Розділ 6

Ранок зустрічає сонечком, вперше за тиждень. Нарешті! Вже набрид цей дощ та сирість! Сьогодні я відмінно виспалась, тож на пари поспішаю з гарним настроєм. Поснідавши і випивши кави виходжу з квартири і бачу Тимура, що спускається від мого сусіда зверху. В руках у нього коропка з інструментами.

-Доброго ранку.- привіталася я.

-І тобі, доброго ранку.- привітався хлопець.

-Ти вже з самого ранку працюєш?- питаю я.

-Так. Обіцянки потрібно виконувати.- каже він і зикає у своїй квартирі.

Справжній чоловік!- чомусь проноситься ця фраза в голові. Виходжу на вулицю і тут моя посмішка згасає. Під будинком на мене чекає Дмитро на своїй машині. Помітивши мене, він вийшов з авто та чекає доки я підійду.

-Доброго ранку. А я тебе тут чекаю. Хочу підвести до університету. – каже він.

-Доброго ранку. Погода сьогодні гарна, я хотіла прогулятися.- почала я.

-А після пар можемо і в парку прогулятися. Ти ж мені обіцяла подумати щодо побачення зі мною.- сказав він.

-Не можу нічого обіцяти. Сьогодні знову маю провідати подругу.- почала шукати відмовку я.

-Добре. Можемо й подругу провідати, а потім прогулятися.- каже мені і дістає з-за спини букет квітів і дає їх мені.- Це тобі.- каже даруючи.

-Дякую за квіти, але…- кажу я.

-Мирославо, давай  ми з тобою поїдемо, бо спізнимося на пари, а в машині поговоримо.- каже він відкриваючи мені двері.

-Ну добре.- здаюся я і сідаю в авто.

В цей час з будинку виходить Тимур і помічає нас в авто. Він кидає на мене погляд, а потім відвертається і дістає свій електро самокат з кімнатки для зберігання транспортних засобів біля будинку. В цей час я відчуваю себе якоюсь зрадницею, хоча нічого такого я не робила.

-Ну, що рушаймо.- каже Дмитро і плавно машина рушає.

-Як там Настя? – цікавиться одногрупник.

-Трохи краще.- кажу я.

-То як щодо прогулянки парком? Сьогодні гарна погода, працюватимуть різні цікаві локації.- каже хлопець.

-Давай я тобі відповім після пар.- кажу я.

-Я тоді тебе наберу.- каже він.

-Добре.- кажу я дивлячись у вікно.

-Ну ось ми й приїхали.- каже Дмитро.

Я виходжу з авто не дозволяючи відкрити мені двері.

-Дякую, що підвіз.- кажу я.

-Я подзвоню.- каже Дмитро.

-Добре.- кажу я і проходжу через зівак, що спостерігають за нашою розмовою.

Заходжу до аудиторії і сідаю поряд з Мартою –своєю одногрупницею, щоб Дмитро не підсів до мене. Коли він заходить і бачить, що ми сидимо з нею разом він хмуриться, але проходить повз і сідає позаду нас. Тимура все немає. Коли лунає дзвінок на пару, він заходить за секунди перед викладачем. Хлопець сідає попереду нас, бо там є вільне місце.

-Доброго ранку.- до аудиторії заходить наш куратор з психологом.- Шановні студенти. Сьогодні – День психічного здоров’я. Олена Василівна проведе з вами психологічну пару до цього дня. Тому бажаю вам плідно попрацювати і відпочити заразом.- каже Валентина Георгівна, наш куратор.

-І так, доброго ранку студенти. Ми сьогодні з вами проведемо тренінг, на якому ви багато дізнаєтесь цікавого про себе та своїх друзів.- каже Олена Василівна.

-Я вас залишаю Гарного дня.- каже кураторка і йде.

-І так почнемо. Попрошу вас зараз встати в коло і привітатися честами та мімікою, не використовуючи мову.- сказала вона.

Це справді було цікаво, всі почали використовувати відомі засоби привітання, хлопці з руку, дівчата цілували одна одну в щічку, обнімали одна одну. Біля мене стояв Тимур і Марта. Марту я обняла, а Тимур взяв мою руку і ніжно поцілував, як у романтичних фільмах. Від його дотику шкіра вкрилася сиротами і  мої щоки почервоніли. Поглянувши на Дмитра я помітила перекошене від гніву обличчя.

-Молодці, дуже цікаво.- похвалила всіх психологиня.

-А зараз проведемо тест на довіру.  Але спочатку напишіть свої імена ікиньте в оцю скриньку.- попросила жінка.

Ми всі написали свої імена та кинули в коробку. І моє ім’я витягнув Дмитро. Тимуру випала  Марта.

-А зараз станьте один за одним парами. І тепер той, хто попереду, буде падати, а інший має його спіймати- скомандувала Олена Василівна.

Я стояла попереду Дмитра і не могла настроїтися, щоб падати йому в руки. Лише з четвертого разу я це зробила, але мало не впала. Дмитро ледве мене спіймав. Потім ми помінялися місцями. Тимура я  теж ледве зловила.

-Отже, з цієї вправи ми можемо зробити  такий висновок, що ті, що не змогли спіймати одне одного не довіряють одне одному, в них складні стосунки.- зробила висновок психологиня.

-А зараз напишіть імена тих одногрупників чия думка для вас важлива і киньте знову в цю скриньку.- попросила викладачка.

Всі зашелестіли ручками та олівцями.

-На дошці  записані ваші імена. Будемо ставити «+» тим, хто матиме голоси одногрупників. – сказала жінка.