10. Частинка минулого...

Рік тому

Аврора

Я чула такий знайомий голос і наче знову стояла на березі моря, а хлопець, якого я скинула в море тепер сміявся, очевидно не очікував такого повороту подій, а я пришвидшила хід. Та через кілька хвилин мене наздогнав.
- А ти швидко бігаєш, горобчик,- хлопець був мокрий, як хлющ після мого "теплого" прийому, ще намагався щось жартувати.
- То може скажеш, як тебе звуть.
Як же він мене бісить, - думала я, виглядаючи Лілі .
-А от і не скажу,- відповіла я.
- І що, тобі взагалі мене не шкода. 
Мені звичайно трохи було шкода хлопця. Та той факт, що він мене дістав, ще вдень не дозволив відповісти позитивно. 
Та хлопець вперто шукав виходу з цієї ситуації, а я намагалася придумати спосіб втекти від надокучливого причепи.
- Повечеряємо?- мовив хлопець.
- Я не вечеряю,- засміялася я,- і досить за мною ходити.
Як добре, що  на моєму радарі таки замаячила Лілі.
І залишивши мокрого нахабу позаду, я поспішила втекти.
- Вибач, що так довго, вирішувала деякі питання,- мовила Лілі.
Я знала звідки ноги ростуть в цих питань, та промовчала.

Мені завжди подобався двоповерховий будинок Лілі, де була велика кухня в нюдових тонах, де я тепер нарізала фрукти для молочних коктейлів, паралельно слухаючи Лілі, вона розповіла про свого хлопця в  якого є крутий байк. Я згадала незнайомця, який мабуть не очікував такого повороту подій, запрошуючи мене на побачення.
На моєму обличчі заграла посмішка.
- Що за посмішка?- спитала Лілі, взявши дольку яблука.
- Та так, дещо згадала.- відповіла я.
- Я тебе бачила з тим красунчиком, в тебе здається теж щось накльовується, - підморгула мені Лілі. 
- Нічого в мене ні з ким не накльовується і взагалі він дибіл, я його в море скинула,- відповіла я.
- Що-що ти зробила??-  Лілі була в захваті, коли я за коктейлем розповіла їй про свою пригоду.
- Ну ти даєш подруга,-  відповіла Лілі.
Ми ще довго говорили, а потім заснули за переглядом фільму жахів.
*****
Наступного дня.

Настрій був бомбезний. Прокинувшись, я відкрила штори впустивши в кімнату шум хвиль та легенький вітерець, що тепер розвивав моє волосся, що неслухняно падало мені на обличчя.
Лілі ще спала у своїй кімнаті, а мені захотілося легкого сніданку.
Коли бутерброди та кава були готові, я роздумувала розбудити Лілі і піти поснідати до моря. Та мої плани змінив стук в двері, поглянувши на годинник я здивувалася- 7 ранку, кого може принести в таку годину? І накинувши спортивну кофту поверх піжами, я відчинила двері.
А на порозі стояв мій вчорашній кавалер, хоча я прозвала його казковий тюлень і шкірився на усі тридцять два, в руці у нього була корзина з фруктами. 
- Доброго ранку, чарівна незнайомко!- мовив він. 
В мене мало очі на лоба не вилізли від такої несподіванки. Оце так поворотик, подумала я. Та вголос сказала:
- Що ти тут робиш?- поспішивши застібнутм кофту. 
- Ну ти ж сама не хотіла піти зі мною на вечерю, то я тобі сніданок приніс. - мовив хлопець, - а також розраховую, що ти погодишся сходити зі мною на обід, оскільки ти казала, що не вечеряєш,- додав він, все ще всміхаючись.
Мені хотілося засміятись з такої комедії, та я стрималася, а вголос видала рішуче:
-Ні, ні і ще раз ні, чи я маю тебе ще раз скинути в море щоб до тебе дійшло?- спитала я. 
Хлопець не розгубився, думаю його навіть потішила моя відмова.
- Що ж, коли так, то ти сама напросилася, переходимо до плану "Б"!
Якого ще плану "Б", геть клепки немає, подумала я і вже збиралась закрити двері перед його носом, та хлопець мовив:
- Я співатиму тобі серенади, до тих пір поки ти не погодишся.
Що ж, тюлень  він і в Африці тюлень, вирішила я.
А нахаба тим часом прокашлявся, ніби і справді збирався співати.
Блін, він же Лілі розбудить, подумала я. А вона і так наді мною підшучує.
Ех була не була, вирішую я.
- Ні стій!! Я піду з тобою на обід!- вигукнула я.
Усмішка хлопця стала ще ширше.
- А я то думав, коли ти здасишся.  
До побачення, прекрасна… - він зробив паузу, сподіваючись почути моє ім'я.
- Не нахабній!- попередила я.
- Добре, добре, горобчик, не буду.
Але сьогодні я почую твоє ім'я.
Доречі я Джаред- додав він.
- Побачимо, Джареде, побачимо,- мовила я, і взявши з його рук корзинку, закрила двері.