Розділ 7

-То що там в тебе сталося?- цікавиться Тимур, смакуючи чай.

-Та все нормально.  Просто день виявився складний. Добре, що сусід обіцяв ремонт зробити.- кажу я і їм печиво.

-Так. Це добре, що він зрозумів до чого котиться його життя.- каже  одногрупник.

-Це мабуть ти йому допоміг зрозуміти цю істину?- питаю зустрічаючи його погляд.

-Трохи є. Він з дитбудинку. Батьки загинули, родичі не захотіли брати на себе піклування за ним, тому його забрали в дитячий будинок.  Потім отримав квартиру від держави, знайшов роботу. А там були свої звичаї – випий за компанію. Так пішло і поїхало. Тому мені довелось трохи розказати йому про те, чим це може скінчитися. А ще я сказав, що якщо він візьме себе в руки, то я допоможу йому знайти нормальну роботу.- каже Тимур.

-Нічого собі. Питання чи зможе він взяти себе в руки.-кажу я.

-Тому я  вирішив показати йому інше життя. На вихідних  ми поїдемо до бабусі на дачу. Заразом  сходимо до лісу по гриби, ягоди, порибалимо.- каже він.

-Ого, то ти вже підготував цілу культурну програму.- кажу я.

-Хочеш з нами? Можеш запросити свою подругу Настю і поїхати з нами. Для такої справи, я попрошу авто в батька.- каже він.

-А ти вмієш авто водити?- дивуюся я.

-Так. Вже давно здав на права, але поки на авто не назбирав. Іноді в батька прошу авто, але дуже рідко.- каже хлопець.- То як поїдете з нами?- цікавиться хлопець.

-Навіть не знаю. Поцікавлюся в Насті, чи захоче поїхати.- кажу я.

-Поцікався. З вами буде веселіше.- каже він, дивлячись на мене, а  моє серце чомусь радіє від цих слів.

-Ще є час подумати.- кажу я.

-Так звісно. Скажеш в п’ятницю. А зараз мушу йти. Завтра знову на роботу, треба  поспати.- каже Тимур.

-Добре, я тебе проведу.- кажу я і прямую за ним до виходу.

-Спокійної ночі.- каже він.

-І тобі. Бабусі Тамарі привіт. До речі, може її взяти з собою, відпочине на природі.- кажу я.

-Так. Ти права. І її візьмемо з собою.- каже всміхнувшись мені Тимур.

-Бувай.-кажу я і закриваю двері.

Ох сьогодні і день був! Спочатку мене засмутив Дмитро, але обрадував Тимур. Мені й справді дуже хочеться поїхати з ними. Подзвоню Насті, дізнаюся, чи не хоче поїхати з нами.

-Насте, тут мені зробили одну цікаву пропозицію…- кажу я і розказую, що й до чого.

-Так, я з тобою! Це буде цікава поїздка!- каже захоплено вона.

-Так, гарне закінчення дня.- кажу я всміхаючись.

-Знаєш, Тимур дуже гарний хлопець. Дивно, що він поки не знайшов собі дівчину.- каже несподівано Настя.

-Що ти маєш на увазі?- питаю я.

-Тільки  те, що ти небайдужа до нього, а от що  хто ти для нього, ми це перевіримо.- каже вона.

-Не мудруй. Все давай, я буду вимикати, зарядка сідає.- кажу я.

-На добраніч, подруго.- каже та, сміючись в слухавку.

З чого вона взяла, що я до нього не байдужа? Тоді чому він мене запросив? Та ми просто друзі! З такими думками я й засинаю.

****

Вихідні настають несподівано швидко.  За цей час сусід Павло зробив мені косметичний ремонт після затоплення моєї квартири. Тож сьогодні з гарним настроєм і посмішкою на обличчі я збираюся в поїздку. Шорти і футболка, кепка і кросівки, змінний одяг та засоби гігієни все напоготові. Телефонує Тимур.

-Привіт. Ти готова? Тоді виходь. Допоможу речі віднести до машини.- каже він.

-Так, я вже йду.- кажу я і відчиняю двері квартири.

 В коридорі на мене чекає Тимур і Павло.

-А де бабуся?- цікавлюся я.

-Вона сказала, що сьогодні останні серії її улюбленого турецького серіалу, тому вона чекатимке на нас вдома. Сказала, щоб їй привезли ягід і рибки.- каже Тимур.

-Гарна в тебе бабуся, а моя навіть не згадує про мене.- каже задумливо Павло.

-А ти не пробував шукати родичів?- цікавиться Тимур.

-Ні. Я гадаю це зайве. Буду жити сам. Знайду собі гарну дівчину, створю родину і будуть в мене найдорожчі люди, яких ніколи не зраджу, як зрадили мене.- каже Павло.

Він сьогодні виглядає звичайним хлопцем свого віку. Його можна було б назвати симпатичним.

-То що в путь?- питає Тимур.

-Так. Пішли.- кажу я.

Хлопці підхоплюють речі і ми йдемо до машини, що стоїть біля будинку. Завантажуємо салон. Я сідаю ззаду, хлопці – попереду. Тимур вмикає радіо і ми їдемо.

-Зараз заїдемо за Настею і в путь. За годину будемо на дачі.- каже Тимур.

Забираємо Настю і їдемо далі.

-Всім привіт.- вітається вона.

-І тобі привіт. Я Павло.- каже сусід скануючи її поглядом.

-Настя.- каже дівчина несподівано червоніючи.