10

Ближче до вечора вони досягли помаранчевих полів, за якими протікала каламутна, повільна річка Ма-ко. До неї добиратися цього вечора не стали: равлики вже потроху втрачали сили, тому було вирішено відпустити їх на найближчому спеціально обладнаному конюшинному полі, а самим заночувати в облаштованих тут же бараках для мандрівників, які місцеві чомусь завзято називали готелем. Купець Халлі-Ка, що до того майже не висовувався з спеціально облаштованого на одному з відносно плоских панцирів намету, тепер ганяв своїх слуг туди-сюди. Ос спостерігав краєм ока за цим крупним чоловіком, смаглявим і біловолосим, ​​як майже всі уродженці Ірреби. Дракона він трошки дратував. Йому, який вважав себе дуже демократичною істотою, було неприємно визнавати це, але за роки придворного життя Ос звик контролювати все: союзників, ворогів, загальну ситуацію. Рік... тобто, вибачте, Багряний Старійшина, в ті рідкісні хвилини, коли їм доводилося випити разом без зайвих очей та вух, обговорюючи чергову проблему, казав: «Ніколи не перестану дивуватись тому, як спритно ти водиш усіх за ніс, прикидаючись незацікавленим спостерігачем. Я іноді думаю, що у Передгір'ї птах рота не відкриє без твого схвалення». Оса дратували ці слова, але, можливо, щось у них є: опинившись у владі капризів якогось людського купця, дракон почував себе... ну, припустимо, трохи некомфортно. Крім того, що його драконяча половина раз у раз поривалася з'їсти Халлі-Ка. Але подібні пориви є низькими і неприпустимими, і Ос вважав за краще їх придушувати. Тому що він не схожий на Йорамору і не жертиме невгодних.

Ос із зусиллям відвів погляд від купця.

Абсолютно точно не схожий! Головне, нагадувати собі про це частіше.

Міка, після деякого часу сумнівів, все ж таки запросила Оса на загальне тренування їхнього загону. При цьому, вона так зворушливо хвилювалася про те, як все пройде, що дракон перейнявся важливістю ситуації і постарався бути вдвічі дружелюбнішим і стараннішим, аніж звичайно. Втім, команда Мікі, вражена сутичкою під стінами Бакатти, ставилася до Оса з ввічливою веселою повагою, а їхні жарти набули незлобивої, беззубої форми. Не намагався роздратувати дракона навіть Бран, втім, останнє не так дивно: хлопчик зовсім не дурень, хоч і старанно прикидався цим. Напівлис сподобався Осу, серед найманців йому було, на думку дракона, зовсім не місце. Втім, кому з цих колишніх вояк справді місце хоч десь, крім тракту? Ос крутив у голові так і так розповідь Мікі про те, як вона опинилася на війні, і мимоволі думав, що чимало має бути таких ось історій. І в'язкою гіркотою на губах дракона осіло один недавній, за його мірками, спогад...

— Це два найбільші людські королівства, — говорив юний Князь із властивою йому палкістю. — Чи можемо ми їм дозволити ось так взяти і почати війну через ідіотизм їхніх правителів?

— За ідіотизм треба платити, — відповів Іс Крижаний втомлено. — Часом це дорого коштує, але тут нічого не вдієш. Ми не зможемо зараз втрутитися.

І Ос, вдаючи, що не слухає, сам ліниво обмірковував ситуацію. Вони всі були виснажені, і це не дивно: позаду — бій за княжий престол, у процесі — будівництво нового порядку, з яким не всі погоджуються. Відданих Князю драконів можна перерахувати на пальцях пари-трійки рук, Рада ще не повністю змирилася з новим правителем. Вирішувати в такій ситуації чужі проблеми Осу здавалося верхом дурості.

— Гадаю, нам і без людей вистачає, чим зайнятися та кого утихомирити, — казав Ар Сірий, скарбник Передгір'я. — Хочеться їм воювати через безперспективного з економічної точки зору шматка суші — їхня воля.

— Якщо ми втрутимося в конфлікт, то це послужить зміцненню нашого міжнародного статусу, — задумливо зазначила Мі Крижана. — Ми нагадаємо людям, що їм не варто бути надмірно самовпевненими.

— Згоден, — зазначив Іш Зелений. — До того ж, війна негативно позначиться на торгівлі.

— Не думаю, що люди без цього забудуть про нас, — лагідно заперечила Акі. — А торгівля... Залізного Шляху війна не торкнеться, а більшого нам не треба.

Ос м'яко поставив на стіл чашку, яку до того замислено крутив у пальцях, і всі погляди одразу повернулися в його бік.

— Люди плодяться дуже швидко, — зауважив він тихо. — І нехай краще вони воюють один з одним і самі підкоротять свою чисельність, аніж знову вирішать завоювати наші гори чи влаштують чергову велику пустелю. Мій Князь, я підтримую більшість: надамо людей з їхніми війнами долі та ним самим.

Тир, який зазвичай приймав думку Оса як істину, тут раптом на мить зустрівся з ним поглядом.

— Ціна за бездіяльність не нижча, ніж за дурість, — різко сказав юний Князь, дивлячись наставнику у вічі. — Мені залишається лише молитися, щоб нікому з наших близьких не довелося платити її. Отже, наступне питання...

— Так, на війні мені відірвало руку, — радісно казав хлопець, якого Ос знав під прізвиськом Білосніжка. — Благо, не праву, а то чим би дро... хм. Нічого загалом не зміг би! Я взагалі щасливчик: решту наших просто підсмажило, а я й досі небо копчу. Тож вип'ємо за везіння!

Усі радісно загоготали. Ос мовчки випив.

Після тренування дракона начебто остаточно визнали своїм і запросили до вогнища, почастувавши мерзенним за будь-якими цінницькими мірками перезрілим вином, яке чомусь у той момент здавалося Осу дуже смачним напоєм. У цьому взагалі була забута краса: запах м'яса, що повільно смажиться над багаттям, сміх, що лунає то тут, то там, дихання нічного повітря, пирхання равликів, що трапезують неподалік, іскри, що відлітають до небес, і рівне серцебиття пари, що сидить поруч. І тільки в'язка гіркота, що оселилася в роті при перших же озвучених спогадах про війну, не давала насолодитися цим вечором повною мірою. Ос не вважав себе схильним до самокопання, але ці люди...