13

— Нам не можна напиватися, — гикнув Бран. — А якщо на караван хто нападе?

— Ос є, — махнула рукою Міка. — Не захотів іти — значить, хай працює. Він знаєш який великий і довгий? Якщо на нас нападуть, то він їх просто того.

— Того? А якщо вони страшні?

— Розчавить, придурок!

— А-а-а... — Бран замовк. Як можна зрозуміти за рівнем ідіотизму діалогу, алконували вони на той момент не перший і навіть не третій день, з деякими перепочинками. Правда Натан намагався пильнувати і прописував їм двом профілактичних люлей. З Осом Міка останні дні не розмовляла взагалі і шпурлялася силовими кулями, якщо йому вистачало дурості підійти. Йому, ясна річ, як зі свині бруд, але загальний посил дракон уловлював і тримався в межах видимості, з докором поглядаючи на приховані Браном пляшки. Інші хлопці ховалися осторонь, воно й зрозуміло, Міка сама б від себе забігла, та нікуди.

У пустелю вони до того моменту заглибилися знатно, бархани навколо дибили свої спини, а рідкі облізлі дерева зійшли нанівець. Вдень прикопували равликів поряд і накривали спеціальними подвійними тканинами, створюючи таким чином подобу табору, а ночами їхали. Випивка, до того ж, дозволяла зігрітися — контрасти температур на землях Хо вражали уяву, і в темний час доби з рота виривався парок, тоді як опівдні на сірувато-жовтому піску можна було сміливо жарити шашлик — знайшлося б м'ясо.

— Міка, — почав тим часом Бран. — Ти мені, звичайно, брат, але щодо Оса, то ти не права.

Чаклунка зміряла друга похмурим поглядом:

— Ризиковий ти хлопець, — приснула вона, — двожильний. Ще поговори мені на цю тему, засвічу так, що світла білого не побачиш!

— Налякала веселу вдову голим мужиком! Можна подумати, вперше, — гмикнув Бран. — А ти все-таки подумай, мізками порозкинь. Чи він перед тобою так вже винен?

Міка сплеснула руками.

— Бран, я знаю, гаразд? Я знаю! Розумію, що йому не пощастило, і дісталася... я. А ось мені що тепер із цим робити?! Ти подумай перед тим, як відповідати. Добре подумай!

Напівлис тяжко зітхнув і уточнив жалібно:

— Пити?

— Люблю хлопців, котрі розуміють загальну динаміку моменту! — проголосила Міка. — Вип'ємо за зірки, от! І за нашого равлика. Загалом, що бачу, за то й п'ю!

З координацією у чаклунки на той момент стало не дуже від слова зовсім, тому нагла пляшка, яку вони з Браном по-братськи ділили на двох, вислизнула і полетіла вниз.

— Стояти! — гаркнула Міка, чия душа на той момент категорично не хотіла розлучатися з алкоголем. Те, що із землі виринув зелений щуп і обхопив падаючу тару — щоправда, догори дригом — закономірно, цілком у дусі Мікіної удачі, явно із солідарності теж дуже нетверезої. А ось те, що брага, замість виливатися вниз, потече вгору, збираючись біля її голови в кулю — до такого повороту Міка не готувалася, навіть протверезіла, з наростаючим жахом відчуваючи джерело водної магії не зовні, а всередині себе.

— Отакої, — сказав Бран. — Ви можете змінюватись дарами? Не чув про таке!

— Ні-ні-ні, — забелькотіла Міка, у якої від жаху навіть долоні спітніли. — Тільки не це! Адже цього не може бути, правда?

Брага, немов реагуючи на її нервозність, завирувала і розлилася-таки, у плані різноманітності — на голову равлику. Втім, Міці було вже зовсім не до того. У неї руки тремтіли, як у старого пропийця Бена, який півжиття просидів на ельфійському зеленому пилку.

Цього не може бути!

— Цього не може бути, — сказала вона Брану. До напівлиса вже дійшло, що сталася якась невиразна нісенітниця, і руки його складалися в протверезних пасах.

— Не може, — бурмотіла Міка тим часом. — У мене просто не може бути... цього, я ні з ким не сумісна і...

Ось тут вона і відчула себе ідіоткою, бо, якщо відкинути всю цю романтичну рожеву відрижку, істинна пара — це і є ідеально сумісна з тобою тварюка, з якою ви дасте придатне потомство. А Міка, занурена у свої недостраждання, забула геть-чисто про цей, хай йому грець, крихітний нюанс, чия магія, що зароджувалася зараз — з чого так рано? — тільки-но виплеснулася з неї спонтанним потоком. Адже відразу варто було випити зілля, що рятує від подібних ефектів! Міка розуміла, що її накриває з головою нехила істерика.

— Бран? — покликала вона тихо. — Ти ж найкращий у прокляттях. Якісь, що вирішують питання із позаплановими зальотами, згадати можеш?

Обличчя у лиса змінило кілька виразів, а очі витріщились.

— Міка, ти, для початку, заспокойся...

Одному небу відомо, чим би цей діалог закінчився; цілком імовірно, Бран парочкою матюків і потиличників поставив би чаклунці мізки на місце, як уже

не раз бувало. Але тут втрутився той, кому варто було б просто постояти осторонь. Міку вхопили за шкварника, як цуценятко, світ закрутився, і за мить вона вже була далеко від каравану і його шуму, серед дюн, що здіймаються темними громадами, і тіло дракона, що матеріалізувалося тільки наполовину, обернулося навколо неї, не стискаючи, але позбавляючи можливості рухатись.

Вид у Оса був такий, що приснись кому посеред ночі подібна краса, просто заїканням нещасний навряд чи б відбувся. Зовнішність дракона тремтіла, звірячі риси накладалися на людські і навпаки, він злегка світився від магічної енергії, яку явно взагалі не контролював.