5

Дорога пливла в далечінь, а Міка сиділа між равликових рогів і похмуро поїдала солодощі. Хлопці, побачивши вираз її обличчя, наближатися не ризикували, бо, як пишуть на акваріумах з електричними вуграми: «Не влізай — уб'є». Натан зробив кілька спроб підвалити з питаннями, але передбачувано огріб. Зовсім не образився, правда, буркнув: «Ясно, баби», з чим заспокоївся і покотився до парубків.

Причина настрою Міки, що встигла за три дні шляху до Бакатти дістати чаклунку до кривавих мух перед очима, сиділа на зовнішньому кільці равликового панцира, якось дивно переплевши ноги, і витріщалася в небо. Як неважко здогадатися, звали причину Осом.

До того ж, попроси Міку хто пояснити, що не так — пред'явити нахабному напівкровці їй було нічого. Солодощі, щоправда, тягав регулярно — незвичайні, ні на що не схожі, коли тільки встиг купити? — але тут чаклунка навіть розлютитися добресенько і викинути зроблену у формі водяних лілій красотінь не могла: незрозуміло з чого зліплені білі пелюстки буквально танули в роті, і позбутися їх рука не підіймалася. В іншому, здавалося б, Ос поводився спокійно і пристойно, просто ненав'язливо дбав: то вкриє її чарами, дозволяючи поспати довше на равлику, що рухається, то піднесе їжу, щоб не вставала, то поставить замість неї захисний контур — розкішне плетіння, вона перевірила. Міка обурювалася, фиркала, а він усе посміхався і дивився цими своїми очима — від такого погляду Міці хотілося чи то лізти на стіну, чи то гарненько почаклувати, чи то... гм. Так, саме те, з почуттям, настроєм та відтяжкою.

Вона зітхнула і дивилася на місто на обрії. Бакатта Міці подобалася: такий великий смітник, гучний, яскравий і брудний. У цьому чудо-містечку вічно хтось штовхався, репетував, сперечався п'ятьма мовами і щось крав. Якщо там і мешкали місцеві крім торговців, повій, злодіїв, шинкарів і прикордонників, то Міка таких впритул не спостерігала — вони або ховалися, або вимерли. Вона б не здивувалася.

Їхній жовтий равлик повз собі вперед, вливаючись у потік своїх товаришів та іншого різномастого транспорту. Міка любила цих тварин: обходяться, зарази, дорого, зате в іншому — ідеальні вантажні тварини, у багатьох сенсах краще новомодних самохідних машин. Парочка цих горе-агрегатів якраз зіткнулися далі по дорозі, і флегматичні молюски обгинали їх по дузі, проламуючи зростаючі біля дороги чахлі кущі. Серед тих, що уповільнили на під'їздах до міста хід «транспортів» снували торговки, то тут, то там лунали вигуки на кшталт «Пироги», «Самогон», «Листя вахабі». Міка тільки головою похитала: купувати в них щось утридорога могли чи новачки на тракті, чи повні ідіоти. Ні тих, ні інших не шкода.

Стражники на в'їзді, як завжди, влаштували шоу із взаємними підколами. Домовлявся з ними Натан, а Міка тільки очима поблискувала та невеликим зеленим хлистом погравала: виросте із землі, клацне за міліметр від ноги стражника, сховає. Роботу думки прискорювала.

Доблесні сторожі перейнялися і таки прискорилися — подумаєш, люльку викурили і тричі запитали про мету приїзду? Принаймні на обід не пішли, а для місцевих обід щогодини, а де не обід, там полуденок: плювали в стелю ці хлопці з талантом, тут не відібрати.

Готель, де Микині орли зупинилися, був середньої паршивості. Втім, для Бакатти саме воно — стіни з дахом є, ліжко раз на півроку міняють, та й то хліб. У Оса, щоправда, очі якось підозріло округлилися, коли їм сонний ключник із хронічним нежитем номера показав, але чудо промовчав-таки, стримався — Міка аж здивувалася.

Після заселення вони вирішили розійтися по двоє-троє (поодинці в цьому містечку все ж таки не слід блукати нікому, хто хотів жити і не шукав свіжих еротичних вражень) і прикупити все необхідне. Благо де-не-де, а вже на місцевих базарах можна було купити справді все. Ос явно нагострився стати в пару з Мікою, але чаклунка вже просто не могла дивитися на це прекрасне обличчя: їй потрібно було щось просте і зрозуміле, на зразок доброго старовинного друга Брана та його жартів про дупу, під які вони й рушили до лав артефакторів, тоді як Ос, сяючи очима, пішов з Нодом за всілякою алхімічною дурницею.

Що їх із Браном грамотно відтісняють від натовпу кілька людей, Міка зрозуміла квартали за три. Ні, хлопці дуже — занадто — старанно вдавали, що не знають один одного, на цьому й спалилися. Бран помітив теж, вишкірився, і в очах спалахнули веселощі. Міка посміхнулася у відповідь – останній місяць видався нудним, у голові лайна підкопилося і виплеснути його хотілося давно. Кивнувши напарнику, Міка продовжувала «не помічати» маневрів хлопців, поки не зрозуміла, що націлені вони тільки на неї: в черговій штовханини її впхнули в провулок і притиснули до стіни.

Ситуація склалася класична, романтична: блакитне небо, пухнасті хмари, тверда цегла під лопатками, вузька вулиця, зв'язуюче закляття, десять хлопців та Міка. Тільки з мотивацією хлопців було неясно, це інтригувало. Не схоже, щоб вони жадали кохання чи грошей. Чуйне вухо Мікі вловило характерний шум: Бран, здається, теж зайнятий.

— Вона? — Уточнив один. — Ну і страшна.

— Не вашого розуму питання, — відрізав маг, що накинув на Міку зв'язуючі чари. — Забираємо.

На мить чаклунка задумалася: чи не дозволити їм і справді повести себе і дізнатися, на який же ляд вона їм знадобилася? Вельми ж цікаво! Але надто вже її насторожили очі мага. Такі їй на війні зустрічалися, могли препарувати солдата, щоб колір кишок подивитися, а потім спостерігати, коли той здохне. Тому Міка потяглася до сплячого під бруківкою насіння, але тут трапилося щось, від чого вона витріщила очі і втратила концентрацію, розмірковуючи: чим це таким забористим і коли її накачали, що такі галюцинації до неї завітали?