Розділ 4

Нарешті нога перестала боліти і я сьогодні поспішала на пару. Раптом  я відчула чийсь погляд і обернулась. А там біля входу до аудиторії стояв Дмитро  зі своїми друзями і незводив з мене погляду. Коли я підійшла ближче, то всі розійшлися, залишивши нас удвох.

-Привіт, Миросю. Як самопочуття? Нога вже не болить?- запитав з цікавісю оглядаючи мене.

-Привіт. Дякую за турботу, вже все добре.- кажу я.

-То може прийдеш на вихідних на моє свято?- питає він.

-Яке свято?- цікавлюся я.

-День народження.- каже він.-Буде велика вечірка, святкуватимемо в місцевому клубі.- каже він.

-Я незнаю, чи матиму час…-почала я.

-Не кажи «Ні». Просто приходь, не ображай мене.- каже він перебиваючи мене.

-Добре, я подумаю.- кажу я розуміючи, що швидше за все нікуди не піду.

-От і добре. Зустрічаємося в суботу о 20.00.- каже він.

-Гаразд.- кажу я і намагаюся зайти в аудиторію.

Зайшовши, аймаю місце біля подруги, що вже сидитьза нашим звичним місцем.

-Привіт. Я рада, що в тебе вже все добре.- каже вона.

-Привіт. Я теж.- кажу я і чомусь дивлюся на те місце де мав би сидіти Тимур.

-Тимура вже десь з тиждень немає. Ніби, щось з бабусею.- сказала Настя.

-Ого. Бабуся Тамара в лікарні?- стривожено спитала я.

-Так говорить всім викладачам Дмитро.- каже вона.

Подумку кажу собі, що потрібно її провідати, адже вона теж за мене турбувалася, коли я хворіла. А заразом побачу і Тимура, якого не бачила з тих пір як він до мене приходив в гості.

-Про що задумалася?- пошепки питає та.

-Дмитро запросив на вечірку в честь Дня народження.- кажу я.

-Він майже всіх запросив. Мене також. То ти підеш?- питає подруга.

-Ти ж знаєш, що я не дуже люблю вечірки…- кажу я.

-Мирославо, скільки тієї молодості? Пішли. Одногоразу сходиш і може твоя думка зміниться.- каже подруга.

-Добре. Сходимо.- здаюся я.

Пари минають досить швидко, хоч думками я вже у лікарні. Купую фрукти, дізнаюся від сусідки в якій лікарні бабуся і вирішую провідати. Дізнавшись номер палати я прямую туди. Постукавши я заходжу в середину і бачу сплячу бабусю Тамару. Тихенько сідаю поруч. Вона відчиняє свої очі.

-Мирославо, це ти? Ти прийшла мене провідати?- питає вона.

-Так, бабусю Тамаро.- кажу я всміхаючись їй і викладаючи фрукти на тумбу.

-Дякую тобі, мила. – каже вона.

-Що з вами сталося?- цікавлюся я.

-Та нічого такого. Просто тиск, нерви.- каже вона.

 І цей час до палати заходить Тимур і здивовано дивиться на мене.

-Привіт.- вітається він.

-Привіт. Чому не сказав, що бабуся в лікарні?-питаю я.

-Я гадав, що тобі це не буде цікаво.- каже він дістаючи смаколики для бабусі.

-Дарма. Ми з твоєю бабусею дуже гарно спілкувалися, доки ти тут не поселився.- кажу з докором.

-Я…- каже Тимур.

-Молодь не сваріться. Я дуже рада, що ви  прийшли вдвох мене проавідати. – каже бабуся.

-Доброго вечора. Ви не могли б залишити палату. Бабусі потрібно зробити деякі процедури.- сказав заходячи до нас лікар.

-Добре.- майже одночасно сказали ми і рушили в коридор.

-Як ти? Як нога?- цікавиться Тимур.

-Вже все добре. Не болить. Що з бабусею?- питаю.

-Батьки. Приїджали в гості і трохи попсували нерви. В неї підвищився тиск, схопило серце. – каже він.

-Дуже жаль.- кажу я.

-Може по каві?- запитує.

-Давай.- погоджуюся я і ми виходимо на вулицю, де купуємо каву і сідаємо на лавку її попити.

-Ти не був на навчанні.- кажу я.

-Не міг. Спочатку не відходив від бабусі, а потім готував їй їсти і привозив сюди.- каже він.

-Може разом наздоженемо пропущене? Мені Настя далазошит з записами.- пропоную я.

Він здивовано дивиться на мене, а потім каже повертаючись до мене:

-Давай. Сьогодні ввечері я вже буду більш менш вільний. Тому можемо зустрітися.- каже він.

-Приходь до мене. В мене є смачний абрикосовий пиріг.- кажу я.

-Обожнюю абрикосові пироги.- каже хлопець мабуть вперше за сьогодні всміхаючись.

Всміхаюся чомусь по-дурному і я.

-Тоді о 6 чекатиму. – кажу я.

-Добре. Захоплю всю канцелярію і прийду.- каже він мене розглядаючи.

-Що ж, я мабуть вже піду. До вечора.- кажу я і прямуюна вихід.

-До вечора.- чую вслід.