11 . Дух авантюризму

Зараз

Аврора.

Той ранок розстанув наче сніг під сонячним промінням, а я знову стояла посеред клубу, намагаючись знайти табличку "Запасний вихід"..   Та тікати було нікуди.
 Джаред з мене погляду не зводив, наче навмисно, мої очі знову поглинали його широкі плечі у чорному костюмі, який на нього сидів ідеально, та неймовірну посмішку, від якої моє серце проривало ребра.
 На деяких людях потрібно ставити таблички "Обережно! Викликає звикання!" 
 А він ще раз мило всміхнувшись, промурчав:
- Привіт, Горобчик! Маєш чудовий вигляд. Стиль двадцятих тобі до лиця.
Я знаю, що ти удав але я не кролик,- подумала я. На мить сукня стала затісною, а музика ніби розривала барабанні перетинки.
- Треба випити, - мовила я, рішуче направляючись до барної стійки.
Як добре, що Лілі перестала обмінюватися "приємностями" з Четом і тепер потягувала коктейль, а рудий, очевидно, капітулював, бо його не було.
 Я вихопила в Лілі  коктейль і залпом осушила його. Блакитні очі білявки сяяли здивуванням.
- Там Джаред,- мовила я. 
- А я вже думала, що ти "Каспера" побачила,- засміялася Лілі.
- Зажди, нам треба  поговорити,- Джаред таки мене наздогнав.
- Ооо, які люди!-  мовила Лілі, - невже  Його Величність опустилася до нас, простолюдинів?- пустила білявка отруту в Джареда.
- І тобі привіт,- мовив Джаред,- а тобі ніяк твій гострий язик ніхто не прищимить.- відповів хлопець. 
- Після того, як ти вчинив з Авророю помрій про це,- незабарилась відповідь білявої.
 

Спостерігаючи за словесними "пасами" Лілі та Джареда, я намагалася придумати як вийти з цієї ситуації.
Що найсмішніше- триста разів уявляла таку ситуацію і тоді я знала свої дії, але в реальності всі ті емоційні відповіді вилетіли з голови.
Мій мозок працював в "Турбо режимі".
Що ж, Джареде, я часто хотіла тебе провчити і очевидно час настав. Набравши в легені якомога більше повітря, ніби перед стрибком намагаюся знайти правильні слова, та де там, отже просто випалила як з.останнього подиху.
 

- Нам нема про що говорити в мене є інший.
Горіхові очі Джареда горять здивуванням, бідолаха мабуть і не очікував такого повороту подій, як і я. І тепер дивився з недовірою, так, неначе я сказала, що земля пласка.

Меге чомусь образив відкритий подив колишнього , мабуть і досі думає , що він центр мого всесвіту .

В натовпі я бачу свій вихід і перш ніж моя голова встигає перетравити, те що вилітає з мого рота я промовляю:
- А ось і він!
********

Макс.

За кілька годин до цього.

На годиннику 22:00, а я, окупувавши гараж, намагаюся залатати мого старенького Арчі, який тепер горою брухту стоїть у гаражі. Нічого- нічого ми ще побігаємо.- мовив я, заспокоюючи свого залізного товариша. 
Та якщо чесно, я не стільки понастальгувати за  ходив в гараж, стільки намагався відволіктися від думок про Аврору. Як же мені хотілося залізти в її гарненьку голову і вивідати найпотаємніше. Розказати їй про сон , а також про те, що з того самого моменту в "Мармеладі" вона засіла в моїй голові.  
Та наступного дня написати я їй не наважився, побоявся показатися настирливим та відлякати дівчину, та й татів фургон вирішив зламатися в найбільш непідходящий момент. 
Отже, усе складалося не на мою користь і я думав, як іще привернути увагу красуні.
- Синку, можна?- почув я голос тата, - ти дивився на годинник? Сьогодні п'ятниця, чому ти все ще в гаражі  колупаєшся, замість того щоб піти у загул, в якомусь клубі? 
Як же мені подобається татове прагнення бути в тренді.
Відколи я подарував на день народження татові сенсорний телефон, тато зі швидкістю світла освоював простори інтернету. А нещодавно я зареєстрував його на "Фейсбук" і тепер тато показував мені запис на Фейсбуці, про те що в клубі "П'яний Меркурій" вечірка.
- Сходив би, що вдома сидіти, Арчі без тебе не пропаде, - мовив татко,- ато останнім часом сам не свій. Колись, це все через ту чорнявку,- підморгнув мені весело тато. 
- Та ні, я просто не хочу, - відказав я, роблячи вигляд, що зайнятий, хоча звісно тато був правий, впринципі, як і завжди.
- Ну як хочеш,- промовив татко зам'явшись.- Мені терміново потрібна твоя допомога. 
- Так, звісно,- витираючи руки, мовив я.
- Не можу вибрати, яку фотку на аватар в "Тіндер" поставити. Допоможеш мені.- мовив тато.
Оце так! Мій тато в Тіндері- це як щось з області фантастики, подумки всміхнувся я.
А в голос сказав:
- Давай свої фотки. 
А через хвилину мої губи знову розтягнулися в посмішці, коли я побачив, яку фотку тато збирається виставити на Аватар.
- Тобі ж тут не більше тридцяти п'яти,- всміхнувся я.
Тато хмикнув у вуса:
- Людині стільки років, на скільки вона себе відчуває! А відчуваю я себе на тридцять п'ять,- заявив татко. Я не наважився заперечити.
- Де, твій дух авантюризму, молодьож!? - додав він.
Коли тато пішов, я вирішив і собі зловити дух авантюризму і одягнувши чорну сорочку, верхній гудзик в сорочці я розтебнув, і джинси
я тепер прямував до клубу "П'яний Меркурій".Переконуючи себе, що я йду туди не через те, щоб знову побачити Аврору.
Хоча саме через неї я це і робив.
 Вечірка була в розпалі, хтось особливо меткий і вже явно під мухою танцював на барні й стійці.
Та не це привернуло мою увагу.
Я знову бачу Аврору неймовірно красиву вона стоїть поруч з своєю подругою Лілі і ще з одним чуваком.
Не знаю чому та мені він відразу не сподобався. Аврора закінчує розмову і дивиться просто на мене. А потім на її губах грає усмішка, вона промовляє: "А ось і він!" Підходить до мене, грайливо куйовдить рукою волосся, її губи майже не ворушаться, та я чую слова:
- Будь-ласка прикинься моїм хлопцем.

Дякую вам дорогі читачі за увагу та зірочки ! Всіх обіймаю міцно продовження вже дуже скоро