1

Шинок «У дурня», схожий на величезну неповоротку каракатицю, Міці завжди подобався. Нічого тобі зайвого: правильний бар з придатною випивачкою, тямуща спритна прислуга з мізками та фантазією, з клієнтів всі суцільні купці та найманці, тобто і попит, і пропозиція до одного флакону. На її посічену шрамами пику тут дивилися з приголомшливою байдужістю, благо вона чудово вписувалася у загальний антураж. У їх брата шрами та інші видимі каліцтва були штукою простою і звичною: майже всі найманці та охоронці родом із колишніх вояк. Ось і Міка туди.

— Скільки нам ще тут маринуватися, Зеленко? — спитав Натан, старий однополчанин та напарник. — Наші орли вже просадили майже весь гонорар за минулу роботу, ще дня три — і приповзуть позичати.

— Ще трохи, — похмуро відповіла Міка. – Дамо добу фори. Сьогодні день, про який я говорила Лисявці. Якщо її диво-зіллєвар не прийде до завтра, плюємо і висуваємось.

— Заметано, — кинув Натан і притягнув до себе чи то маленьке барило, чи дуже велику склянку місцевої бормотухи, від одного запаху якої Міці хотілося відійти подалі і занюхати м'ясом. Поспостерігавши за поглинаючим це жахіття напарником, Міка зрозуміла, що тріпатися їй до завтрашнього ранку ні з ким. Відкинувшись на спинку незручного та косого, як перший поцілунок, стільця, чаклунка ліниво оглядала відвідувачів і думала про проблему, що постала перед нею. В цілому, що перед нею ще вставало б, крім проблем, але із зіллєваром якось зовсім не в ті двері все вийшло.

Коли вони з Натаном і грамотами за всяку каламуть на зразок відваги повернулися на цивілку, якось само собою виявилося, що ніхто їх тут не чекає: колишня Натана вже на повну силу няньчила дітей іншому, в академії магії Міці тільки поспівчували і розповіли, що її диплом недійсний, оскільки вона не пройшла практики. Те, що замість практики її відправили на передову, нікого особливо не цікавило.

Ось так вояка та магічка і опинилися там, де сонце не світить. Але, як кажуть мудрі нічні метелики, їсти захочеш - і не так розіпнешся, а вже до армійських така приказка підходила навіть більше. Хлопці потикалися, зібрали таких, як вони, приголомшених перспективами, і стали охороняти каравани. Команда у них зібралася злагоджена, кістяк не змінювався, хоча безпечною їхню працю важко назвати. Тільки з одним важливим членом команди завжди виходило все якось по-дурному, Міка навіть подумувала — чи не наклала прокляття фейрі Ірма, їх перший зіллєвар, яку Міка викинула, як кішку, за привороти. І добре б кого одного приворожила, Міка терпіла б. Але Ірма на дрібниці не розмінювалася — трьох хлопців Натана та самого купця-замовника пилковим зіллям обпоїла. Нудно їй стало, бачте. Зате вже як Міці в тому поході довелося весело — згадати страшно.

Загалом після Ірми зіллєвари у них не затримувалися: одного, великого фаната всяких екзотичних метеликів, зжерла в лісах Шатаку м’ясоїдна ліана (шкода, непоганий був мужик, хоч і фейрі), другий звинтив у захід сонця разом із товаром замовника (довелося сплачувати неустойку), третій, єнот-перевертень, взагалі намагався вбити Міку (майже вийшло). Пощастило, як Міка спочатку подумала, їм з четвертою, Лисявкою, тобто симпатичною сріблястою лисицею-перевертнем зі старшої сім'ї. Лисиця бігла від драконів і прикріпилася до їхнього каравану спочатку зайцем, а потім уже — на правах працівника. Звали дівчисько Шу. Незважаючи на непросте походження, напарницею вона була приємною, а фахівцем — просто чудовим.

Раділа, однак, Міка недовго. Шу виявилася парою сірого дракона, вусатого і гривастого, і передбачувано подорож не тривала довго. Чаклунка тільки зітхала, бо ящерів на дух не виносила. Але лисиці, з якою встигла потоваришувати, щастя щиро бажала. Щоправда, від цього проблем із зіллєваром не поменшало. Ось тоді на прощання Лисявка і пообіцяла поговорити з якимсь своїм другом, Осом. Цей друг нібито був драконом-напівкровкою (що засмучувало Міку) і відмінним зіллєваром (що точно тішило). Згадувала лисиця також, що хлопець із дивацтвами, але після обожнювача метеликів уже нічому дивуватися не доводилося. Для себе Міка вирішила: якщо буде зовсім вже не від цього світу, приставить до нього когось з хлопців нянечкою, щоб чергова ліана не зхрумкала. Головне, щоб цей Ос таки приїхав і зілля варити умів, решта — то й біс з ним.

От і сиділи вони всією бандою в шинку вже третій день — зіллєвара чекали. Зітхнувши, Міка задумалася, чи не випити їй що-небудь, коли двері до спільної зали відчинилися і туди впливло дивне марення, інакше просто не скажеш. У шинку ажно розмови вщухли — всі на нового гостя дивилися, гадаючи, коли ж він зрозуміє, що промахнувся не лише дверима, та навіть кварталом.

Гість людиною не був, це факт, люди такими гарними не бувають від слова зовсім. Високий, гнучкий, якийсь текучий, волосся з синюватим відливом у косу зібране, очі до скронь витягнуті і блищать, як вода. Одягнений цей фрукт невідомий був ніби й просто, але тримався так, що відразу зрозуміло: якщо й пальцем робили, то палець той із позолотою. Навіть знатні дітки, з якими Міка в академії просиджувала лави, і сотої частки такого враження не призводили. Невже якийсь нелюдський аристократ вирішив на зразок інкогніто собі виконавця підшукати для каламутної справки? Краєм ока вона зазначила, що не лише їй це спало на думку, і гостя розглядають вже з цілком фінансово-грошовим інтересом.

Тим часом, поки Міка на це диво косила одним оком, він оглядатися почав, та цілеспрямовано, ніби шукаючи когось, від чого у чаклунки всім відома точка, що за неприємності відповідає, свербіти почала. Інстинкти завили поганими голосами, коли гість завмер на мить, дивлячись на неї, і рушив у їх із Натаном бік.

— Тільки не кажи мені... — буркнув напарник, який, мабуть, від такої ефектної появи навіть протверезіти встиг. Міка здавлено простогнала, а текучий підійшов і втупився їй в обличчя. Він якось завмер, і в очах дивне щось відбилося, не зрозумієш. Ну та вона й так знала, як виглядає, тож не прикро. Ось зовсім не.