16 Особливе місце

16. Особливе місце

Макс
Я допоміг застібнути Аврорі ремінець на шоломі .
- Я сама, - мовила дівчина.
- Та він заїдає, - відповів я. Хоча, по правді кажучи, ремінець був справний та я просто хотів торкнутися Аврори ще раз. Ніжно погладивши її волосся кінчиками пальців я робив вигляд, що прибираю його, щоб не заважало застібнути шолом. 
"Яка ж ти гарна!" - думав я, всміхнувшись.
- Знаєш, можливо десь перекусимо, бо я від обіду нічого не їла, - мовила Аврора.
Мій настрій пурхнув до небес.
- Без проблем, я якраз збирався запропонувати тобі те ж саме і, я знаю одне гарне місце, де продаються смачні хот-доги, - відповів я.
Арчі прутко зірвався з місця, загарчавши наче звір, якого довго тримали в клітці. Тепер він розганяв вогні вечірніх вулиць.
В магазині ми закупились смаколиками та кавою.
- Залишилось усе це десь з'їсти, - мовила Аврора.
"Тттадам... самий підходящий час для мого особливого місця, я подумав і промовив:
- Ти боїшся висоти?

Аврора

Я думала, що найбезглуздішим моїм вчинком було напитися вчора, але тепер це було номер два в моєму хіт-параді. Номер один - це те, що я вибиралась на дах багатоповерхівки під стукіт власних зубів. І чому особливе місце Макса - мій найбільший страх, - думала я, минувши останню сходинку драбини, що вела на дах.
Звичайно, я могла б сказати про це Максу та передумала. Мені хотілося поговорити з ним про вчорашнє і побороти свій страх висоти.
Та тепер моя сміливість забилась в куточок і не висовувалась, коли Макс відчинив двері на дах і всміхнувся мені промовивши:
- Люблю сюди приходити. Мій маленький всесвіт, який я нікому не показую, - мовив Макс. 
- То я віп-персона! - посміхнулась я, і тільки тепер згадала, що у мене в руці був пакунок з їжею та кавою за який зовсім забула. А коли я нервую, то дуже багато їм тому, протягнувши Максу хот-дог промовила:
- Вмираю з голоду, а ти?
- Повністю згоден з тобою!

Коли я трохи підкріпилась, то заспокоїлась і зрозуміла, що це і справді якийсь інший всесвіт. Я підняла очі, дивлячись на крихітні вогники зір, що випромінювали спокій на тлі міської метушні - це видовище заворожувало.
- Дуже гарно, - мовила я. 
- Так! Коли потрібно зупинитися і подумати, відпустити власні думки, тоді я приходжу сюди, - зізнався Макс.
- І про що ж ти хочеш подумати зараз? - спитала, попиваючи напій.
- Про те, чому дівчина яка мені подобається мене ігнорує, - з усмішкою на губах мовив хлопець, хоч проговорив це серйозно.
Я розповіла про покарання батьків після вечірки в клубі .
- Ооо я згадав, ти казала вчора. Радий, що не ігноруєш мене! - відповів він.
- А, чому мені тебе ігнорувати? Ти дуже хороший друг і допоміг мені вчора, - додала я. 
- Просто друг. Друзі завжди мають допомагати один одному, - відповів Макс сумно.
Мені здалося, що його щось дуже засмучувало і в цьому була винна я, тому вирішила перевести розмову в інше русло.
- Давно ти на мотоциклі катаєшся?
Макс розповів мені про те, що почав кататися після розлучення батьків:
- Намався таким чином заглушити власний біль. Мама з татом були проти, та згодом скинули все на перехідний вік, типу саме пройде, але саме не пройшло. Швидкість була моїм наркотиком! - Макс посміхнувся так, ніби намагався сховати за усмішкою все що накипіло.

Мені було дуже шкода хлопця, бо я прекрасно розуміла його. Для мене ліками від усього була музика і, батьки також спочатку відносились несерйозно до мого захоплення; мені було приємно знати, що в нас так багато спільного.

- А чому ти сказав, що "була" моїм наркотиком? - поцікавилась я.
Хлопець розповів, що потрапив в аварію і друзі його покинули.
- Я дуже співчуваю тобі.
- Спасибі. Можна сказати, що тепер у мене нове життя. Що не робиться, то на краще! - промовив хлопець.
Мене захоплювала його сила та оптимізм, не знаю щоб я робила в подібній ситуації про що і сказала Максу. На це він відповів:
- Я не вважаю себе сильним. Це, мабуть, смішно прозвучить, та коли я лежав непритомний мені наснилася прекрасна дівчина, вона просила мене її знайти. Думка про неї була моїм маяком в темряві, - зізнався він.

Це зізнання мене не налякало, бо теж вірю в такі речі.
- І, якою ж вона була? - спитала я, хотілось додати щось про німб та крила, але втрималась. 
- Вона була прекрасна, - відповів хлопець, на хвильку його погляд затуманився, наче він знову був під владою того сну.
- Хтозна, можливо й відшукаєш! - мовила, всміхнувшись кутиком губ.
Та раптом Макс якось дивно на мене подивився.
- В тебе краплинка кави на губі, - мовив він і забрав її великим пальцем, провівши по моїй нижній губі. Це мене майже загіпнотизувало і сподобалося, а Макс дивлячись мені увічі сказав:
- Авроро, ця дівчина з мого сну…
Нашу розмову розірвав звук телефону.
- Я відповім, - мовив Макс і мені здалось, що його порадував цей дзвінок. Прослухавши розмову він промовив:
- Це тебе - мама.

Я не хотіла думати де мама взяла мобільний Макса, мене більше цікавило "що" мені буде за запізнення. Вона нагадала, що я покарана і мені хутко потрібно повернутися додому, якщо не хочу сидіти без телефону ще декілька днів. Коли я простягнула телефон Максу на моєму обличчі грав винуватий вираз.
- Тобі треба йти?
- Так. Я чудово провела час! - посміхнулась, і Макс посміхнувся у відповідь, погодившись.

Домчали ми швидко. В моїй голові робилась "каша", хотілося щось сказати, а натомість я просто стояла відчуваючи себе дурепою.Ніякову паузу порушив Макс:
- Дякую, що не злякалася і таки наважилася побачити мій всесвіт.
Мабуть, таки побачив мої тремтячі коліна, я всміхнулась на цю підколку хлопця.
- Ти хотів мені щось сказати перед тим як подзвонив телефон, - пригадала я.
- Потім якось розповім, це зараз не на часі, - відказав хлопець. 
Світильники на ганку почали включатися і виключатися, я посміхнулася і сказала:
- Мамо, я вже йду!