Просто друзі

На всю кімнату лунає годинник, рукою тянусь до телефона, який порушує мій сон. Вимикаю і повертаюся на лівий бік, ще більше накриваюсь теплою ковдрою й заплющую очі. 

- Подруго, прокидайся, - лунає голос Назара, який лежить поряд зі мною у одному ліжку.

- Не хочу, - бормочу собі під ніс, повертаюся на інший бік.

- Прокидайся, нам ще на пари їхати автобусом, - стягує з дівчини ковдру.

- Сам їдь, - тримаю вже міцно білосніжну накидку, ногами штовхаю юнака, щоб він не забрав моє цінне. 

- Без тебе ніяк не можу, любов моя, - й сильним рухом скидає покривало. 

- Віддай, - проте, не виходить забрати з міцної чоловічої хватки. - Будь ласка, - сідаю й розплющую очі й дивимося одне на одного, - віддай. Хочу спати, не хочу пар.

- Потрібно вставати, - обличчя друга, теж, виглядає сонним. Ми просто друзі, але спимо на одному розкладному дивані, деколи буває, що переходимо межі й обнімаємося уві сні. Але не пара, лише друзі чесно. - У нас сьогодні модуль, тому піднімай свою красиву дупцю, а ні, то я перший піду в душ.

- Ні, я, - швидко піднімаюсь з дивану, витягую з шкафу чисті речі й мчуся до ванної кімнати.

Назар може довго застрягнути у душі, коли час не піджимає, тому краще, коли я спочатку, а потім він. Друг тим часом може готувати нам обом сніданок. Не погано, коли хлопець може готувати. Його майбутній дівчині дуже пощастить мати такого коханого як він. Після душу, ми разом поснідали, потім я почала робити собі макіяж, а юнак швидко у душ й одягатися. Далі разом пішли в університет на пари.

Чудово здали модуль й вирішили піти в кафе відсвяткувати таку радісну подію. Замовила собі каву й невеликий шматок торта з бананом, друг каву й салат. Сидимо, говоримо, їмо. І тут у хлопця залунав телефон. Він відставив виделку, дістав з карману джинсів смартфон. Глянувши на екран, його обличчя стало серйозним і підняв слухавку. 

- Доброго дня, - привітався друг. - Як таке можливо? У нас є договір. Так, так я розумію. Але ж ви й мене зрозумійте, де нам зараз жити? Куди підемо? Справді, добре. Ми згодні, - й вимкнув слухавку. 

- Що трапилося? - дивимося одне одному серйозними поглядами.

- Ми переїжджаємо, - спокійним голосом відповідає на моє питання й допиває свій напій.

- Тобто? - не можу зрозуміти, що відбувається.

- Господиня будинку терміново повертається жити в свою квартиру з чоловіком, у них трапилося непередбачувана ситуація, тому нас попросили виїхати звідти. 

- Ми заплатили на два місяці вперед як вони просили, а тепер вони виселяють нас. Так, не можна. Нікуди ми не поїдемо, хай самі шукають собі житло, - обурююсь й спираюсь на спинку стільця. 

- Вони запропонували нам варіант пожити у їхній іншій квартирі, де є дві кімнати. Платити вже нічого не будемо, проте нам прийдеться до університету добиратися на трамваї. 

- Ні, я не згодна. Ні за що. Хай вони туди й їдуть, й живуть. 

- У нас немає вибору, - зітхає співбесідник. - Доїдай, тоді поїдемо збирати речі, сьогодні будемо ночувати вже у новому домі. 

Отак, ми опинилися на двокімнатній квартирі. Речі перевезли, та багато їх не було. Все таки студенти не вимогливі. Та, й на цьому сюрпризи не закінчилися. Виявляється, я з другом будемо жити знову в одній кімнаті, так як в іншій вже проживає ще один співмешканець. Поки розкладали речі й приготували стіл вже не для двох, а для трьох персон. І чекали на нашого нового сусіда чи сусідку. Навіть, не знаємо стать цієї людини.

- Добрий вечір, - вітається молодий хлопець, який зайшов на кухню, де вже був накритий стіл.

Високий, брюнет з зеленими очима. У руках тримає два букета квітів з червоними трояндами. І дивитися, що він трохи не такого очікував.

- Добрий вечір, - підходить до нього ближче, - мене звати Назар, а тебе? 

- Марк, приємно познайомитися, - пожимають одне одному руки. 

- А, це моя подруга Тея. 

- Приємно познайомитися, - підходжу до нового знайомого ближче.

- Це тобі, - вручив букет квітів. - А інший тобі, - посміхається й дає в руки другу букет.

- Дякую, - промовила й сама сміюся із цієї всієї ситуації. 

Ось так ми познайомилися. Марка дуже здивувало, що я з Назаром спимо разом на одному ліжку, хоча ми лише просто друзі. На старій квартирі не було іншого варіанту, окрім старого дивану. Новий знайомий запропонував, щоб друг жив з ним у одній кімнаті та він відмовився. Та, я дуже вже звикла спати поряд із ним, у душі була рада, що Назар не погодився. 

Минув місяць нашого спільного життя втрьох. Хлопці здружились, а мені почав подобатися Марк не тільки як друг, а щось більше. Вигляд сильно не подаю.

- Тея, у тебе через два дні день народження, як плануєш святкувати? - запитує Марк, коли вдвох сиділи на кухні.

- Не знаю, може підемо разом у якесь кафе й так відсвяткуємо, - відказую й попиваю теплий чай.

- Це ж буде тобі двадцять, треба якось веселіше, - бадьорим голосом говорить й їсть печиво.

- Побачимо, - задумавшись, випадково вилила на себе напій, добре, що він не гарячий й нікуди спішити йти, теж, не потрібно. - Ну, я як завжди.

- Обережно, - бере кухонного рушника у свої руки, підходить до мене ближче й починає протирати мої штани, де вже виднілася коричнева пляма. 

- Не потрібно, - кладу долоню на чоловічу, він припиняє. - Йду переодягнусь, - та рука сусіда досі на моєму тілі.

- Тея, - дивиться прямо в очі, - ти красуня, - посміхається й нервується. - Коли побачив тебе відразу, зрозумів, яка ти вродлива. Ти мені подобаєшся, станеш моєю дівчиною? 

- Так, я.. я… я буду твоєю дівчиною. Ти, теж, мені подобаєшся, - й наші вуста зустрілися у ніжному поцілунку. 

Мій перший поцілунок. Такі прекрасні й незвідані почуття охоплюють душу. Давно хотіла відчути, який на смак поцілунок у губи з людиною, яка тобі подобається. Обіймаймося. 

- Привіт, - заходить до нас на кухню  Назар й бачить новоутворену парочку. - Ем, а що тут відбувається?