Розділ 9

Розділ 9

Прокидаюся від того, що мене щось лоскоче по обличчю. Відкриваю очі і зустрічаюся поглядом з коханими очима свого чоловіка Тимура.

-Привіт, сонце. Пора вставати.- кажевін мене цілуючи та даруючи квітку, якою щойно мене лоскотав.

-Але ж сьогодні вихідний. Я хочу відпочити.- кажу я вкриваючись ковдрою.

-Давай, я багато запланував на наш єдиний спільний вихідний за місяць.- каже чоловік та намагається мене розбудити поцілунками.

Завершується все тим, що я затягую його до ліжка і не відпускаю. Насолодившись часом одне з одним ми лежимо і Тимур починає таку розмову:

-Я дуже люблю дітей і дуже хочу, щоб у нас була така ж гарна та мудра дівчинка, як і ти.- каже Тимур міцно тримаючи мене в своїх обіймах.

-Я теж цього хочу. Тому й записала нас до лікаря, що ми з тобою змогли пройти повне обстеження.- кажу я.

-Це ти добре придумала. – каже Тимур цілуючи мене в маківку.

-Що там у Павла з Настею?- питаю я.

-Він хоче зробити їй пропозицію. Вони ж разом вже не перший рік. Він сказав, що не уявляє свого життя без неї. Ти ж знаєш, що він спеціально брав підробіток у нашій фірмі, щоб заробити на весілля та ремонт в їх майбутній  квартирі.- каже Тимур.

-Так, я знаю. Я дуже за них рада. І не вірю, що ми вже з тобою два роки, як одружені.- кажу я, дивлячись на сімейне фото в рамці.-Я згадую як ти в 30 градусний мороз не міг вчасно приїхати за мною в день весілля, бо не заводилась жодна машина. Через це ми ледве встигли до РАЦСУ.- кажу я.

-Так, я тоді дуже панікував і готовий  вже був пішки за тобою йти. А як мої батьки влаштували скандал, бо їх посадили разом. – каже коханий.

-А як піднявся страшенний вітер і мало не поніс мою  фату? А ще згадай ведучого вечора в якого була алергія на жасмин, а Настя  купила нові парфуми з жасмином і бідного чоловіка довелося вести до лікарні, бо вона вилила на себе пів флакону парфумів.- кажу я.

- А ще згадай, коли тебе викрали – наречено моя! Ми вже всі конкурси виконали, а тебе не має і не має. Я мало не посивів!- згадує чоловік.

-Що я могла вдіяти, якщо твій дядько вирішив заразом зганяти за випивкою і машина заглохла напів дорозі, а телофону в нас з собою не було.- кажу всміхаючись.

-І за що мені таке щастя?- питає чоловік цілуючи.

-За все хороше.- кажу я всміхаючись.

-Я тебе люблю.- каже Тимур.

-А я тебе.- кажу цілуючи у відповідь.

****

-Ваші аналізи готові. Але з ними не все гаразд.- каже лікарка мені на прийомі.

-Щось не так?- питаю схвильовано.

-У вас опущена права нирка.  Якщо ви хочете народити, то спочатку потрібно буде зробити необхідну операцію, щоб потім не було лиха при вагітності.- каже лікарка.

-Добре, як скажете. А як щодо результатів чоловіка?- цікавлюся я.

-В нього теж є деякі проблеми, але вони всі лікуються медакаментозно. Дуже добре, що ви плануєте вагітність, щоб потім народити здорову дитину.- каже лікарка.

-Дякую, вам Олено Євгенівно.- кажу я лікарці.

-Все буде добре. Я зараз напишу вам необхідні направлення та список ліків для чоловіка.- каже Олена Євгенівна.

****

 З цього часу мене очікує операція, реабілітація  та ще багато чого, але це все було того варто, бо в День народження Тимура, я дізнаюся, що вагітна. Я дарую йому  подарунок – тест з омріяними двома смужками в кообці. Тимур коли дізнався, то мало на руках мене від щастя не носив. А потім почався токсикоз, погані аналізи, загроза перериванням і страх втратити донечку. Тимур з Настею та Павлом підтримували мене як могли. Мабуть лише завдяки їм я витримала всі випробування. Наша дівчинка – Англеліна, народилася трохи раніше терміну, але здорова і дуже красива.

-Ти подарувала мені ще одне щастя. Я люблю тебе ще більше.- сказав мені Тимур тримаючи мою руку на пологах.

І це було моїм найбільшим щастям. Але потім почалися нові випробування. Дівчинка дуже була хворобливою, погано їла, були проблеми із засвоєнням їжі, потім алергія. Час до 3 років, який матусі переживають легко і весело для мене був випробуванням на міцність. Якби не підтримка бабусь та дідусів, то я б всього цього не витримала.  Найбільше Ангеліну вдавалося заспокоїти прабабусі Тамарі, яка співала їй колискові та навчила співати мене.   Коли здавалось життя налагодилось і донечка пішла до садочка, а я можу вийти на роботу, то прабабуся Тамара захворіла і мені довелося доглядати за нею. Нажаль хвороба виявилась сильнішою і жінка померла. Ще один удар  по свідомості і промінчик щастя  згас в нашому житті.

Потім на роботі в Тимура почалися якісь проблеми, він просиджував на роботі вдень і вночі. Я злилась, ревнувала його до його молодої партнерки по- бізнесу. Її батько подарував їй свою частку і вони працювали разом. Але ми впоралися з цим.  Все налагодилось. З роботою,  у стосунках. Донечка виросла, їй виповнилось 18. І здається вона почала з кимось зустрічатися.

-Куди це ти збираєшся? Сьогодні ти дуже гарна.- каже ій Тимур.