ми ж уже сімдесят років в одному Роздолі живемо! Вже вимерли усі, хто пам’ятає, як це – бути незалежним… Це ж вони шо хоч подумають! А найстрашніше – я сам не знаю, що з ними робитиму. Я ж привик до дуже простого. Анекдот – у Снігову Пустелю. На мітінг – палицями по загривку. От Придуркуватого Півня на них немає. Той умів.
• Що він умів? Мільйонні зграї звірів погнав у пустелю – і там голодом заморив. А як він ведмедів на вовків послав – а потім три дні з курника не вилазив, боявся, що йому все пір'я з гузна вискубуть. Чи й тобі не герой!

Бухий Медвідь розреготався, мружачи маленькі червоні очі. Переляканий Пугач аж остовпів. Він завжди знав, що Дивакуватий Борсук без належної шани ставився і до Смердючого Пуголовка, до його вірного учня, Придуркуватого Півня, і до інших вождів народу Союзу Рідного Сяючого Роздолу. Але така невдячність просто вражала пана Переляканого до глибини його відданої душі!

• Як ти можеш таке говорити?! Наш коханий, безсмертний вождь, камрад Придуркуватий, живе у століттях і ці всі роки захищає наш єдиний народ від Зарічних та Заокеанських Чудовиськ, які сплять і бачать, як би нас захопити!
• Так пусть сєбє пріходят, ети чудовіща! Я бил в Заречном Загоне. Между прочим, с табой і бил, Пугач. Правда, із того путешевствія мало чево помню. Но волчіє ягади у них там – золата. Нашим до таких далеко. А вот жрать іх там не умеют. Вот ми іх ягадамі перекормім – і вломім…

Далі Бухий Медвідь висловився такими словами, яких не знав навіть Дивакуватий Борсук, що народився у досить інтелігентній, начитаній родині. При цьому косолапий придуркувато гиготів і плювався слинявим ротом. Зливу слини змогла переключити на себе лише фігуриста олениця у кокошнику і червоному сарафані, яка піднесла на таці мисочку лискучих вовчих ягід. Медвідь уперся мордою в мисочку, жадібно поглинаючи її вміст, хрюкаючи і причмокуючи. Погляд його правого ока одразу схрестився з поглядом лівого, і вождь Бухий забелькотів щось незрозуміле. Та хихотіти не припинив. «Мабуть, на старі дріжджі добре лягло. І як ці придурки на Болоті терплять над собою такого відморозка?» Цю думку Дивакуватий Борсук, за звичкою, загасив у своїй голові. Він вважав себе хитрим і досвідченим, був переконаний, що зможе обманути своїх гостей.

«Врешті, залишається лише Переляканий Пугач. Але це чудо ніколи не наважиться на якісь серйозні кроки. Все своє нікчемне життя прожив біля корита і не буде ризикувати своїм дуплом. Одне слово – Переляканий. А Узлісся за нього теж стане таким, як він – нерішучим і переляканим. Бухий, звичайно, непередбачуваний і стрьомний, коли у нього біла гарячка. Але це і добре – срамитиметься на увесь звіриний світ. І Болото за ним переп’ється. А для нашого Баговиння це і на краще».

Так Борсук комбінував у своїй хитрій голові, незворушно позираючи на те, як Переляканий Пугач нажахано вибалушує свої і без того банькаті очі, а Бухий Медвідь непевними рухами намагається ухопити за поділ сарафану оленицю. Олениця звабливо хихотіла і не дуже пручалась.

• Дорогі камради. За вашими просторікуваннями остаточно загубилась головна мета нашого зібрання. Візьму на себе сміливість – і нагадаю її. Очевидно, що Лисий Черепах веде Роздол до повного цугундера. Порядку ноль. Звірі біснуються. Боротьба з вживанням вовчих ягід перетворилась на дебільний цирк, у результаті якого виросло споживання дурману і чортополоху, від яких звірі мруть, як мухи. Та найголовніше – народ вже не вірить Конкретним Пацанам, не вірить їхнім гаслам і їхнім обіцянкам. Знаєте, як нас зараз називають у народі? Когути Присмалені…
• Патаму, што ягади народу жрать запретілі! Ета била ашибка. Я всегда гаваріл – бухой народ будет веселітся, а єсли и дереться, то только между сабой. Бухіє мітінгі – ета же проста прелесть! Гармошкі, балалайкі, частушки, радостний смех, весьолиє дракі – чуда, как харашо!

Медвідь знову пустив слину і скупу звірину сльозу розчулення. Борсук пхикнув і саркастично подивився на «друга» з Боліт.

• А якщо ця «чудєсная талпа» почне все крушити навколо себе у п’яному угарі?
• Так ета же ісчьо лучше! Тагда факт на всьо ліцо – боремся с хуліганамі, а не с народом. Тагда я випускаю шакалов с тамбовскіх балот – і летят одні рожкі, да ножкі. І главноє – нікто не может упрекнуть в падавленіі свабоди, равенства і братства.

Медвідь голосно заржав пробуханим басом. Потім хитро скосив правим, тверезішим оком.

• Я вам скажу, друзя, больше. У меня в толпе на всех мітінгах всегда есть своі, настояшчіє звері. А в ближайших кустах – залежи волчіх ягод под охраной шакалов, перекрашених в обичних алкашей. Как только зверособраніє опасно переходіт в желаніє ідті, біть морди вождям, «наши» сразу же заманівають десяток зверей, лучше помоложе, в кусти – і там ягодамі угощают, і дешовим димом із полині. Пару нужних замечаній, намьоков і скабрезних анекдотов – і через час половіна мітінгуючих уже дерутся между собой, і думать забивают о нас.

«Непогана думка. Треба взяти на озброєння те, про що белькоче цей алкаш». І Пугач перелякано роззирнувся, як робив завжди, коли боявся, що його друзі вже володіють якимись методами читати звірині думки. Та і цього разу, здається, пронесло. Хоча, хто їх знає, цих професійних брехунів?! Медвідь постійно бухий, і неможливо визначити, говорить він правду чи колотить гімно. Борсук же за дивакуватістю явно приховує якісь свої плани. За ним треба постійно наглядати. Он він знову намагається щось сказати.

• Ми ще поговоримо з вами, камради, про методи задурманення звірів, обміняємось досвідом. Та спершу давайте поставимо крапку у важливішому питанні. То як – ми ділимо Розділ на окремі території?