— Ну, і де він? — Багряний Старійшина розглядав Рі з цікавістю препаруючого отруйну жабу вченого.
Молодий Багряний дракон кашлянув.
— Не розумію, про що ти.
Старійшина роздратовано знизав плечем:
— Клятва нерозголошення? Якщо так, крутни головою, якщо ні, скажи — так.
Рі подумки зітхнув, але слухняно мотнув головою, визнаючи поразку. З урахуванням скандалу, що вибухнув навколо історії Дана і Мії і поступово перетворювався на натуральну пожежу, це стало лише питанням часу.
— Гаразд. — На подив Рі, особливо щасливим дідусь не виглядав, скоріше навпаки, здавався... стурбованим?! — Він принаймні живий чи мені морально налаштовуватися на чергову смуту?
— Ми говоримо про Оса? — уточнив юний дракон обережно. Багряний Старійшина зміряв його дуже неласкавим поглядом.
— Ну про кого ж ще? Я не зміг ні викликати його до себе, ні напроситися на зустріч. Наш особистий канал зв'язку перекрито з повідомленням: "Поки не можу відповісти", а в кабінеті, за твердженням моїх людей, стирчить фантом. Тож?
— Ваш особистий канал зв'язку? З Осом? Але ж ви... вороги! — Рі потроху починало здаватися, що він досі не розумів про свою сім'ю, політику та навколишній світ якихось дуже важливих речей. Багряний скривився, ніби в нього однієї ж миті занили всі зуби разом.
— Вороги, — гмикнув він. — Дитино, я скоро буду святкувати три тисячі двохсотрічний ювілей, Ос молодший за мене, але не набагато, будемо чесні. Вороги ми з ним з того часу, як пішли вчитися: він — після джунглів, я — після війни, коли мене зібрали-таки по шматочках. Він рятував мені життя сім разів, я йому — шість, а скільки разів ми стикалися в протистоянні, я не буду і рахувати. Я очолюю нараду буркотливих параноїків-психопатів, він грається з вами в пісочниці, і все це має якось працювати. Ти серйозно вважаєш, що в нас може не бути особистого каналу зв'язку?
Рі стало трохи соромно: він справді так думав і настільки звик до конфронтації між княжим двором і Старійшинами, що не давав собі замислитися над тим, як же ці сварки зазвичай вирішуються. Він знав, що Ос із дідусем сильно не ладнають, та якось приходять до компромісу. Але — вони рятували один одному життя?
— Тобто все це просто... спектакль? — Видихнув Рі. — Ви двоє тримаєте оточуючих у напрузі, а самі... самі...
— Чому спектакль? — здивувався дідусь роздратовано. — Лише політика. Ос фактично один з кращих, кого я знаю, тому він мій ворог. І так, я підтримав ту смуту, тому що не визнавав слимака на княжому престолі за правителя. Наш клан боровся і помирав заради того, щоб Передгір'ям правив гідний Князь, а на трон у результаті сіло... Ти просто не застав Ліра Бірюзового, тому погано розумієш масштаб катастрофи. З нинішнього князька, визнаю, ще може вийти тямущий правитель, і то не факт, а його татка навіть здобуття пари не змусило бути розсудливим.
Рі насупився.
— Розумію, — сказав він тихо, — ти багато разів розповідав мені, яким жахливим був попередній Князь, але, впізнавши Оса краще, я вирішив, що він не міг підтримувати незрозуміло кого. Та й Тир встиг стати мені другом... Почнись що, ти мусиш знати: моя пара буде на його боці, і я не зраджу його, дідусь. Навіть якщо ти накажеш.
Багряний якось невизначено гмикнув, і, як здалося Рі, трохи чи не схвально.
— Так, мені з онуками чи то не пощастило, чи дуже пощастило — як подивитися. А щодо того, що Ос не підтримав би будь-кого... не забувай про його неповноцінність. Ос став наставником маленького княжича Ліра у тому віці, коли майже всі дракони вже мають дитину, а то й двох. Інстинкти прокидаються у всій своїй красі, вимагаючи облаштовувати гніздо. Княжич ріс негідним, дурним дракончиком. Багато в чому це було помилкою його батьків, але це вже неважливо, — для Оса він став...
— Сином, — вражено видихнув Рі. До нього поступово почало доходити.
— Правильно, — усміхнувся Старійшина. — Ми, дракони, можемо бути скільки завгодно могутніми і холоднокровними, але все ж таки ми живі, у нас є серця та інстинкти, які роблять нас слабкими і відомими. Ос пробачав Ліру все, прикривав його промахи, захищав відчайдушно, наскільки міг, і трохи не помер із ним разом. Потім почуття, які відчував до батька, він переніс, нехай частково, на його сина. Думаєш, чому Ос так нянчиться з цією зграйкою малоліток? Він трохи із дивацтвами, для нього справа не в багатстві чи владі, просто за його мірками князівський палац — його особиста печера, а Тир з Аром, Ісом і Мі — малолітні нетямущі онуки. Тому я розумію, що просто так він не полетів би, і питаю ще раз: Ос живий?
— Так, — кивнув Рі.
— Вже легше. Хто ще знає про його відсутність?
— Вся князівська нарада, — відповів Рі тихо.
Багряний Старійшина насупився і різко кинув:
— Попроси у Князя аудієнції від мого імені. Це питання з близнюками треба залагодити, доки не сталося катастрофи: мені не подобається те, що витає у повітрі.
— Щось витає у повітрі, — сказав Бран тим задумливим тоном, який у його виконанні завжди змушував волосся на загривку Мікі підніматися по стійці смирно. Рідко, але прокидалася в хлопці спадщина матері, герцогині-провидиці, страченої колись дуже давно лише за схильність говорити правду і не кланятися, коли варто було б.
— Останню річку пройшли, скоро вже почнеться пісок, — гмикнув Натан, вочевидь намагаючись згладити черговий перл Брана. — А над пустелею повітря завжди не таке, щось є в ньому... таке щось, що чи то вдавитися, чи налакатися хочеться.