4

Міку розбудили зойки з-за дверей, та такі забористі, що залишалося тільки дивуватися. Вона підскочила зі положення лежачи і як була, в ковдрі, рвонула на звук — просто для сміху так голосити не будуть.

У коридорі виявився Бран, що телепав обпаленою рукою і видавав такі перли, що вуха трубочкою скручувалися і відчайдушно хотілося прикурити. Сестра милосердя з Мікі вийшла б, як з Натана куртизанка, але чомусь довелося-таки навчитися: біографія сприяла. Тому підлікувати руку страждальцеві з горем навпіл все ж вийшло.

— Ти якого ля... мене в захист як свого не вписала? — підвивав Бран, і не намагаючись зменшити звук. — Щоб я ще раз тебе будив? Та я скоріше червоному равлику роги чистити візьмусь!

Міка зніяковіла: вона не пам'ятала навіть, як учора з ванни вибиралася, а що намагічила наприкінці дня — взагалі не мала ніякої уяви.

— Вибач, — зітхнула вона.

Бран пирхнув і видав їх звичне, що прилипло ще з часів війни:

— Поцілунок, щоб не боліло!

І Міка так само звично відповіла:

— Кулаком? — І на серці полегшало.

Навіть у часи академії, навіть на війні була у Мікі одна слабкість: повна відсутність внутрішнього годинника. Тобто, якщо хтось, зазвичай Бран чи Натан, не штовхав зранку чаклунку убік і не говорив матюка, що, мовляв, вже ранок, спати вона могла, як добрий працівник, прямо звідси і до заходу сонця. Тому ось роль будильника і брав на себе лис-напівкровка, між ділом втираючи їй всілякі новини та плітки. Саме тому Брана і Натана Міка у свої охоронні контури вплітала справно та навіть у напівнепритомному стані, сонною, пораненою чи п'яненькою. Що на неї знайшло вчора, одним духам відомо.

— Чи можу я дізнатися, що тут відбувається? — Знайомий голос змусив Міку здавлено застогнати. І зрозуміло, це з'явився Ос, свіжий, як булочки в столичних лавках, і підозріло сяючий — аж засвітити йому в лоба схотілося. Зрозуміло, Міка ось так і мріяла стояти перед ним босою, скуйовдженою, в одній ковдрі і відчувати себе повною ідіоткою. Відмінний початок дня!

— Слухай, а тебе взагалі хтось кликав? — Настрій Брана виразно пішов на спад.

Міка зітхнула:

— Забий, диво, — сказала вона зіллєварові. — Я із захистом промахнулася, Брана вплести забула.

Брови новенького піднялися.

— Ви... — Він зам'явся, наче не міг сформулювати питання, і чаклунка пирхнула.

— Нє, не те. Будить він мене вранці, зрозуміло?

Ос моргнув, причому не тими віками, що у людей там і всяких їм подібних, а іншими, плівочками, з кутів очей до центру схожидячими. Міка від шоку аж забула, про що раніше говорила, і слабо пробурмотіла:

— Ос, а в тебе друга половина — ну, крім дракона — хто?

— О, — сказав він, — повірте, ви не захочете знати.

— Ну, воно не щось таке нечисте? — Уточнив практичний напівлис.

— Ні, швидше навіть чисть. Я не на що не натякаю, але, Міко, чи не варто вам одягнутися? Та й стояти босоніж на тутешніх підлогах — така собі ідея...

Чаклунка кашлянула і пораділа своїй шрамованій пиці: рум'янця на ній не видно. Вона ніяк не могла зрозуміти, чому поруч із цим чудиком постійно почувається настільки безглуздо?

Коли Міка виповзла з кімнати, то раптово наштовхнулася на Оса, що підпирав спиною стінку навпроти.

— Ти чого тут? — розгубилася вона.

— Хочу вас проводити. — Диво був у своєму репертуарі.

— Я не загублюся, — запевнила Міка.

— А ось я геть-чисто можу. Врятуєте мене? — І знову цей пробираючий до печінок погляд, під яким, напевно, можна пообіцяти що завгодно.

Чаклунка перебрала можливі варіанти відповіді та безпорадно буркнула:

— Куди ж я подінусь...

Хлопці витріщились на них з дивом, йдучих поруч, з відомою часткою охренювання. Міка їх розуміла - сама ані разу не розуміла, що цьому напівдракону в голову спало. Втім, швидко стало не до того: Натан, якось дивно крякнув, побачивши їх дивовижний дует, та почав викладати план дій.

— Так, орлики, — казав він, — для початку, для тих, хто в панцирі: наш новий зіллєвар, Ос, прошу любити та шанувати.

Ос, вірний своїй придуркуватості, підвівся і відважив хлопцям напівпоклін, ніби у них тут у розпалі світський раут.

Натан кашлянув:

— Ну так, Ос, загалом. Ми його дочекалися, так що ще на день тут залипати не будемо.

Почулися обурені вигуки: то ж воно й так, і випивка, і подавальниці в «У дурня» були, що треба.

— Зачинили свої хлібопічки! — гаркнув Натан, і обурення затихло. — Все, закінчилася вольниця, раніше виїдемо — раніше приїдемо з божою допомогою та матюкливим словом. Тепер по справі. Караван купця Халлі-Ка, хто давно з нами працює, знає цього фрукта. Для новеньких: з ним у розмови не вступати, не пити, на баб його навіть не косити! Запитує що — робіть тупі морди і прямуйте до мене або до Міки, краще до мене, інакше собі дорожче. Зустрічаємось з ним на ярмарку в Бакатті, як знаєте, звідси за три равликодня. Отже, я пішов орендувати транспорт, а ви збирайтеся і готуйтеся. Шмот, як завжди, по-мінімуму, предметно все докупимо в Бакатті. Для тих, хто зовсім у раковині – їдемо ми через пустелю Хо в повзуче місто-оазис Чао. Запитання?