2. Новенький

Аврора. 

Ранок у містечку Велінфорд радував осіннім золотавим покривальцем опалого листя, вдихаючи ранкову прохолоду, я мрійливо закрила очі. Адже, скоро приємна новорічна метушня- мандаринки, подарунки. Як же я люблю зимову ностальгію,- подумала я. 

Повз мене проїхав фургон містера Мастерса- нашого директора Проводжаючи його машину поглядом, я здивувалась, чого він так пізно їде до школи і хто той хлопець поряд з ним, - подумала я. Та, поглянувши на годинник, я прискорила ходу. Не вистачало іще спізнитися,- подумала я. 

   В класі уже йшов урок, коли я зайшла, всі повернули свої голови до мене і я відчула себе наче голою, під гострим поглядом фурії, так ми називали учительку тригонометрії в якої не знати чому, завжди була незадоволена міна.  

- Вибачте, годинник зламався,- промовила я, попереджаючи її запитання. 

- То може його пора змінити, а то він ламається уже в п'яте, як думаєте?- запитала вона.- змірявши мене нищівним поглядом.

  Не повірила стопудово, - подумала я, готуючись до довгої промивки мозку- улюблений коник учительки. Та ситуацію врятував хлопець, що увалився в клас, як сніг на голову, сказавши, що він новий учень, а я поспішила зайняти своє місце з надією, що фурія про мене  забуде.

  А новенького звали Макс. Поглянувши на нього, я впізнала його- це ж він їхав у машині з директором.

Мабуть син директора-  подумала я, намагаючись зосередитись на читанні нової глави, добре, що учителька мене забула, дякуючи цьому чуваку. 

  На перерві було нудно і я сиділа на підвіконні, слухала музику і записувала у блокнотик все хороше, що зі мною сталося. Колись прочитала в інтернеті, що це чудовий спосіб поліпшити настрій і налаштуватися на позитив, відтоді так і роблю. 

  Сьогодні моїм топовим записом був скорий прихід нового року і порятунок від фурії. Я саме дописувала, коли ручка вилетіла з моїх пальців, я вже хотіла підняти, коли побачила, що до мене підбіг Макс і, піднявши ручку, простягнув її мені. 

- Дякую.- відповіла я, зустрівши на собі погляд глибоких сірих очей, що дивились на мене з подивом і, можна сказати, навіть страхом. 

- Будь-ласка,-  пробурмотів хлопець.- Мені треба йти.- промовив він, повернувшись до класу.

 Дивний якийсь, - подумала я, знизавши плечима.

   Навчальний день добігав кінця і я поспішала вийти зі школи, аби знову пограти на гітарі, я обожнювала музику, що була ліками від усього на світі. Я якраз йшла до класу по наплічник. Та, коли я потягнула на себе ручку дверей, мені на голову полилось щось рідке і смердюче, я вловила запах фарби, що тепер стікала по моєму волоссю та блузі.

- Що за жартики?!- крикнула, дивлячись на Чета та Стіва - моїх однокласників, що любили приколюватись над усіма довкола, у своїй особливій манері, а пізніше зняти це на відео і викласти у соц мережі.

- Вибач,- мовив Стів,- ми хотіли прикольнутись над новеньким.

- Типу це від нас посвята в учні нашої школи,-  додав Чет. 

- Знаєте що! Йшли б ви по далі з вашими приколами,-  буркнула я і пішла в туалет оцінити масштаби трагедії.

  Як-не-як, вимивши обличчя, я прийнялась за блузу, волоссям я займусь дома, а от фарба намертво в'їлась. Шкода, це моя улюблена блуза.-подумала я.

- Тобі допомогти?-  почула я голос за спиною і, повернувшись, побачила новенького.

- Та наврядчи тут чимось зарадиш,-промовила я, показуючи на свою улюблену блузу і волосся.

- Хто тебе так?- спитав він.

- Та є тут умільці,- почала я, - хотіли підшутити над тобою, а я потрапила під гарячу руку.- всміхнулась я,розповівши йому про обряд посвяти хлопців.

- Ооо, коли б я знав, то пройшов би той обряд від "А" до "Я". - відповів хлопець.

- Та то пусте, це лише речі,- мовила я.

- Можна тебе додому провести?.. - мовив Макс,- ти не подумай, я не збираюся до тебе клеїтись,- додав він поспішно.-  Я ж все таки винуватець твоєї пригоди.-  додав хлопець.

- Що ж, залюбки,-  відповіла я.

- Я Макс, а тебе як звуть?- спитав хлопець.

- Я знаю, а я Аврора. - відповіла я. - Дуже приємно, Авроро. - відповів Макс.

   Наша прогулянка була доволі цікавою, не було тих мовчанок двох незнайомців, коли нема про що побалакати. Так я дізналася, наприклад, що Макс таки був сином директора школи.

- Круто мабуть,- промовила я.

- Та де там,-  відповів Макс.- Навпаки, це все ускладнює і не дає ніяких поблажок,- задумавшись, відповів Макс.

- А чому я ніколи тебе тут не бачила?- спитала я.

- Тому, що я тільки недавно приїхав сюди. Я навчався в іншій школі, - відповів Макс і його погляд вколов сум. 

Очевидно, я сама того не знаючи, наступила на болюче місце. Тому зробила паузу, а він теж замовчав.

- Ось я і дома,- промовила я, коли ми нарешті прийшли.- Спасибі тобі за те, що провів і за приємну розмову,- додала я уже біля самих дверей.

- Навзаєм,- відповів хлопець. 

- Побачимось у школі,- додала я.

Я зайшла в будинок, а хлопець все ще стояв і дивився мені услід.