Розділ 3

Ранок починається з болю в нозі. Підводжуся зі свого «кокона» та бачу, що в наметі нікого немає. Виповзаю на вулицю і бачу, що вже всі готуються снідати. До мене підходить Настя.

-Доброго ранку, соня. Пішли снідати. До речі, як ти себе почуваєш?- питає подруга.

-Доброго ранку. Могло б бути й краще.- кажу я і прямую до гурту, де смачно пахне.

-Ось, і наша Мирослава.- каже подруга, сідаючи біля Дмитра, залишаючи мені місце біля Тимура.

-Ти як?- питають одночасно Тимур з Дмитром.

-Трохи краще. Мабуть все-таки подзвоню батьку, щоб приїхав за мною. Настрою веселитися нема.- кажу сумно.

-Що ж якщо тобі справді погано, можливо це найкращий варіант.- каже подруга.

-Дуже жаль, якщо ти поїдеш.- каже Дмитро, не зводячи з мене погляду.

-Я гадаю, що здоров’я важливіше гулянь.- каже Тимур.

-А тобі випадково додому не треба?- каже голосно Дмитро з гнівом дивлячись на Тимура.

-Поки ні.- каже спокійним голосом хлопець смакуючи сніданок.

-Добре, заспокойтеся. Мирославі й так погано.- каже подруга розбороняючи цю сварку.

Залишок сніданку ми їмо мовчки.  Потім наш куратор розказує про план дій на сьогодні, а я телефоную батьку з проханням забрати.

-Доню, я не можу. В мене сьогодні купа справ. Можу лише замовити  тобі таксі.- каже батько.

-Добре, я все розумію.- кажу я і з сумом кладу слухавку.

Батько як завжди весь у роботі.

-Чого сумуєш?-питає Тимур.

-Батько не може приїхати. Надішле за мною таксі.- кажу я.

-Робота?- питає Тимур подаючи мені яблуко.

-Так, вона.- кажу я дивлячись на гарний краєвид.

Коли приїджає таксі, то Настя хоче поїхати зі мною, але несподівано її зупиняє Тимур.

-Мені теж терміново потрібно до міста. Бабуся телефонувала.- каже Тимур і сідає з рюкзаком до мого таксі, з боку водія.

-Насте, лишайся. Все буде добре.- кажу я і обнімаю подругу.

Машина рушає, а я бачу, як Дмитро підходить до Насті і щось емоційно вигукує, психує.

-Твій кавалер образився, що ти не сказала, що ти їдеш в місто.- каже Тимур.

-Він не мій кавалер. Він просто мій одногрупник.- кажу я.

-Тобі видніше.- каже хлопець дивлячись в дзеркало заднього виду на мене.

Сідаю зручно і дивлюсь на краєвиди навколо. Тишу порушує лише музика, яка лунає в машині.

-То що сталося, що тобі потрібно терміново в місто?- питаю я.

-Батько приїхав. Хоче зі мною про щось поговорити терміново.- каже він.

-Ясно.- кажу я.

Нарешті таксі спиняється біля нашого дому. Тимур платить за таксі, не даючи цього зробити мені.

-Я теж їхав з тобою, а оскільки ти дівчина, то я гадаю, що можу собі це дозволити.- каже він на мої заперечення.

Таксист їде, а ми рушаємо в бік дому. Ліфт не працює, тож піднімаємося сходами.

-Може ти в лікарню поїхала?- питає стривожено Тимур, бачачи, як мені нелегко підійматись сходами.

-Та ні, просто декілька днів полежу і все буде добре.- кажу я.

 Піднявшись на свій поверх я відчиняю двері квартири, роззуваюсь і падаю на ліжко без сил. В цей час телефонує мама і каже, що зараз приїде і привезе мені поїсти. Вмикаю телевізор і дивлюся улюблений серіал. Коли чую крики та голоси сусідів. Один з голосів здається належить моєму сусідові. Потім стукають двері і настає тиша. Йду на балкон і бачу автівку та високого чоловіка, який вийшовши з будинку сідає в неї.

-Ти чого не відпочиваєш? Жіноча цікавість?- питає Тимур дивлячись на мене зі свого балкону.

-Що хотів твій батько? Ви посварилися?- питаю обережно.

-Хотів, щоб я поїхав на навчання за кордон. Він буде там працювати, а я навчатися.- каже хлопець.

-А ти мабуть не погодився.- кажу я.

-Мама хворіє. Тому я не хочу її залишати тут одну.- каже Тимур.

-Зрозуміло.- кажу я.

-А зараз – марш у ліжко, а то я особисто тебе до лікаря відвезу.- каже сусід мені.

-Добре, добре.- кажу я і йду в кімнату.

Через годину до мене приходить мама.

-Як ти тут моя донечка?- питає турботливо мене оглядаючи.

-Та все добре, мамо.- кажу я.

-Точно?- питає  ставлячи пакети з продуктими на стіл.

-Так.- кажу я.-Але від смаколиків не відмовлюся.- кажу я цілуючи та обнімаючи маму.

Мама готує смачний обід, а я розказую їй про своє невдале падіння. Ми сміємося, а потім хтось дзвонить в двері.

-Хто б це міг бути?- питаю я, йшовши до дверей.-Ти?- питаю здивовано.

-Я. Як твоя нога? Бабуся передала тобі чарівну мазь. Сказала, що все мине за кілька днів.- каже Тимур і дає мені мазь.