4

– Ти що таке зробила?! – Ліна не тямила себе від страху, але тепер ще й за своє життя. – Я ж взяла для тебе гарбуза! – вона опустила погляд вниз, де чорний кіт терся об її ноги в пошуках ласки.

          Маківка опустилася на коліна та погладила їх нового супутника.

          – Мені набридли її крики. До того ж, якою я буду відьмою з капелюшком, але без чорного кота? – вона гладила кота за шию, а той мурчав від задоволення.

           – Якщо ти здатна на такі чари, то чому просто не начаклувала собі капелюха? – Ліну продовжувало трясти. Єдиним її бажанням було кинути гарбуза на землю та чкурнути до своєї кімнати, де б вона заснула під теплим покривалом, а прокинувшись, цей жах би минув. – Не можу повірити, що ти вбила бідну жінку.

          Маківка гнівно випросталась.

          – Хіба вона мертва? Я дала їй нове життя, і, судячи з того, якою вона була злою раніше, набагато краще. Дивися, яка кішечка мила, – вона ніжно глянула на нового чорношерстого друга. – А гарбуза не начаклувала тому, що ти була мені винна, – Маківка кивнула на річ в руках Ліни, – але дістала його для мене. Тож тепер я маю зробити для тебе просту послугу. То що ти бажаєш?

          Ще не до кінця заспокоївшись, дівчина почала думати. Таке, на перший погляд, звичайне запитання поставило Ліну перед складним вибором. Що попросити? Мир для всього світу? Вона не була певна, що в Маківки вистачить сил на таке бажання. Багатство? Але чи стане Ліна щасливою навіть з таким вантажем грошей за плечима? То що тоді, попросити щастя? Але це поняття абстрактне, і в цьому плані Ліна не була впевненою, що їхні з відьмочкою погляди збігаються. Десь на підсвідомості, дівчина вже знала, що попросить, але сумнівалася в тому, чи справді їй це потрібно.

          – Я хочу всім подобатися, – несподівано для неї самої промовила Ліна.

          Маківка підняла брови від здивування.

          – Оце твоє бажання?

          Ліна кивнула:

– Так.

– Ви, люди, такі дивні. Замість того, щоб просити про щось справді суттєве, обираєте те, чого можна досягти самотужки. Варто лише трохи докласти зусиль – і все буде.

– Ти казала, що зробиш те, що я попрошу.

– Так. Насправді, вже все готово, – Маківка всміхнулася до Ліни, але її очі не випромінювали таке ж тепло.

Ліна нахмурилася.

– Але чому я нічого не відчуваю?

– А що ти хочеш? Щоб волосся змінило свій колір, а веснянки зникли? Вибач, але чари не змінюють самої суті, вони здатні лише модифікувати наявне на ту форму, якої необхідно надати. Це ще одна причина, чому я б не змогла начаклувати гарбуза з нічого.

– І як довго діятимуть твої чари?

– Ти сумніваєшся у моїх здібностях? – Маківка запитально втупила погляд у дівчину, схиливши голову набік.

– Ні-ні! Ти що, – Ліна опустила погляд на чорного кота, який сидів біля ніг відьми.

– Але потрібно перевірити на практиці те, що вийшло, – Маківка почухала потилицю. – Сьогодні серед твоїх знайомих планується якесь дійство?

Ліна зітхнула. Таке справді планувалося, але її не запрошували.

– Однокласники організовують вечірку на честь Геловіну.

– Так це ж просто чудово! – тепер вже й очі Маківки всміхалися до дівчини. – Віддай мені гарбуза.

Ліна була тільки рада позбутися такого тягаря на душі та, правду кажучи, в руках, адже гарбузик важив немало.

Маківка знову клацнула пальцями і дно гарбуза зникло, як і його серединка. Залишилася тільки оболонка, яку відьма натягнула на голову.

– Тепер я маю капелюшка і кота, тож відправляємося на вечірку!