8

Відвалившись від столу, як задоволене товсте тюленя від мамки, Міка підвисла, дивлячись на Оса. Ранкова розмова знову спливла в голові, і вона запитала:

— Часто буваєш у таких місцях?

Він здивовано моргнув вже ставшими звичними іншими повіками, але відповів:

— Якщо бути відвертим, останні роки зовсім не буваю. Робота, чи знаєш. — Він раптом засміявся. — Якби Шу не прилаштувала мене сюди, я досі був би просто похований під цими паперами.

— То ти зазвичай із папірцями працюєш? — здивувалася Міка. Оса уявити кабінетним щуром їй було якось складно.

— Так вийшло, що останнім часом так. Раніше чим я тільки не займався. А чому ти цікавишся? Ні я радий, зрозуміло, що раптом тобі захотілося дізнатися про мене хоч щось, але все ж чекаю прихованої каверзи.

Міка зазирнула в хитрі очі навпроти і брякнула:

— Ну, у нас начебто побачення, сам сказав. Ось і хочу дізнатися про тебе більше, а то ти якийсь каламутний.

«Молодець, Міко, — похвалила вона себе подумки. — Ти — зразок жіночності та чарівності».

Ос гмикнув і підлив спочатку їй, а потім собі чудової фруктової настоянки, що заповнює втрачений магічний резерв. Не було схоже, що він образився.

— Я радий, — сказав він. — Але, якщо у нас побачення, ми повинні пізнавати один одного, правда? Тому пропоную класичний варіант, відвертість за відвертість. Добре?

— Гаразд, але відмовитись відповідати можна. — Міка почала спішно вигадувати, після якогось нещасного випадку її обличчя стане таким для цього слухача.

— Отже, що б ти хотіла знати про мене? — Напівдракон виглядав підозріло задоволеним собою та життям. Чи стукнути його для профілактики?

— Ну, спершу, ким ти працював?

— Допомагав вести справи одному юному дракону, — пояснив Ос. — Він із знатної сім'ї, на яку я працював і раніше; його батьків убили під час останньої смути, і дитина залишилася одна і з купою дуже складних проблем. Я підтримав його та далі став йому допомагати вести справи — він хоч і підріс, але все ж так само ненавидить нудні папери.

Міка зітхнула — маленького осиротілого дракончика стало чомусь шкода.

— Запитуй, — запропонувала вона, здогадуючись, що почує. Але, як і з Шу нещодавно, не вгадала.

— Та скринька, що ти в першу нашу зустріч попросила мене відчинити. Звідки вона у тебе?

— О, — Міка аж засміялася, — це шалена історія. Мені її подарував синьоволосий псих, що загоряє в джунглях, уявляєш?

— Ще й як! — Очі Оса якось дивно блиснули. — А коли це відбулося?

— Так років зо два тому, — прикинула Міка. — Вчені, яких ми тоді супроводжували в Раоку, примудрилися нажертися і нагодувати хлопців якимись абсолютно безпечними, сам розумієш! - зеленими кругляшами. Від цієї чудо-хрені вони покрилися плямами з долонь і марили. Мені довелося грати в сестру милосердя і тупотіти в джунглі за хоч якимись знайомими травами, бо Ірма, наш тодішній зіллєвар, вирубилася від втоми, перегнувши з магією зцілення. Пощастило ще, що Натан, Бран, Нод та Марко теж не захотіли працювати дегустаторами невідомої фігні і залишилися наглядати за тим натовпом хворих, а я змогла їх ненадовго залишити. Ну, і вийшла до їхньої головної річки. Йорам — гарне видовище, вона схожа на море і розливається то тут, то там сотнею річечок дрібніше. На березі, благо, знайшлися квіточки шкіто, і я почала їх збирати. І тут у мене запитують: а що ви робите? Я злякалася, магію покликала, дивлюся — валяється недалеко на камені голий худий мужик, у волоссі довгому синючому якісь пір'я вплетені, а очі підведені — явно місцевий псих, загалом. Я коротко пояснила, а він каже: знайшов мовляв скриньку нещодавно, відкрити не можу. Віддам тобі, для квіточок. Я тільки рукою махнула – не до нього було — коли скриньку він правда приніс. Ось і вся історія.

Обличчя в Оса виражало якісь дивні почуття. Тряхнувши головою, він сказав:

— Дуже цікава історія. Твоя черга питати!

— Ну, — Міка на мить підвисла, — а звідки ти знаєш Шу?

— Зіштовхуюсь часто на роботі з Аром, її парою, — пояснив Ос безтурботно. — Познайомився з нею ще тоді, коли вона переодягалася в хлопця та зображувала його слугу. Ар, у свою чергу, відчував її, але сам не усвідомлював цього, тому поводився зі слугою одночасно і приголомшливо мило, і приголомшливо грубо. Збоку виглядало дуже смішно, можеш мені повірити.

— Так, можу уявити... А з чого вона порадила тобі поїхати з нами? — Міці справді хотілося це дізнатися.

— У моєму серці оселилася туга, і я розвалювався на частини, хоч і не визнавав цього, — сказав Ос спокійно. — З кожним роком все важчало. Шу подумала, що в дорозі, поза стінами та паперами, я знайду своє щастя і буду з ним до кінця днів.

— Ясно, — кивнула Міка. Іншими словами, хлопець занудьгував і вирішив розважитись — нормальний порив, зрозумілий їй. Вона б теж куди завгодно втекла, працюючи з папірцями цілими днями.

— Отже, моє запитання. — Ос примружився. — Як ти познайомилася з Натаном?

Міка шанобливо гмикнула — він ставив запитання, не торкаючись гнилих тем. Це викликало подяку.

— На війні — з Натаном, Браном, Нодом і ще парою хлопців-воїнів із загону. До Натану потрапила з першого дня, коли йому приліпили лейтенантські нашивки і поставили керувати напівдохлим взводом — попереднього командира разом з половиною складу чаклунським вогнем спалили до безодні, коли наші чудо-генерали відправили їх без магів на чистому патріотизмі штурмувати фортецю. Кажуть, горіли, як смолоскипи. Ось тоді їм і перекинули новачків і мага, тобто мене. Хто більше охрінів від такого щастя, важко сказати: я тоді ще навіть не вірила, що цілком серйозно опинилася на війні. Думала, що це якийсь жарт.