Глава 17

- Нічого собі. Ти хотів так заморочитися? 

- Ну звичайно, планую один раз робити пропозицію на все життя. Ти б знала, як важко купити білет на концерт твоєї улюбленої групи. Майже неможливо, але мені це вдалося. - додає він і я на секунду завмираю. 

Невже моя давня мрія здійсниться? На радощах занурююсь в обійми свого коханого чоловіка. В них так затишно і приємно.

- Я дуже щаслива. - підводжу очі й милуюся його милим виразом обличчя. Таким романтичним він подобається мені ще більше. - Кохаю тебе. 

- Я теж. - погладжує по шоці долонею.

- Досі не можу повірити в це. 

- Поліно, можливо, ми з тобою витратили багато часу і були б разом вже давно, але я був ідіотом і ганявся за речами, які не мали для мене ніякого значення. Мені шкода. Пробач, що повірив їй і накричав на тебе. Тоді я навіть не допоміг тобі та пішов, досі повірити не можу, як ти мене пробачила. 

- Знаєш, в певному сенсі такі моменти з тобою просто зникли з моєї пам'яті. Зате, як ти захистив мене в дитинстві від хуліганів я і досі пам'ятаю. Мені було дуже боляче, коли тоді ти розповів про почуття до іншої, але я б ніколи не влізла в ваші стосунки. Мені вистачало того, що ти щасливий, хоч і не зі мною. - від спогадів утворюється неприємний осад на душі. 

Він ніколи не дізнається про те, як по вечорах я плакала дивлячись на їхню спільну фотографію в мережі, уявляла себе на її місці та заздрила. Кожного разу обіцяла розлюбити його і поглянути на когось іншого. Можливо, з часом закоханість зникла і мені б зустрівся інший чоловік, якого я покохала б і він мене.

- Пробач... - додає хлопець.

- Це все в минулому. Давай там і залишимо його? Більше жодних згадок, тепер тільки наше теперішнє та майбутнє. 

Зараз ми з Денисом кохаємо одне одного і разом з ним я безмежно щасливо. І будемо разом завжди. Мені варто вже відпустити ті моменти й викреслити їх з пам`яті. Це вже не важливо. Головне, що чекає нас далі. Я впевнена ми будемо неймовірно щасливі, сумнівів в цьому у мене немає.

Лягаємо на ліжко і кутаємося в ковдру. Я повертаюся до чоловіка і дивлюся на нього закоханим поглядом. Його очі різко розплющуються, він піднімає руку до мого волосся, яке впало мені на обличчя. Бере прядку і закладає її за вухо. 

Ми наче граємося в гру, тому що ні на секунду не відводимо очей. Від його погляду та обіймів все зникає і стає не важливим, відчуваю що для нього також. Словами не описати нашу любов, все читається нашими очима. Все - таки у мене вийшло закохати його в себе. 

- Коли ти хочеш весілля? - питає мене хлопець.

- Може, наступного літа? Я завжди мріяла зіграти весілля з виїзною церемонією на природі.

- Ніколи не думав, що ти хочеш пишне весілля.

- Та ти уяви собі весілля під відкритим небом біля ресторану. Дерев'яна весільна арка, багато живих квітів і пелюсток троянд, конфетті та серпантин, крутий фонтан, і ми з тобою неймовірно красиві. Це ж круто. Покажемо нашим дітям у майбутньому. - під час розповіді дивлюсь на блискучу каблучку, що красується на безіменному пальці правої руки.

- До літа ще декілька місяців. Давай краще через місяць? Нам ідеально підходить.

- Так швидко? - не розумію до чого такий поспіх.

- Раптом ти знову захочеш піти від мене, а тут вже так просто не дінешся - сміється, а я штурхаю його в плече рукою. Жартувати він вирішив.

- Ми ж нічого не встигнемо підготувати. Гадаєш зможемо так скоро про все домовитися? Хоча я і не проти. 

- Тоді повір мені, я влаштую для нас ідеальне весілля. Ти можеш покластися на мене без жодних сумнівів. - занурюється в мою шию і гарячим подихом повільно промовляє ні на мить не відсуваючись, - А зараз ми попіклуємося про те, що сама обмовилася.

- Про що ти говориш? 

- Кому ми будемо показувати наше весілля в майбутньому? - сміється та погладжує талію крізь піжаму.

- Про це ще рано думати.

Чоловік зводить брови і кидає незрозумілий погляд на мене, такі заяви від нього мене ні трішечки не лякають. Навіть тішать. З часом ми звичайно будемо планувати народження нашої дитини, але на даний момент ми ще не готові до батьківства.

- Ти так думаєш? - цілує в щоку і пропалює поглядом.

- Гадаю у тебе відмінна навичка переконувати людей. - коротко додаю і першою цілую його в такі рідні губи.